Битва королів - Джордж Мартін

— Вісім? — він побуряковів.— І чого я досягну, маючи лише вісім лодій?

— А тобі просто треба здійснювати набіги на Скелясте узбережжя, на рибальські селища, й топити всі судна, які тільки трапляться. Може статися, що витягнеш кількох північних лордів з-поза їхніх мурів. З тобою попливуть Ейрон і Дагмер Заяча Губа.

— Нехай благословить затонулий бог наші мечі,— сказав жрець.

Теон почувався так, наче йому дали ляпас. То він має стати розбійником, палити рибалок у їхніх халупах і ґвалтувати їхніх бридких дочок? І навіть з таким завданням, на думку лорда Балона, він може не впоратися. Досить того, що доведеться терпіти похмурі погляди й дорікання Мокрочубого. А якщо з ними попливе ще й Дагмер Заяча Губа, Теонове керівництво буде чисто номінальним.

— Ашо, донечко,— провадив лорд Балон, і Теон, обернувшись, побачив, що сестра непомітно прослизнула у світлицю,— а ти з тридцятьма лодіями добірних вояків обігнеш мис Морського Дракона. Причалиш на приливній відмілині на північ від Пущанського Насипу. Якщо виступиш швидко, замок впаде, так і не зрозумівши, хто на нього напав.

Аша посміхнулася, як кіт на сметану.

— Завжди хотіла собі замок,— мовила вона солодко.

— То візьми його.

Теон прикусив язика. Пущанський Насип — кріпость Гловерів. Оскільки і Робет, і Галбарт зараз воюють на півдні, оборона буде слабенькою, і щойно замок впаде, залізні отримають надійний плацдарм у самому серці Півночі. «Це мене мали вирядити в Пущу!» Він добре знав Пущанський Насип — кілька разів відвідував Гловерів з Едардом Старком.

— Віктаріоне,— звернувся лорд Балон до брата,— а головного удару завдаси ти. Коли мої діти зроблять свою справу, Вічнозим змушений буде відповісти. Ні в Солесписі, ні на річці Гарячці особливого опору ти не зустрінеш. Верхів’я ріки — менш як за двадцять миль від Кенійського Рову. Перешийок — ключ до королівства. Ми вже пануємо в західних морях. Коли ж отримаємо Кейлінський Рів, вовченяті вже не відвоювати свою Північ... а якщо з дурної голови спробує, вороги відріжуть усі підступи на південь, і хлопчак Роб впіймається, як щур у пляшку.

Теон більше не міг мовчати.

— Сміливий план, батьку, але лорди в своїх замках...

— Лорди поїхали на південь з вовченям,— перебив його лорд Балон.— Лишилися самі боягузи, старі діди й зелені хлопчаки. Один по одному вони або здадуться, або падуть. Може, Вічнозим протримається з рік, але що з того? Решта дістанеться нам — ліси, лани і лігва, а людей візьмемо собі за невільників і соляних дружин.

Ейрон Мокрочубий підніс руки.

— Здіймуться високо води гніву, і поширить затонулий бог своє царство на всю царину!

— Мертве не вмирає,— співочо підхопив Віктаріон. Його слова луною повторили лорд Балон з Ашею, і Теону нічого не лишалося, як бурмотіти разом з ними. Отак усе й закінчилося.

Надворі дощ уперіщив як ніколи. Під ногами крутився і звивався ланцюговий міст. На середині Теон Грейджой зупинився й задивився на каміння внизу. Об нього з гуркотом билися хвилі, і Теон відчував на губах солоні бризки. Несподіваний порив вітру збив його з ніг, і парубок гримнувся навколішки.

Підвестися йому допомогла Аша.

— Вина ти теж пити не вмієш, брате.

Схилившись їй на плече, Теон дозволив їй перевести його через мокрий від дощу дерев’яний міст.

— Як Есгред ти мені подобалася більше,— кинув він осудливо.

— Все по справедливості,— розсміялася вона.— Ти мені теж більше подобався, як був дев’ятирічним.

Тиріон

Крізь двері пробився тихий спів арфи, що вплітався у переливи волинки. Голос співця заглушували товсті стіни, але Тиріон знав слова... «Кохав як літо гарну діву,— пригадав він,— із сонцем у волоссі...»

Сьогодні двері в покої королеви вартував сер Мірин Трант. Кинуте ним «мілорде» видалося Тиріону трохи невдоволеним, але він усе одно відчинив двері. Щойно Тиріон увійшов у сестрину спальню, пісня нагло урвалася.

Серсі напівлежала на горі подушок. Босонога, золоте волосся художньо розкуйовджене; коли вона підвела голову, її золотисто-зелена парчева сукня замерехтіла у сяйві свічок.

— Люба сестро,— заговорив Тиріон,— яка ти сьогодні гарна! — він обернувся до співця.— І ти, кузене. Гадки не мав, що в тебе такий милий голос.

На цей комплімент сер Лансель тільки спохмурнів: мабуть, подумав, що з нього кепкують. Тиріону здалося, що хлопець на три дюйми підріс відтоді, як його висвятили в лицарі. У Ланселя була густа пісочна чуприна, зелені очі Ланістерів, м’який білявий пушок на верхній губі. В шістнадцять років його не обминуло прокляття юнацької самовпевненості, не пом’якшеної і натяком на почуття гумору чи невіру у власні сили; не обминула і печать пихи, такої природної для всіх, хто вродився білявим, дужим і вродливим. Підвищення тільки зіпсувало його.

— Її світлість посилала по вас? — вимогливо поцікавився хлопець.

— Не пригадую такого,— зізнався Тиріон.— Страшенно прикро уривати ваші гульки, Ланселю, але так уже сталося, що мені потрібно обговорити з сестрою важливі справи.

Cepci зважила його підозріливим поглядом.

— Якщо ти сюди прийшов через отих жебручих братів, Тиріоне, можеш не трудитися. На моїх вулицях вони свою погану зраду не поширюватимуть. Можуть проповідувати одне одному в підземеллях.

— І їм іще пощастило, що в них така добра королева,— докинув Лансель.— Я б їм язики вирвав.

— Один з них мав нахабство заявити, що боги карають нас, бо Джеймі убив законного короля,— виголосила Серсі.— Я цього не потерплю, Тиріоне. Ти мав чимало можливостей зайнятися цими гнидами, але ви з сером Джейсліном нічого не зробили, тож я наказала взятися до цієї справи Вайлару.

— І він узявся.

Тиріона роздратувало те, що червоні плащі кинули півдюжини скандальних пророків у підземелля, не порадившись із ним, але не такі вже ці пророки значущі, щоб через них сваритися.

— Безперечно, всім нам буде краще, якщо на вулицях поменшає галасу. Я прийшов не через це. Маю вельми цікаві для тебе новини, люба сестро, але про них говорити ліпше приватно.

— Дуже добре.

Арфіст із волинщиком поквапилися геть, а Серсі цнотливо поцілувала кузена в щоку.

— Залиш нас, Ланселю. Сам-один брат загрози не становить. А якби він привів своїх цуциків, ми б давно їхній сморід занюхали.

Юний лицар кинув на кузена злобний погляд і з силою захряснув по собі двері.

— Хочу, щоб ти знала: я