Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

Дімбл завжди готовий був перевести розмову в суто літературне русло, та дружина жила з ним уже не перший десяток літ, тож легко відвела цю загрозу.

— Так, — сказала вона, — дух і матерія, звісно. До речі, саме тому, напевне, такі люди, як Стадоки, й не знають щастя у шлюбі.

— Стадоки? — здивувався Дімбл, який значно менше за дружину переймався проблемами, що виникли у сімейному житті Джейн і Марка. — А, так… маєш рацію! Щось у цьому є. Але я про Мерліна… отже, для мене все це виглядає так: у його час перед людиною відкривалися ще можливості, від яких зараз не залишилося вже й сліду. Сама земля в ті дні більше нагадувала тварину, а мислення — просто фізичні дії. Тоді ще можна було зустріти істот… як би це правильно висловитися… скажімо, нейтральних.

— Нейтральних?

— Звичайно, нейтральних не у повному сенсі цього слова. Наділене свідомістю створіння або скоряється Богові, або не скоряється — тут без варіантів. Але я говорю про істот, нейтральних стосовно нас, людей.

— Маєш на увазі елділів… чи то пак ангелів?

— Бачиш, слово «ангел» зовсім не однозначне. Навіть Оярси не є ангелами в тому сенсі, у якому ми говоримо, приміром, про ангелів-хранителів. Суто термінологічно, вони — сутності, розумні сутності. Справа в тому, що розділити елділів на, образно кажучи, добрих і злих, наприкінці часів буде, напевне, значно легше, ніж зараз… а зараз зробити це значно легше, ніж у Мерлінову епоху. Тоді на Землі водилися створіння, які, скажімо, переймалися головно своїми власними справами, а на все решта особливої уваги не звертали. То не були мандрівні духи, яких відрядили на допомогу впалому людству, проте водночас вони і не мали стосовно людей якихось зловорожих намірів. Навіть святий Павло мимохідь згадує про істот, які не зовсім вписуються у дві такі звичні для нас категорії ангелів і дияволів. Якщо ж спробувати зазирнути ще далі, у глибину віків… усі ті боги, ельфи, гноми, водяники, fate, longaevi..)[12] Ми з тобою знаємо надто багато, щоб вважати їх усіх звичайнісінькими вигадками.

— Гадаєш, вони справді існують?

— Принаймні, існували — це точно. Як на мене, тоді для них ще вистачало місця, але відтоді всесвіт трохи звузився. Думаю, далеко не всі ті істоти були розумні… Деяких, мабуть, можна описати просто як волю чи прагнення, невід’ємне від матерії, з дуже невиразною свідомістю… такі собі трохи схожі на тварин створіння. Інші натомість… але нічого тут гадати, все одно нам відомо надто мало. Так чи інак, десь у такому середовищі і жив тоді Мерлін.

— Звучить доволі моторошно…

— Воно й було доволі моторошно. Навіть за Мерлінових часів — а він народився у самісінькому кінці того періоду — спілкуватися з такими створіннями було небезпечно, хоч у цьому й не було якоїсь провини. Самі по собі непогані, для нас вони вже становили загрозу, адже до певної міри занапащали, висушували тих, хто налагоджував з ними контакт, причому мимоволі — інакше просто не вміли. Подивись на Мерліна — саме це з ним і трапилося. Він цілком благочесний і смиренний, та все ж чогось йому бракує. Часом від нього віє таким, знаєш, мертвотним спокоєм, ніби від розграбованої і покинутої садиби. А все тому, що він пізнав трохи забагато, на дещицю більше, ніж призначено спізнати людині. Це схоже на багатоженство. Авраамові воно не було заказане, але все одно часом відчувається, що й він щось через нього втратив.

— Сесіле, — запитала пані Дімбл, — гадаєш, то нічого, що наш господар хоче скористатися послугами такого чоловіка, як Мерлін? Чи не вийде так, що ми боротимемося з Белбері їхньою ж зброєю?

— Ні, — відповів доктор. — Я вже про це думав. Мерлін — повна протилежність Белбері, він є останнім відголоском того давнього ладу, за якого, на погляд сучасної людини, матерію годі було відокремити від духу. Ти ж бачиш, він ставиться до природи так, ніби вона — жива істота, то задобрює її, немов дитину, то підганяє, наче коня… Натомість для сучасної людини природа — це машина, яка має працювати визначеним чином і яку можна просто розібрати, якщо вона раптом стане працювати погано. HIKE ж пішов іще далі: там узяли за основу такий-от сучасний погляд на природу, а тоді вирішили на додачу ще й скористатися надприродними чи, радше, протиприродними силами для того, щоб остаточно ту природу поневолити. Ясна річ, вони сподівалися добитися свого як не так, то інак, гадали, що стара Мерлінова magia, яка співпрацювала з нематеріальними властивостями природи в дусі любові і пошани, знала їх, так би мовити, зсередини, зможе поєднатися з тим, що я окреслив би як goeteia — бездумне, брутальне втручання ззовні. Ні, як на мене, радше вже Мерлін є представником чогось давно втраченого, чогось такого, до чого нам треба повернутися — але повернутися інакше, ніж він собі це уявляє. Ти знаєш, що правила його спільноти забороняють торкатися загостреним предметом до будь-чого живого?

— Боже мій, — сплеснула раптом у долоні пані Дімбл, — вже шоста година, а я мала бути на кухні ще п’ятнадцять хвилин тому — пообіцяла Айві. Ти поки що трохи перепочинь, Сесіле.

— Знаєш, — мовив Дімбл, — ти просто дивовижна жінка.

— Чому це?

— Тридцять років вела власне господарство — і так швидко прижилася в цьому звіринці!

— А що тут такого? Он Айві теж мала свій дім… і взагалі, їй набагато гірше, ніж мені. Мого чоловіка не запроторили до в’язниці.

— Підожди, — посміхнувся Дімбл. — Ти й оком не змигнеш, як твій чоловік опиниться за ґратами — нехай тільки задуми Мерліна Амброзія справдяться бодай наполовину.