Битва королів - Джордж Мартін

— Дурень ти, Куцю,— гаркнув він Тиріону в спину.

Карлик обернувся до нього.

— Я? Справді? То чого всі сміялися з вас, цікаво? — він слабко посміхнувся.— Ви приїхали, бо вам потрібні люди, хіба ні?

— Здіймаються холодні вітри. Ми маємо втримати Стіну.

— А щоб її втримати, потрібні люди, і я вам їх даю... як ви могли помітити, якщо ваші вуха почули бодай щось іще, крім образ. Беріть їх, подякуйте мені й забирайтеся, поки мені не довелося знову підняти на вас виделку. Передайте від мене теплі вітання лорду Мормонту... і Джону Сноу теж.

Тут Брон стиснув сера Алісера за лікоть і силоміць вивів із зали.

Великий мейстер Пайсел уже втік, а от Вейрис із Мізинчиком спостерігали всю сцену від початку до кінця.

— Дедалі більше захоплююся вами, мілорде,— зізнався євнух.— Одним пострілом ви втихомирили Старкового хлопця, віддавши йому батьків прах, і позбавили сестру її захисників. Видаєте чорному братові людей, яких він потребує, і звільняєте місто від голодних ротів, і при цьому все це під таким глузливим соусом, що ніхто й не подумає, буцім карлики бояться бабаїв і змікул. Спритно ви!

Мізинчик погладив борідку.

— Ви і справді зібралися відіслати геть усіх своїх гвардійців, Ланістере?

— Ні, я зібрався відіслати геть усіх сестриних гвардійців.

— Королева цього не дозволить.

— Думаю, дозволить. Я ж її брат, та й коли ви пізнаєте мене ближче, переконаєтеся: якщо я щось кажу, то це всерйоз.

— Навіть якщо це брехня?

— Особливо якщо це брехня. Лорде Пітире, бачу, я вас не порадував.

— Та ні, я вас обожнюю, як і перше, мілорде. Просто мене не радує, коли з мене дурника роблять. Якщо Мірселла візьме шлюб з Тристаном Мартелом, то навряд чи зможе одружитися з Робертом Арином, авжеж?

— Якщо не хоче спричинити страшний скандал,— визнав Тиріон.— Перепрошую за маленьку хитрість, лорде Пітире, та коли ми розмовляли, звідки мені було знати, що дорняни приймуть мою пропозицію?

Але Мізинчика це не заспокоїло.

— І ще я не люблю, коли мені брешуть, мілорде. Наступного разу не втягуйте мене в свої шахрайські схеми.

«Тільки якщо й ти не втягуватимеш мене у свої»,— подумав Тиріон, поглядаючи на кинджал, що висів у Мізинчика при боці.

— Якщо я вас образив, прийміть мої вибачення. Всі знають, як ми вас любимо, мілорде. І як ви нам потрібні.

— Постарайтеся про це не забувати.

Сказавши це, Мізинчик вийшов.

— Ходіть зі мною, Вейрисе,— мовив Тиріон. Вони вийшли крізь королівські двері позаду трону, і євнухові капці легко шурхали по камінній підлозі.

— Ви знаєте, а лорд Бейліш правду сказав. Королева не дозволить відіслати геть свою варту.

— Дозволить. І про це подбаєте ви.

На Вейрисових пухких вустах заграла посмішка.

— Я?

— Понад усякий сумнів. Скажете їй, що це — частина мого плану зі звільнення Джеймі.

Вейрис погладив напудрену щоку.

— Що, певно, включає і чотирьох добродіїв, яких ваш Брон так ретельно розшукує по кублах Королівського Причалу. Злодія, трутника, лицедія і вбивцю.

— Вдягніть їх у малинові плащі й шоломи з левами — і вони геть не відрізнятимуться від інших гвардійців. Я вже давно мудрував, як їх доправити у Річкорин, поки не здогадався сховати їх на видноті. Вони в’їдуть крізь центральну браму під прапорами Ланістерів, супроводжуючи прах лорда Едарда,— він криво посміхнувся.— За чотирма людьми стежили б дуже пильно. Серед сотні четверо просто розчиняться. Отож мені доведеться послати не тільки фальшивих гвардійців, а й справжніх... Ви так і перекажіть моїй сестрі.

— І заради коханого брата вона погодиться попри всі погані передчуття...— Вони саме проходили безлюдною колонадою.— Однак без червоних плащів їй буде незатишно.

— Я люблю, коли їй незатишно,— мовив Тиріон.

Сер Клеос Фрей виїхав уже по обіді в супроводі Вайлара і сотні червоних плащів — гвардійців Ланістерів. Перед довгою дорогою на захід до них біля Королівської брами приєдналися вояки Роба Старка.

Тимета Тиріон розшукав у касарні — той грав у кості зі своїми обпеченими.

— Опівночі приходь до мене у світлицю.

Втупившись у нього єдиним оком, Тимет коротко кивнув. Він був не з тих, хто багато розводиться.

Увечері Тиріон бенкетував з кам’яними воронами й місячними братами в малій залі, от тільки цього разу він вирішив вина не пити. Волів, щоб голова лишалася ясною.

— Шаґо, який зараз місяць?

Шага люто нахмурився.

— Здається, молодий.

— На заході його кличуть місяцем зрадників. Постарайся сьогодні надто не напиватися, і добре нагостри сокиру.

— Сокири кам’яних воронів завжди нагострені, а сокири Шаґи — найгостріші з-поміж усіх. Одного разу я декому відтяв голову. А він і не знав, поки не захотів зачесатися. Голова взяла й відпала.

— То це тому ти ніколи не зачісуєшся? — розреготалися кам’яні ворони, тупаючи ногами, й Шага улюлюкав голосніше за всіх.

До полуночі в замку все затихло й потемніло. Безперечно, кілька золотих плащів на мурах бачили, як вони виходили з Вежі правиці, але ніхто не здійняв галасу. Тиріон-бо королівський правиця, і це його особиста справа, куди ходити.

Шага так загилив закаблуком у тонкі дерев’яні двері, що ті з гуркотом тріснули. Усередину полетіли тріски, і Тиріон почув, як перелякано ахнула жінка. Трьома потужними ударами сокири Шага доламав двері й розчистив собі дорогу. За ним увійшов Тимет, а далі й Тиріон, обережно переступаючи уламки. Вогонь майже догорів, і в спальні залягли густі тіні. Коли Тимет зірвав з ліжка важку завісу, у прибулих розширеними очима втупилася гола служниця.

— Будь ласка, мілорди,— заблагала вона,— не чіпайте мене.

Зашаріла і злякана, вона позадкувала від Шаґи, силкуючись затулити свої принади руками, от тільки третьої руки бракувало.

— Забирайся,— мовив Тиріон.— Нам потрібна не ти.

— Шага хоче цю жінку.

— Шага хоче кожну повію в цьому місті повій,— поскаржився Тимет, син Тимета.

— Так,— сказав Шага безсоромно.— Шага подарує їй дужого малюка.

— Якщо вона захоче собі дужого малюка, вона знатиме, кого шукати,— сказав Тиріон.— Тимете, проведи її геть... лагідно, будь ласка.

Обпечений стягнув дівчину з ліжка й чи то повів, чи то поволочив зі спальні. Шага проводжав їх сумними, як у цуцика, очима. Від дужого поштовху Тимета дівчина, спотикаючись, перестрибнула через поламані двері й вилетіла в коридор. Угорі над головами крякали круки.

Тиріон стягнув з ліжка м’яке покривало,