Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

страчена негайно!» — Еді помовчала, дивлячись на Зедда. — Я згадала Пела. Свого Пела. — Обличчя її закам'яніло. Вона була цілком у владі спогадів. — Жоден меч не покинув піхов. Жоден спис не опустився. Жодна нога не торкнулася землі. Вони всі померли раніше. Я пройшлася поглядом зліва направо. Вбиваючи одного за іншим. Це сталося зі швидкістю думки. Бум, бум, бум. Всіх до одного, крім капітана. Він з кам'яним обличчям сидів на своєму білому коні, а навколо падали його закуті в броню люди. Коли все скінчилося, я глянула йому в очі. «Броня, — сказала я, — безсила проти того, хто дійсно проклятий. І проти мого чаклунства теж. Вона годиться тільки проти невинних людей». Потім я звеліла йому передати королю послання. Послання від чаклунки по імені Еді. Він спокійно запитав, у чому воно полягає.

«Передай йому, — відповіла я, — що день, коли він вирішить послати за мною ще когось, стане останнім днем у його житті». У холодному погляді капітана нічого не відбилося. Не кажучи ні слова, він повернув коня і, не оглядаючись, поїхав геть. — Еді опустила голову. — Бабуся Ліндел відвернулася від мене. Вона сказала, щоб я негайно покинула її будинок і ніколи не поверталася.

Зедд мимоволі зіщулився від думки про те, якою силою повинна володіти чаклунка, щоб одним махом вбити дев'ятнадцять чоловік. До сих пір він вважав, що жодна чаклунка взагалі не здатна на таке.

— А як же Матрін? Хіба ти не вбила його? Еді похитала головою.

— Ні, — сказала вона зі зловісною посмішкою. — Я взяла його з собою.

— З собою?

— Я прив'язала його до себе. Поєднала його життя з моїм. Зробила так, що він завжди знав, де я бути, і він повинен був кожен повний місяць бути біля мене незалежно від відстані та власного бажання. Йому довелося слідувати за мною, принаймні бути неподалік, щоб встигнути з'явитися в строк.

Зедд насупився, вивчаючи залишки чаю у себе в кружці.

— Одного разу в Вінстеді — це столиця і королівська резиденція держави Кельтон — мені зустрівся чоловік. Його звали Матрін. Бродяга, у якого одна рука була безпалою, наскільки я пам'ятаю. І він був сліпим. Очі… Зедд пильно подивився на Еді. — Очі йому хтось виколов.

Еді кивнула:

— Так воно і було. — Обличчя її знову скам'яніло. — Кожен повний місяць він повертався до мене, і я відрізала від його тіла шматок, щоб його крики заповнили порожнечу в моєму серці.

Зедд відкинувся на стільці, упираючись руками в стіл. Дійсно, залізна жінка.

— Значить, ти оселилася в Кельтоні?

— Ні. Я взагалі не селилася ніде. Я подорожувала в пошуках жінок, які мають дар, сподіваючись, що вони допоможуть мені дізнатися те, що я хочу. Ніхто з них сповна не розбирався в потрібному мені предметі, але кожна додавала хоча б крихту до того, що мені було вже відомо. А кожен повний місяць Матрін приходив до мене, і я відрізала від його тіла ще щось. Я хотіла б, щоб він жив вічно, щоб вічно мучити його. Він бив мене кулаками в живіт, і я втратила дитину Пела. Він убив Пела. Він позбавив мене очей. — У світлі лампи її білі зіниці блиснули червоним. — Він змусив Пела повірити, що я зрадила його. Я хотіла, щоб Матрін Гален страждав вічно.

— І давно ти… — Зедд зробив рукою невизначений жест. — Надовго його вистачило?

Еді зітхнула:

— Ненадовго — і дуже надовго. — Зедд нахмурився. — Одного разу мені прийшла в голову думка: я ніколи не користувалася магією, щоб заборонити Матріну покінчити з собою. Чому ж він продовжує до мене приходити? Чому дозволяє себе мучити? Чому б йому просто не вбити себе? Наступного разу я не тільки відрізала від нього черговий шматок, але і зняла закляття, позбавила його необхідності повертатися. Але зробила це непомітно, і тепер до наступного повного місяця він міг просто забути про мене.

— Значить, більше ти його не хотіла бачити? Еді суворо похитала головою:

— Ні. Я думала, що так бути, але він повернувся рівно через місяць. Повернувся, хоча ніщо не змушувало його повертатися. У мене кров застигла в жилах, коли я подумала, чому. Я вирішила, що настав час йому заплатити життям за те, що він зробив зі мною і з Пелом. Але перед тим, як віддати мені життя, подумала я, він дасть мені відповідь на це питання. За час мандрів я багато чому навчилася. Я думала, що це мені ніколи не знадобиться, але тієї ночі я знайшла цьому застосування. Це був спосіб дізнатися, якої саме тортури людина боїться найбільше. Цей трюк хороший, коли мова йде тільки про страхи, але щоб вивідати таємницю, він, на жаль, не годиться. Отже, Матрін заговорив і проти волі повідав мені про свої страхи. Я детально пояснила йому, що збираюся робити, а сама відправилася на пошуки необхідних речей.

Коли я повернулася, Матрін був напівмертвий від страху. Я запропонувала йому відкрити секрет добровільно, але він відмовився. Тоді я показала йому те, що принесла з собою, і, детально описавши призначення кожної речі, повторила свою пропозицію. Він тремтів, хрипів і потів від страху, але все одно відмовився. Можливо, він сподівався, що у мене не вистачить духу виконати свої погрози. Але він помилявся. Зібравшись з силами, я оживила його потаємні страхи і почала мучити його душу.

Зедд здригнувся від огиди, але цікавість виявилося сильнішим.

— Що ж ти робила?

— Це єдине, про що я тобі не скажу. Та це й не важливо. Матрін мовчав. Кілька разів я була близька до того, щоб припинити тортури, і тоді згадувала останнє, що бачила звичайним зором: закривавлену голову свого чоловіка в руках у цього негідника. І ще я згадувала, як Пела сказав, що не стане купувати собі життя ціною зради, хоча був впевнений, що це я зрадила його. — На мить Еді закрила очі, але потім так само спокійно продовжила:

— Матрін вмирав. Я вже почала думати, що все було марно, як раптом він зовсім змінився і бадьоро заявив, що зараз все розкаже. Не