Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Ви хочете сказати, — повільно проговорила Джейн, — що я щось у собі придушувала?
Господар розсміявся — чи не тим гучним, безжурним, чоловічим сміхом, який так сердив її у дитинстві.
— Еге ж, — кивнув він, — тільки Фройд тут ні до чого. Він знав усе тільки наполовину… Тут справа не у боротьбі прищеплених заборон із природними схильностями. Боюсь, у цілому світі не знайдеться підхожої ніші для людей, які не хочуть бути ні християнами, ні поганами. Уявіть собі людину, яка гребує їсти пальцями, але водночас відмовляється і від виделки!
Джейн почервоніла — не стільки через господареві слова, скільки через його сміх, — і тепер дивилася на нього широко розплющеними очима. Матінку Дімбл Ренсом не нагадував ані найменшою мірою; та цієї миті Джейн збагнула, що тут він власне на боці матінки Дімбл, що й він, хоч і не належить до того насиченого гарячими барвами, архаїчного світу, все ж підтримує з ним хороші дипломатичні відносини, — а от їй там місця немає. Це відкриття її приголомшило. Давня жіноча мрія про чоловіка, який «справді все розуміє», розсипалася просто на очах. Напівпідсвідомо вона вважала, що Ренсом — найнепорочніший із представників своєї статі, та досі не розуміла, що саме через це його чоловічі якості стають ще виразнішими, ніж у звичайних чоловіків. За час, проведений у маєтку, Джейн збагнула вже багато що про надприродний світ, особливо — тієї ночі, коли вони з доктором Дімблом і Деністоном блукали в негоду полями й перелісками, шукаючи Мерліна, адже саме тоді вона чи не вперше в житті звідала страх смерті. Та досі цей світ уявлявся їй суто «духовним», такою собі нейтральною порожнечею, де зникають всі відмінності, в тому числі й статеві, всі чуття. Тепер же в неї раптом з’явилася підозра, що там ці відмінності та контрасти, навпаки, стають із кожним кроком угору щораз виразнішими й гострішими. Хтозна, можливо, ті сторони шлюбу, від яких вона досі сахалася (часто всупереч власному інстинкту), — то не пережитки тваринного життя чи патріархального варварства, як їй здавалося раніше, а радше перші, найнижчі і найслабші прояви тієї дійсності, яку можна осягнути і спізнати в усій повноті лише діставшись до найвищих щаблів буття?
— Справді, — вів тим часом далі Ренсом, — від цього нікуди не подінешся. Якби ви відкидали чоловіче начало через потяг до дівицтва, Він би з цим погодився. Такі душі уникають чоловіків і там, вище, стрічаються з набагато могутнішим чоловіцтвом, яке вимагає від них і глибшого послуху. Але ваша проблема полягає в тому, що давні поети визначали за допомогою слова daungier, а ми називаємо гординею. Чоловіче начало ображає вас саме по собі: вам уявляється щось владне і напористе, якийсь золотий лев чи бородатий бик, що, ламаючи всі перепони, нахабно вривається у ваше крихітне царство, де панує манірність, і розносить все там на друзки… десь так, як ті зухвалі дрібнолюдки вщент рознесли дбайливо застелене ліжко. Від чоловіка вберегтися можна, він існує тільки на біологічному рівні. Та чоловічого начала не уникнути нікому з нас. Те, що переважає і перевищує все суще, повниться такою мужністю, що у порівнянні з ним усі ми вельми й вельми жіночні. Тож вам ліпше примиритися зі своїм супротивником — що швидше, то краще.
— Ви хочете сказати, що мені треба стати християнкою? — спитала Джейн.
— Виглядає на те, — відказав господар.
— Але… але я все ще не розумію, до чого тут Марк, — мовила Джейн. Як по правді, то це було не зовсім так. Яскрава, приголомшлива картина Всесвіту, що вималювалася у неї в уяві за кілька останніх хвилин, була дивовижно разюча і бурхлива. Вперше в житті старозавітні образи, всі ті химерні очі й колеса, почали набувати якогось сенсу. А проте все одно щось їй муляло; Джейн почувалася так, немов раптом втратила ґрунт під ногами. Властиво, це ж вона мала б розповідати християнам такі-от речі, протиставляти свій барвистий, вируючий світ їхньому світові — сірому й закостенілому, а стрімкий, енергійний плин свого життя їхньому життю — закляклому, ніби постаті святих на церковних вітражах. Саме таке протиставлення було для неї цілком звичною справою. Тепер же у неї перед очима враз наче спалахнув пурпуровими та кармазиновими відблисками величний вітраж — і Джейн пригадала, як насправді він виглядає. Поки що вона й гадки не мала, яке місце в цьому новому світі слід відвести Маркові. Ясна річ, не те, яке він займав раніше. Складалося враження, що її позбавляють чогось чи то цивілізованого, чи сучасного, чи наукового, чи (віднедавна) й духовного, чогось, що не прагнуло нею заволодіти і нічого від неї не вимагало, та ще й цінувало в ній саме ті якості, які вона й сама вважала основою свого «я». Гм, а що, коли нічого такого насправді не існує? Щоб виграти час, вона запитала:
— А хто така та жінка?
— Не знаю напевне, але здогадуюся, — відповів господар. — Вам відомо, що на кожній планеті є, так би мовити, представники всіх інших планет?
— Ні, сер.
— Та все ж це так. У Небесах немає жодного Оярси, який не мав би свого представника на Землі. Так само немає жодного світу, де не можна було б зустріти маленького непорочного двійника нашого темного правителя. Тому-то в Італії колись вшановували Сатурна, а на Кріті — Зевса. Тоді, за сивої давнини, люди зустрічалися саме з цими земними представниками, своєрідними відображеннями небесних сил,
