Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Не прикидайся! – в  серцях закричала Веда, – Ти ж знаєш, як я хочу залишитися з тобою... назавжди... Ти ж знаєш, що в мене нікого не було і не буде, тому що... – Вона поставила чашку, що затанцювала в її невпевнених пальцях, назад на тацю і раптом розридалася.

– Перестань, – трохи спохмурнів Гнат, – наші відносини ми обговоримо трохи пізніше, бо  зараз є важливіші справи…

–  Які ще справи? – схлипнула Веда.

Гнат простяг їй маленький довгастий футляр темно-синього кольору.

– Відкрий!

Вона взяла та слухняно відкрила. Звичайно, не очікувала побачити обручку, але припустила, що це якась рідкісна прикраса, яку Гнат, як завжди, купив для неї напередодні дня народження і здивувалася, знайшовши  всередині срібну шпильку розміром, приблизно, з вказівний палець, закручену з однієї стороні у вигляді знака нескінченності та прикрашену дрібними прозорими камінцями, що іскристо підморгували у сонячному світлі.

– Діаманти? – запитала Веда, з цікавістю торкаючись пальцями прохолодних граней.

– Та  ні, щось інше… Але ця річ належала твоїй матері. Твоїй справжньої матері, а   вона успадкувала  від бабки...

Веда підняла на Гната сповнений жаху і розпачу погляд, і футляр затремтів у її руках. До цього їй було відомо лише те, що мати померла, даючи їй життя, а інших родичів, готових забрати дитину, не виявилося.

–  Ти знав мою матір? – запитала вона, раптом уявивши собі найстрашніше.

– Ні ні! Я тобі не рідня і ніякий  не батько! – здогадавшись, заспокоїв її Гнат, – але я став другом для твоєї матері… Так вийшло, що вона залишилася сама у найважчий період життя…

– І ти допоміг їй?

– Звісно, я сподівався, що вона виживе, знайшов  найкращих лікарів, проте гроші не завжди розпоряджаються людськими долями! – знизав плечима Гнат.

– Звідки ти її знав?

– Вона працювала продавщицею в моєму магазині…

– У тому, що ти потім продав?

– Так! Якось їй стало погано під час роботи. Я відвіз її до лікарні і там дізнався, що вона чекає на дитину. Термін тоді був близько двох місяців.

Гнат завжди ставився з увагою до своїх працівників, а ще він займався благодійністю, щедро роздаючи пожертвування в дитячі будинки, школи, будинки для людей похилого віку, і Веда дуже пишалася тим, що Гнат безкорисливо піклується  про інших.

Сама вона давно зрозуміла, як їй пощастило у житті. А якби її не вдочерили так вдало, і вона залишилася б рости в якомусь забутому всіма небесами притулку?

Веда здригнулася, уявивши, що з нею тоді могло бути.

– Довго ти знав мою матір?

– Півтора року…

– Значить, вона справді була особливою, – тихо і гірко посміхнулася Веда, – якщо зуміла так привернути твою увагу. А ти не був у неї закоханий? Адже всяке трапляється, правда?

– Ні, я просто дав їй слово подбати про тебе.

– А у твоєї сестри не могло бути дітей… – пробурмотіла Веда, вперше подумавши про прийомну матір так відчужено, наче вона не виховувала її, як уміла, цілих шістнадцять років.

– Твоя мати просила віддати тобі цю прикрасу, коли вважатиму за потрібне. Тобі менше, чим за місяць виповнюється двадцять один рік, так що більш слушного моменту не знайти. 

Зовсім не здивувалася Веда, що ось так, за ранковою кавою, наче, між іншим, зав'язав Гнат таку, начебто, важливу для неї розмову, – це цілком у його дусі.

Спершу вона хотіла поставити Гнатові купу запитан, але за мить зрозуміла, що їй зовсім не цікаво, ким була її мати. Можливо, якось іншим разом!