Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

хотіти його смерті. Пела почав благати мене відмовитися від своїх слів. Він викрикував моє ім'я. Він просив мене сказати хоч що-небудь. Але я не могла. Моє горло бути спалено. А Матрін тримав мене за волосся, і я не могла навіть похитати головою. Пела дивився на мене великими очима. А я мовчала. «Як ти могла, Еді? — Запитав він нарешті. — Як ти могла назвати мене проклятим?» Потім він заплакав. Матрін зажадав від нього назвати проклятою мене. Він сказав, що в такому випадку вони повірять йому, а не мені, тому що у мене є дар, а його відпустять. Пела прошепотів: «Я не скажу цього навіть заради порятунку життя. Навіть незважаючи на те що вона мене зрадила».

Ці слова розірвали мені серце.

Еді і раніше дивилася в нікуди, але свічка в дальньому кутку раптово перетворилася на безформний шматок воску. Зедд відчував виходячі від чаклунки хвилі магії.

— Матрін перерізати Пелу горло, — буденно сказала вона. — Він відрізав йому голову і підніс до мого обличчя. Він сказав: Дивись, що відбувається з тими, хто служить Володарю. Він сказав: дивись гарненько, бо це останнє, що ти бачиш. Його підручні закинули мені голову, і Матрін вилив мені на очі обпалюючу рідину. Я осліпла. І в цей момент в мені щось зламалося. Мій Пела помер. Помер з думкою про те, що я його зрадила. Я сама бути на порозі смерті. Раптово я зрозуміла, що це моя вина. Мій коханий помер, тому що я вирішила тримати клятву. Найдурнішу клятву.

Він поплатився життям за безглузде марновірство. Але тепер мені було все одно; моя душа спорожніла. Я вивільнила свою силу, вивільнила гнів. Я порушила клятву не заподіювати шкоди людям. Я не могла бачити, але я могла чути. Я чула, як розтікається кров по кам'яних стінах. Я вдарила в усі сторони. Я вбивала будь-яку живу істоту в кімнаті, будь то чоловік або миша. Я не могла бачити, я просто била по найменшому прояву життя, яке відчувала. Я бути впевненою, що нікому не вдалося втекти. У якомусь сенсі я бути навіть рада, що осліпла, інакше, боюся, не змогла б довести справу до кінця. Потім, спотикаючись, я обійшла кімнату, на дотик перераховуючи тіла. Одного не вистачало. Я поповзла в місто, до бабусі Ліндел. До сих пір не знаю, як мені вдалося дістатися. Напевно, мене вів дар.

Побачивши мене, бабуся бути в люті. Перше, що вона зробила, — запитала, чи не порушила я клятву.

— Але ж ти не могла говорити. Як же ти відповіла? Еді посміхнулася крижаною посмішкою.

— Я підняла її в повітря і пару раз стукнула об стіну. А потім кивнула.

По-моєму, дуже красномовно. Звичайно, вона пручалася, але я виявилася сильнішою. Набагато сильнішою. А до того я і не підозрювала, що дар взагалі може відрізнятися по силі. У порівнянні зі мною вона була безпомічніше ляльки. Мені хотілося вбити її за питання, яке вона поставила, але я не змогла. Я відпустила її і сама без сил впала на підлогу. Тільки тоді бабуся зайнялася моїми ранами. Вона сказала, що я вчинила погано, але те, що зробили зі мною, — ще гірше. З тих пір я більше не боялася бабусі Ліндел. Не тому, що вона мені допомогла, а тому, що я порушила клятву і відтепер мене ніщо не пов'язувало. І ще тому, що я бути сильніше. З цього дня вже вона мене боялася. І лікувала в надії, що я поїду геть, коли одужаю. Через кілька днів її викликали до міської ради. Повернувшись, вона розповіла, що я перебила всіх, крім Матріна Галена. Йому вдалося вислизнути. Її допитували, але вона сказала, що не знає, де бути я. Їй повірили — або зробили вигляд, що повірили. Королівським слугам не хотілося наживати собі ще одного ворога в особі чаклунки. Так чи інакше, їй дозволили йти, куди вона забажає.

Напруга, що сковували Еді, здавалося, трохи послабшала. Чай вже охолов, і, підливаючи окропу, Зедд подумав, що непогано б і собі додати морошки. Він розумів, що це ще не кінець історії.

— Я втратила дитину, — раптово сказала Еді. Зедд здригнувся.

— Мені дуже шкода, — тихо сказав він.

— Я знаю. — Еді підняла голову, і погляди їх зустрілися. — Я знаю. — Вона легко торкнулася пальцями шиї. — Моє горло зцілилося, і голос повернувся.

Тільки тепер він зовсім інший. Немов залізом шкребуть по каменю.

— А мені твій голос подобається, — посміхнувся Зедд. — Крім того, ти, схоже, і справді зроблена з заліза. На обличчі її промайнула тінь усмішки.

— Голос повернувся, а зір — ні. Я залишитися сліпою. Але бабуся Ліндел бути досвідченою чаклункою і багато бачила на своєму віку. Вона навчила мене бачити без допомоги очей. Це магічний зір. Звичайно, він зовсім не схожий на звичайний, але в якомусь сенсі він навіть краще. Тепер я бачу більше, ніж раніше. Коли я поправилась, бабуся сказала, що я повинна покинути її будинок. Вона не хотіла жити під одним дахом з клятвопорушницею, незважаючи на те що ми бути однієї крові. Вона боялася, що я накличу біду.

Вона не знала, від кого прийде біда: чи від Володаря, за порушення клятви, чи від Захисників Пастви, але розуміла, що добром це не скінчиться.

Зедд потягнувся на стільці, розминаючи затерплі м'язи.

— І біда прийшла?

— О так, — прохрипіла Еді, нахилившись вперед. Її акцент то пропадав зовсім, то знову з'являвся. — Біда прийшла. Їх привів Матрін Гален: двадцять Захисників пастви. Перебуваючих на платні у короля.

Професіонали, загартовані в боях. Високі, похмурі і безжальні. У бездоганному кінному строю. Мечі, списи, плюмажі. Кольчужні сорочки, блискучі нагрудники. На кожному — королівський герб. Червоні плащі. Білі коні. Одним словом, красені. Я вийшла на ганок і дивилася на них. Вони маневрували так злагоджено, неначе на параді. Здавалося, сам король дивиться на них. Коні дружно вдарили копитами об землю, і стрій застиг по команді капітана. Вони бути переді мною, готові зайнятися звичною справою. За їх спинами маячив Матрін, теж верхи. Капітан підняв руку: «Ти арештована по звинуваченню в чаклунстві і повинна бути