Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

сумнівайтеся, професоре, вони б так і вчинили. Крім того, є ще Лахлін, хоч і невразливий для нечисті, але суціль населений тупоголовими фанатиками. У часи Мор Деораху вони тільки те й робили, що прикликали Небесне Воїнство. Та й на Півночі знайдеться чимало легкодухих дурнів, які благатимуть про допомогу замість помагати собі самим.

— У тім-то й річ, леді Ейрін. Цілком могло скластися так, що локальне і, загалом, незначне вторгнення призвело б до Битви Останнього Дня і неминучої загибелі світу. Але вчора…

— Так, правильно! — раптом вигукнула Фіннела і враз почервоніла. — Ой, даруйте, що перебила вас. Просто я здогадалася.

— Тоді прошу, принцесо, — чемно мовив Шимас аб Нейван. — Цікаво буде послухати.

— Учора ви, Ейрін та леді Ріана показали Ворогові, що грубою силою вас не візьмеш. Раз ви завдали йому поразки в Тиндаярі, на його власній території, то на що ж він може розраховувати в земному світі?

— Саме так, леді Фіннело. Хоч про мене не варто й згадувати, я був просто спостерігачем цих подій, нехай і активним спостерігачем. Зважте також і на те, що леді Ейрін упродовж п’яти годин сама-одна, без сторонньої допомоги, стримувала демонів та чудовиськ. А отже, всі плани захопити її зненацька і живцем затягти в Ан Нувін безнадійні й безперспективні… Я, пані, — знову звернувся він до Ейрін, — зовсім не стверджую, що небезпека минула і вам більше немає чого остерігатися. Безперечно, Ворог і далі полюватиме на вас — та вже не для того, щоб полонити. Тепер він просто прагнутиме вашої смерті. А для цього не треба ніяких масованих вторгнень, досить раптового і влучного удару в спину.

— Атож, розумію, — сказала Ейрін і подивилася на Івін. — Але ти, сестро, не згодна з професором?

— Ну, загалом, згодна. Його пояснення здаються мені лоґічними й послідовними. Проте я не можу, просто не маю права виключати, що в пророцтві може йтися про якусь іншу жертву. А ще я не погоджуюся з професором у тому, що Ґлиніш зробила все правильно. Вона мусила розповісти про своє пророцтво найстаршим. А якщо вже не довіряла їм, нехай би написала мені. Я б негайно перервала свою подорож, повернулася на Тір Мінеган, і ми б разом щось придумали.

— Тут ми з леді Івін, — прокоментував професор аб Нейван, — кардинально розходимося в поглядах на одну з центральних проблем теорії передбачень. На моє тверде переконання, будь-які спроби обійти пророцтво, перехитрити його, можуть призвести до непередбачуваних і вкрай небажаних наслідків. Якби Ґлиніш вер Лейфар знала, що ви, леді Ейрін, не постраждаєте, вона б не виконала другої умови пророцтва — бо жертвоприношення неможливе без щирого наміру принести жертву. І тоді могло б статися те, що ми називаємо спонтанною компенсацією: згадка про другу невинну душу змінила б своє значення і вже вказувала б не на вас, а на якусь іншу людину.

— То я не збагну, — промовила Ґвен. — Нам варто боятися кінця світу чи ні?

Шимас аб Нейван упевнено похитав головою. А Івін лише знизала плечима.

Розділ XXVII
День Сонцевороту

Коли Бренан увійшов до кімнати, троє покоївок схилилися в шанобливих уклонах. А менша з двох дівчат, що їм вони допомагали причепурюватися, мерщій кинулась до нього.

— Привіт, братику!

Він підхопив її, легеньку, мов пір’їнку, поцілував у чоло і знову поставив на підлогу.

— Привіт, Ґрайне. — І вже до старшої: — Привіт, Марвен.

Марвен увічливо й церемонно відповіла:

— Доброго ранку, лорде-наступнику.

За два тижні, що минули від часу їхньої зустрічі в Ейгайні, Бренанові поки не вдалося достукатись до її серця, розбудити в ній колишню Марвен — хай і замкнену, потайливу, та загалом життєрадісну дівчинку. Навіть у вузькому родинному колі вона була дуже стримана з ним, мовчазна, переважно лише відповідала на його запитання, майже ніколи не заговорювала сама і, здавалося, постійно думала про щось своє. А на людях узагалі поводилася підкреслено офіційно — чи то надто буквально сприйнявши настанови Моркадес та Мірґен, чи то просто хизуючись тим, як швидко і вправно опанувала шляхетські манери.

Зате щира й безпосередня Ґрайне становила повну протилежність старшій сестрі. Променисто всміхаючись, вона закружляла перед Бренаном у своїй ошатній сукні із синього оксамиту й запитала:

— Ну як? Я гарна?

— Авжеж, сонечко. Ви з Марвен просто красуні. Чого доброго, ще й затьмарите собою наречену.

— Але так буде неправильно, — раптом занепокоїлася Ґрайне. — Це ж її свято. І тоді вона образиться на нас — особливо на Марвен. Нам треба перевдягтися.

— Нічого, не турбуйся, все владнається. — Бренан хотів був за звичкою погладити Ґрайне по голівці, але останньої миті стримався, побоюючись зіпсувати її зачіску. — Я просто перекажу, щоб її краще нарядили й додали ще прикрас. — Він запитливо глянув на старшу кузину. — Як ти, Марвен? Не дуже хвилюєшся?

— Ні, не хвилююся, — відповіла дівчина. — Обіцяю, що не осоромлю вашу світлість.

Проте Бренан бачив, що вона неабияк схвильована. Сьогодні Марвен уперше йшла на вельможне весілля, ще й не просто так, а однією з подружок нареченої — геть незнайомої їй дівчини, двоюрідної племінниці лорда Дармада аб Махіна. Та понад усе її бентежило, навіть лякало, що церемонія вінчання мала відбутися за участі відьми, Альси вер Киннейді. Марвен уже не вважала відьом Китрайловим поріддям, однак їй було ще далеко до остаточного звільнення від лахлінських забобонів. А вони тихенько, але вперто нашіптували, що це не просто гріх, це тяжкий злочин перед Дивом — бодай спостерігати за тим, як відьма збиткується зі священного таїнства шлюбу…

Бренан, як міг, підбадьорив Марвен (власне, для того він і навідався до неї), а заразом удосталь наслухався веселого щебетання Ґрайне, яка нітрохи не переймалася тим, що весільний обряд, нарівні з духівником, проведе й відьма. Навпаки, вона досить швидко переконала себе, що це цілком правильно, все