Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Його дружелюбність, швидше за все, оманлива. А Веда більше не хотіла обманюватися, достатньо того, що вона помилилася з Нелемотуллафом… Якби одразу йому повірила… Тривога за життя Тула мучила її сильніше за інші страхи. А якщо він загинув?... І знову сльози мимоволі бризнули з очей і тут же розболілася долоня, в якій вона розчавила зілля.

– Не плач! – сказав Ажей. – Я знаю, що тобі було погано, але більше не буде… Тут тебе ніхто не скривдить! Поговори зі мною. Я хочу чути твій голос.

– Не скривдить? – вирвалося у Веди, – я ледве втекла від одного нареченого, а мені вже тицяють іншого!

– Тихіше, дівчинко! Спершу познайомимося  краще. Відмовитися завжди встигнеш.

 – Правда? –  вона несміливо підвела на нього очі.

–  Даю слово! Жодних примусів. Сподобаюся тобі – будемо разом, не сподобаюся – що ж…

Голос його був такий щирий, що Веда повірила.

– А де мій одяг? Там, у кишені куртки…

– Так! Так! – зі смішком перебив її Ажей. – Все на місці, усі твої скарби. Ми навіть уламки від флакона не викинули, раптом вони тобі для чогось та знадобляться.

Веда не знала, як реагувати на таку запобігливість і про всяк випадок усміхнулася. Щоправда, посмішка вийшла змученою.