Українська література » Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
Мабуть, батькова порада була найкраща: закликати Іліна Пейна, нахромити над брамою трійко голів — і все. «Чудова була б картинка»,— подумав Тиріон.

Арія

«Страх ранить глибше за меч»,— раз у раз повторювала про себе Арія, але страх нікуди не дівався. Він став частиною її життя, як черствий хліб і водянки на підошвах від щоденних довгих переходів битою колією.

Вона гадала, що знає, як це — боятися, поки не посиділа в тій коморі на Божому Оці. Вісім днів перебула вона там, поки Гора-на-коні не віддав наказу вирушати далі, і щодня бачила, як хто-небудь помирає.

Гора зазвичай приходив у комору по сніданку й обирав собі бранця для допиту. Селяни не підводили на нього очей. Може, думали, якщо не помічатимуть його, він не помітить їх... але він усіх бачив і обирав, кого хотів. Ні сховатися, ні схитрувати, ні вборонитися.

Одна дівчина три ночі підряд лягала в ліжко до солдата; на четвертий день Гора вибрав її, і солдат не зронив ні слова.

Усміхнений старий латав їм одяг і розводився про свого сина, який служить у золотих плащах на Королівському Причалі. «Королівський вояк, атож,— казав, бувало, він,— гарний королівський вояк, як і я, все для Джофрі». Він повторював це так часто, що інші полонені почали прозивати його Все-для-Джофрі, коли вартові не чули. Старого на прізвисько Все-для-Джофрі обрали на п’ятий день.

Юна матір з побитим віспою обличчям запевняла, що розповість усе, що знає, якщо не чіпатимуть її донечку. Гора вислухав її; наступного дня він вибрав доньку — пересвідчитися, що матір нічого не втаїла.

Обраних допитували на очах у решти полонених, щоб ті бачили долю заколотників і зрадників. Ставив питання чолов’яга, якого всі називали Лоскотун. Простий і з лиця, і з одягу — якби Арія не бачила його за роботою, могла б подумати, що він із селян. «У Лоскотуна вони так усі виють, що аж обсцикаються»,— пояснив старий сутулий Чизік. Це його вона хотіла вкусити, а він обізвав її «лютою» й зацідив броньованим кулаком по голові. Іноді він допомагав Лоскотуну. Сам сер Грегор Кліган стояв зазвичай без руху, спостерігаючи і слухаючи, поки жертва не помирала.

Питання завжди були одні й ті самі. Де у селі сховане золото? Срібло, самоцвіти? Чи є ще харчі? Де лорд Берик Дондаріон? Хто з селян йому допомагав? У якому напрямку він поїхав? Скільки людей з ним було? Скільки лицарів, скільки лучників, скільки солдатів? Як вони озброєні? Скільки кінноти? Скільки вояків поранено? Яких іще ворогів вони бачили? Скільки? Коли? Під якими прапорами? Куди вони поїхали? У селі десь заховане золото? Срібло, самоцвіти? Де лорд Берик Дондаріон? Скільки з ним було людей? На третій день Арія й сама могла б ставити ці питання.

Таким чином знайшли трохи золота, трохи срібла, великий мішок мідних монет і пощерблений кубок, оздоблений гранатами, через який двоє солдатів мало не побилися. Дізналися, що з лордом Бериком було десять голодрабців, а іншим разом — сотня лицарів на конях; що він поїхав на захід, чи на північ, чи на південь; що він перетнув озеро на човні; що він дужий як тур чи що слабує на різачку. Ніхто не пережив Лоскотунового допиту — ні чоловіки, ні жінки, ні діти. Найміцніші трималися до вечора. Їхні тіла вішали ген за багаттями для вовків.

Поки загін знову виступив, Арія втямила, що ніяка вона не водяна танцюристка. Сиріо Форел у житті б не дозволив, щоб його збили з ніг і відібрали меч, і тим більше не стояв би осторонь, коли вбивали Ломі Зеленорукого. Сиріо ніколи б не сидів мовчки в тій коморі й не волочив смиренно ноги разом з іншими бранцями. На гербі у Старків деривовк, але Арія почувалася ягням в оточенні отари овець. Вона ненавиділа селян за їхню малодушність майже так само, як ненавиділа себе.

Ланістери відібрали в неї все: батька, друзів, домівку, надію, мужність. Один витяг у неї Голку, а інший розламав об коліно її дерев’яного меча. Але ніхто з них не витягнув у неї оту її дурну таємницю. Комора виявилася такою величезною, що можна було легко сховатися в якомусь куточку й сходити до вітру, коли ніхто не бачить; а от у дорозі все було інакше. Вона терпіла, скільки могла, однак нарешті довелося присісти в кущах і спустити бриджі в усіх на очах. Або так, або обмочитися. Пиріжок вирячився на неї круглими, як два місяці, очима, та ніхто більше навіть уваги не звернув. Отара дівчат, отара хлопців — серу Грегору та його воякам, здавалося, було байдуже.

Полонителі не дозволяли перемовлятися. Розбита губа навчила Арію тримати язика на припоні. Але інших життя нічого не вчило. Якийсь трирічний хлопчик усе кликав і кликав батька, поки йому не розтовкли обличчя шпичастою булавою. Тоді заверещала хлопчикова мати, і Раф Солоденький убив і її.

Арія дивилася, як вони помирають, і нічого не робила. Яка користь від хоробрості? Одна допитувана жінка намагалася триматися хоробро, але померла з вереском, як і всі решта. У цьому переході не було хоробрих, тільки залякані й голодні. Переважно жінки й діти. Кількоро чоловіків — зовсім старі або зовсім юні; решту прикували до шибениці й лишили на поталу вовкам і воронам. Гендрі лишився живий тільки тому, що зізнався: це він власноруч викував рогатого шолома; ковалі, навіть підмайстри, надто високо цінуються, щоб їх убивати.

Їх усіх забирають на службу до лорда Тайвіна Ланістера в Гаренхол, пояснив Гора. «Ви зрадники й заколотники, тож дякуйте богам, що лорд Тайвін дає вам таку можливість. Від беззаконників ви б і такого шансу не отримали. Отож коріться, служіть і живіть».

— Це несправедливо, несправедливо,— жалілася якась всохла стара іншій, коли вони готувалися до сну.— Ми нікого не зраджували, а ті другі прийшли й забрали, що схотіли, так само як і ці.

— Однак лорд Берик нікого не скривдив,— прошепотіла її подруга.— А отой червоний жрець, що був з ним, заплатив за все, що вони взяли.

— Заплатив? Він узяв у мене двійко курей, а навзамін дав папірчик з позначкою. І як мені їсти старий подертий папір, питаю я тебе? Чи він мені яйця нестиме? — вона роззирнулася, чи нема поблизу вартових, і тричі сплюнула.— Тьху на Таллі, на Ланістерів і на Старків.

— Це гріх і ганьба,— засичав якийсь старигань.—

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: