Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

— Шансів потрапити в Хелгрінд майже нема. Це неприступна скеля, на яку годі видертись. До того ж, там скрізь гнізда разакових коней. І що ти собі замислив? Я знаю, ти добрий воїн, бо у твоїх жилах тече та сама кров, що й в Ерагонових, але разаків тобі не здолати. Простій людині це не під силу.

— Я не віддам їм Катріну, — уперто похитав головою юнак. — Я маю звільнити її, навіть якщо мені доведеться загинути.

— Твоя смерть аж ніяк не допоможе Катріні, — завважив Джоуд. — Ліпше буде, якщо ти дістанешся до Сурди, а потім знайдеш Ерагона й спробуєш визволити дівчину. Повір, вершник і його дракон легко здолають разаків.

Роран на мить уявив собі велетенських потвор, на яких літали разаки, й аж здригнувся від огиди. Авжеж, йому не здолати такого ворога. Усвідомивши це, він несподівано повірив в усе, що розповів Джоуд, інакше б Катріна назавжди для нього зникла. «Але ж, Ерагоне! — подумки лютував юнак. — Присягаюся кров'ю свого батька, я змушу тебе за все відповісти й ти перестанеш бути моїм боржником тільки тоді, коли підеш зі мною на штурм Хелгрінда!»

— Гаразд, продовжуйте, — кивнув юнак Джоуду. — Давайте дослухаємо цю казку до настання темряви.

Старий розповів їм про смерть Брома, про Мертага, сина Морзана, про полон і втечу з Джиліда, про відчайдушний політ і спробу врятувати ельфійку, про ургалів, гномів та велику битву в Фартхен Дурі, де Ерагон переміг Смерка. Не оминув Джоуд і того, що Ерагон зараз проходить вишкіл у Ду Вельденвардені, де навчається магії та бойового мистецтва в ельфів.

Коли торговець закінчив, Роран відійшов, аби порадитись зі своїми земляками.

— Я не знаю, бреше він чи ні, — мовив Лоринг, похитавши головою, — але той, хто розповідає байки з ножем біля горла, вартий, аби його помилували. І які чудові байки! Новий вершник — це наш Ерагон!

— Що скажеш, Бірджит? — спитав юнак.

— Я не знаю. Це так дивно, — завагалася жінка. — Можливо, усе це й правда. Схоже, Імперія серйозно налякана, а причиною цього може бути тільки новий вершник.

— Отож, — зблиснув очима Лоринг, — ми потрапили у вир неабияких подій! Новий вершник! Ви тільки подумайте! Імперія скоро впаде, кажу ж вам! Ти мав рацію, Роране!

— Нолфавреле?

— Здається, Джоуд — чесна людина, — озвався юнак, утішений з того, що його думкою теж цікавляться. — Гадаю, йому можна довіряти.

— Гаразд, — вирішив Роран, обертаючись до торговця. — Ми маємо ще кілька питань, Довгоногий! Як виглядають Бром з Ерагоном? І звідки тобі відоме Гертрудине ім'я?

— Я знав про Гертруду, бо Бром згадував листа, в якому просив, аби ти про неї подбав. Що ж до їхнього вигляду… Бром нижчий за мене, мав густу бороду, гачкуватий ніс… Ерагон натомість іще зовсім юний, має русяве волосся й шрам на зап'ястку…

Роран схвально кивнув і запхав свого молота за пояс, Бірджит, Лоринг і Нолфаврел так само сховали ножі. Потому Роран відсунув крісло від дверей, і всі знову всілися за стіл.

— І що тепер буде, Джоуде? — поцікавився юнак. — Ти допоможеш нам? Я знаю, ти в скрутному становищі, але нам більше ні до кого звернутись. Ти можеш, як агент варденів, допомогти тим, хто готовий з ними співпрацювати? І чи захистять вони нас від Галбаторікса?

— Вардени, — сказав Джоуд, — будуть щасливі прийняти вас. Гадаю, вони вже знають про вашу втечу. Що ж до мене… то я вже давно підозрюю, що мене викрито, тому й не тікаю до Сурди. По дорозі мене обов'язково схоплять, а кому від цього стане легше? Тож я просто сиджу тут і спостерігаю, як занепадає моя торговельна справа, бо я не в змозі якось зарадити. А найгірше те, що тепер я нічим не можу допомогти варденам. Вони теж не озиваються, а коли лорд Рістхарт дізнається, що я вже не становлю жодного інтересу для Імперії, то відразу ж запроторить мене до в'язниці. Я чекаю цього кожен день, звідтоді, як оголосив себе банкрутом.

— Можливо, — замислилась Бірджит, — вони хочуть, аби ви втекли, щоб схопити вас разом із тими, кого ви поведете до варденів?

— Може, воно й так, — посміхнувся Джоуд. — Але тепер, коли ви тут, є надія, що все буде інакше.

— То ви маєте якийсь план? — спитав Лоринг.

— Ще й який! — вигукнув торговець. — Бачили в порту корабель «Крило дракона»?

— Авжеж, — кивнув Роран.

— Судно належить корабельній компанії Блекмур, яка перебуває на боці Імперії. Воно постачає провізію для війська, а в нас набирають воїнів із селян та конфіскують їхню худобу… Певно, Галбаторікс збирається захопити Сурду. У будь-якому разі «Крило дракона» відпливає до Фейнстера за тиждень. Це найкращий корабель, збудований майстром Кіннелом.

— І ви хочете його викрасти? — не повірив Роран.

— Так, хочу, — аж підстрибнув Джоуд. — І не тільки тому, щоб дошкулити Імперії, позбавивши її найшвидшого корабля, а й тому, що він споряджений для далекої подорожі.

— А як ти керуватимеш такою посудиною, Довгоногий? — захихотів Лоринг. — Ніхто з нас не розуміється на цьому.

— Дехто з моїх людей — члени корабельної команди, й вони ще тут, у Тейрмі. Їх теж переслідує Імперія, тож вони будуть не проти податись до Сурди. Саме вони й навчать вас корабельної справи.

Роран посміхнувся. План був йому до душі: швидкий та рішучий.

— Але ж ти казав, — нагадала Бірджит, — що жоден з ваших кораблів, які були послані до варденів, не досяг мети. То де гарантія, що нас не спіткає та сама доля?

— Ми спробуємо заскочити владу зненацька, — пояснив Джоуд. — Закон вимагає звіту за два тижні перед кожним відплиттям, тож у разі нашої втечі Галбаторікс не зможе швидко організувати погоню. Але вирішувати, звісно, вам самим.

ВТЕЧА

Після того як утікачі добре обміркували план дій, приставши на всі пропозиції Джоуда, Роран послав Нолфаврела до «Зеленого каштана» по Гертруду з Манделом, оскільки Джоуд запропонував оселитись у нього.

— А тепер, якщо дозволите, — звівся старий, — я мушу про все розповісти своїй дружині й спитатися в неї згоди на переїзд до Сурди. Ви можете обрати собі кімнати на другому поверсі, а Рольф погукає вас тоді, коли буде готова вечеря.

— Навіщо розповідати все тій язикатій бабі? — засумнівався Лоринг.

— Гадаю, це нас не обходить, — знизав плечима Роран. — Але навряд чи він заспокоїться, доки все їй не розкаже.

Замість того, щоб іти до себе в кімнату, юнак подався прогулятись маєтком, маючи на меті обміркувати розмову з Джоудом. Спинившись біля вікна галереї, він глянув на подвір'я.

— Ти ненавидиш його? — пролунало в юнака