Єдина, або Сім наречених принца Ендрю - Ольга Обська
РОЗДІЛ 7. Катання на брудершафт
Ранок почався метушливо. Зарядка, яку проводив симпатичний інструктор з фітнесу, горбисті м'язи якого не міг приховати навіть незграбний камзол, потім сніданок, а потім збори на тренування — підготовку до конкурсу. Щоб допомогти в цій нелегкій справі, в кімнату завітали відразу дві халітеси. Помічницю Зурім звали Мія-ву-Ліона. Глаші здалося — у неї в очах двоїться. Строкаті спідниці і червоні очіпки — зі спини Мію легко було переплутати з Сійєю. Однак характери халітес відрізнялися разюче. Мія ставилася до підопічної шанобливо, навіть улесливо: крутилася біля неї, допомагала вибрати одяг та укласти волосся, постійно щось нашіптувала. При цьому встигала кидати в бік Глаші та її халітеси їдкі погляди.
Сійя не шкодувала жовчі у відповідь. Але їй доводилося нелегко, потрібно було працювати на два фронти. Якщо Зурім покірно слухалася усіх порад своєї халітеси, то Глаша, навпаки, ігнорувала вказівки своєї манірної і зарозумілої помічниці.
Втім, одяг, що призначався для тренувань, Глафірі сподобався, і вона надягла його без зайвих капризів. Він представляв собою вбрання, чимось схоже на костюм земної тенісистки, тільки спідничка довша. А ось щодо головного убору між Глафірою і Сійєю знову розпочалися бої.
— Дівчині не пристало виходити в люди без очіпка. Усвідомте це нарешті! — вимовила халітеса з інтонацією, з якою колись Валентина Іванівна, вчителька початкових класів, втовкмачувала в голову третьокласникам правила правопису: «Не з дієсловами пишеться окремо. Усвідомте це нарешті! ».
Про дієслова Глаша зрозуміла ще тоді, а от миритися з безглуздим очіпком не хотілося.
— З непокритою головою станете предметом насмішок конкуренток, — не вгамовувалася Сійя, — до того ж отримаєте сонячний удар.
Щодо конкуренток Глаша переживала мало, а ось аргумент про сонячний удар не був позбавлений сенсу. Вона взяла очіпок і покрутила його в руках. Рішення прийшло швидко. Різким рухом відпорола пишну оборку, що облямовувала головний убір, і начепила його так, щоб зав'язки виявилися ззаду, на потилиці. Випустила на свободу волосся, зібране в хвостик і скріпила конструкцію, зав'язавши хитромудрий вузол. Відображенням у дзеркалі залишилася задоволена: вийшла хвацька бандана. Те що треба, аби справити на місцевих незабутнє враження і змусити принца обходити Глашу десятою дорогою.
Шлях до стаєнь лежав через смарагдову галявину. Ну, як до стаєнь? З огляду на те, що мешканцями веселої яскраво-жовтої одноповерхової споруди були не коні, а зебри, то будівля називалася по-іншому — зебраріум.
Маленький сухенький чоловік за сорок в антрацитному камзолі і такого ж кольору вузьких штанях, який зустрічав наречених принца біля входу, так прямо і сказав:
— Вітаю дорогих гостей в нашому зебраріумі!
Володар антрацитового одягу, що радо розкрив двері, пропускаючи дам вперед, по всій видимості, був головним конюхом. Точніше, не конюхом, звичайно, адже доглядав не за кіньми, а за зебрами. Але як правильно називалася його посада, Глаша навіть припустити боялася. «Зебрух»?
— Крампій-ван-Дієсто, — представився дівчатам фахівець по зебрам. — Проведу для вас інструктаж. А потім у вас буде дві години, щоб підготуватися до конкурсу.
Він попросив дівчат вишикуватися півколом в невеликому павільйоні і вивів на середину одну з зебр. Глаша з цікавістю розглядала смугасту конячку. В цілому вона була дуже схожа на земний варіант цих непарнокопитних, за винятком того, що грива, заплетена в кілька товстих довгих кіс, була кольоровою. Як виявилося, ці коси — ні що інше, як орган управління зебрами. Зелена — «вперед», жовта — «стоп», синя — «вліво», червона — «вправо». Такий собі джойстик — головне кольори не переплутати.
Крампій спритно скочив на спину зебри, вхопив всі чотири коси в ліву руку так, щоб вони злегка натягнулися, а правою почав легенько смикати за них як за струни. Смикнув зелену — смугасте лоша рушило вперед, синю — повернуло вліво, червону — вправо і, нарешті, жовту — зебра зупинилася.
Зі сторони виглядало досить просто.
— Бачиш, елементарно, — прошепотіла Глаша на вушко східній красуні, яка спостерігала за маніпуляціями Крампія зі страхом.
Зурім почала нервувати ще з вечора. Зізналася, що панічно боїться їздових тварин, тому що одного разу в дитинстві впала з четиригорбого верблюда і сильно травмувала ногу.
Крампій зробив кілька кіл по павільйону, запитав, чи всім все зрозуміло, і запропонував дівчатам вибрати собі по зебрі:
— Можете потренуватися на галявині біля зебраріума.
— У третьому стійлі, — нагадала Глафіра сусідці по кімнаті, де шукати найбільш слухняну конячку, а сама подалася до загону під номером вісім.
Крампій зупинив на півдорозі.
— Для конкурсанток підготовлені зебри в стійлах від першого до сьомого.
— Але мені сподобалася ось ця конячка, — мило посміхнулася Глаша.
— Не раджу, — хитнув головою Крампій. — Характер норовливий.
— Мені такі до вподоби, — запевнила Глафіра.
Крампій хотів ще щось заперечити, але подивившись співчутливо на бандану, яка красувалася на голові Глаші, змирився.
— Загалом, вона мила. Але іноді на неї щось находить, — зітхнув він.
Глаша легенько потягнула за зелену косичку, і зебра слухняно пішла слідом.
На галявині вже зібралися майже всі дівчата. Не було видно тільки Зурім. Правда, ніхто з конкурсанток не наважувався поки осідлати свого вихованця, тільки Агнеса гордовито і хвацько гарцювала на своїй зебрі. Вона робила коло за колом, і дівчата проводжали її заздрісними поглядами.
— Он як рівненько сидить, — прошипіла Ядаліна. — Як макаронина, яку ще не зварили.
— Звичайно, — злобно примруживши очі, підтакнула Кіпріс, — куди нам з такою змагатися. Агнеса швидше за всіх доскаче до фінішу, навіть якщо їх із зеброю місцями поміняти.