Українська література » Фентезі » Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Читаємо онлайн Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні
юнак.

— Так, разом із Сапфірою.

— З якою ще Сапфірою?

— А ти хіба нічого не знаєш? — здивувався Джоуд.

— Ви про що?

— Гадаю, нам слід відверто поговорити, — трохи поміркувавши, сказав старий. — Я поясню, чого Імперія полює на тебе, а ти маєш розповісти мені про справжню причину вашої втечі.

— Але чому ми маємо тобі довіряти, Довгоногий? — спитався Лоринг. — Адже ти можеш працювати на Галбаторікса.

— Двадцять років тому, перш ніж Бром став сільським казкарем, я був його другом, — пояснив Джоуд. — Я допоміг йому й Ерагонові, коли вони прийшли до мене. Звісно, моїх слів може бути замало, а свідків я не маю, тож робіть, як знаєте. Я міг би покликати охорону, але не робитиму цього. Усе, що можете ви, — це розказати про себе й вислухати мене. То що?

— Згода, — озвався Роран, підпираючи двері стільцем, щоб ніхто не увійшов, — можливо, ти допоможеш нам. Якщо хочеш поговорити, то я тебе слухаю.

— Ти перший! — запропонував господар кабінету.

— Гаразд, я почну, але якщо нам не сподобаються твої відповіді, ми тебе вб'ємо.

— Хай буде так.

Рорану сподобалась витримка Джоуда, й він докладно розповів про все, що сталося з ними за останній час. Розповідаючи, юнак нетямився від подиву, лише тепер усвідомлюючи, як багато їм довелося пережити: вигнання воїнів Галбаторікса, зраду Слоуна, викрадення Катріни, втечу морем до Тейрма.

— Неймовірно! — вигукнув Джоуд. — Ще ніколи такого не чув! Ви повстали проти Галбаторікса й тепер ціле селище переховується в найбільшому з міст Імперії, а ніхто про це не знає!

— Саме так, — буркнув Лоринг. — Але поясни, для чого ми ризикуємо?

Джоуд хотів був відповісти, аж тут хтось посмикав двері й з іншого боку долинув жіночий голос:

— Джоуде! Ану впусти мене!

— Можна їй увійти? — спитав старий.

Роран подав знак Нолфаврелу, той кинув йому кинджала, що миттю опинився біля Джоудової горлянки.

— Хай забирається, — прошипів він.

— Я не можу зараз говорити! — гукнув торговець. — У мене ділова зустріч.

— Брехун! Яка ще зустріч? — не вгавала жінка за дверима. — Ти ж банкрут! Виходь і глянь мені в очі, боягузе! Що ж це за чоловік, який боїться вийти до своєї дружини? Ти нікчема, який не впорається навіть із м'ясною крамницею, а про корабельну компанію й говорити годі! Мій батько ніколи б не втратив стільки грошей!

— Я не втримаю його, якщо вона не стулить пельку, — озирнувся Роран до земляків. — Зробіть що-небудь.

— Тихо, жінко! — несподівано гаркнув Джоуд, і в коридорі запала тиша. — Якщо ти не припиниш, то буде ще гірше, а так, можливо, я щось вигадаю!

— Я чекатиму тебе на вечерю, любий, — нарешті пролунало з-за дверей. — Але спробуй мені не вийти. Тоді я піду з цього дому й ніколи більше не повернуся.

Упевнившись, що дружина пішла, Роран прибрав зброю й знову всівся під дверима.

— Якщо ми не порозуміємось, то ліпше вбийте мене, бо я не витримаю, коли Гелена знову почне розпитувати мене про те, чого не існує, — мовив Джоуд, потираючи шию.

— Співчуваю, Довгоногий, — скривився Лоринг.

— Це не її вина, — відповів торговець. — Вона просто не може збагнути, чого на нашу голову звалилося так багато нещасть. Певно, слід було розповісти їй від самого початку…

— Що розповісти? — перепитав Нолфаврел.

— Що я агент варденів, — гірко зітхнув Джоуд, глянувши на сторопілих гостей. — Мабуть, я почну з самого початку, інакше ви теж нічого не зрозумієте. Скажи, Роране, ти щось чув про нового вершника, який протистоїть Галбаторіксу?

— Лише плітки, яким не вірю, — озвався той.

— Я не знаю, як це тобі пояснити, але просто повір мені: той вершник — це твій кузен Ерагон. Камінь, який він знайшов на Хребті, насправді був яйцем дракона. Багато років тому я вкрав його в Галбаторікса, але дракон, що вилупився з того яйця, став Ерагоновим. І звати його Сапфіра. До речі, саме по нього разаки й приходили в Паланкарську долину. А пішли вони тільки тому, що Ерагон став для них надто небезпечним ворогом, і тепер вони хочуть вплинути на нього, спіймавши тебе, розумієш?

Роран закинув голову й несподівано зареготав. Усі присутні з острахом глянули на юнака, в якого аж сльози потекли з очей. Він сміявся, почувши маячню, схожу на казку, але цей сміх часом нагадував, скорше, істерику, бо все почуте могло бути й правдою.

— Ну що ж, непогано! — витерши сльози, удавано весело гукнув юнак. — Але я можу вигадати й кращі пояснення.

— Якщо Ерагонова каменюка була яйцем дракона, то звідки вона там узялася? — втрутилась у розмову Бірджит.

— З радістю поясню, — сказав Джоуд.

І всі почули маячню про те, що їхній добрий земляк Бром — старий казкар Бром! — насправді був вершником і допомагав варденам. І про те, що сам Джоуд, дізнавшись про таємний хід до Урубейна, допоміг повсталому народу викрасти в Галбаторікса драконяче яйце, а Бром потім убив жахливого Морзана. Незважаючи на те, що селяни час від часу з недовірою посміхалися, Джоуд так захопився розповіддю, що вів далі — про угоду між варденами та гномами, перевезення яйця з Ду Вельденвардена до Беорських гір, засідку Смерка й те, що зробив Ерагон…

— Чудасія, та й годі, — коментував розчарований Роран.

Але чим далі розповідав Джоуд, тим уважнішим ставав юнак. Він слухав про те, як Ерагон переховував дракона біля їхньої ферми, і справді згадав дивну поведінку кузена. А коли ж він почув, через що саме загинув Герроу, то нетямився від люті.

— І що він собі думав? — закричав Роран.

— Зрозумій, вершники тісно пов'язані зі своїми драконами. Їм легше пожертвувати рукою, ніж не вберегти свого друга, — урвав його Джоуд.

— А на інших йому начхати?

— Ти помиляєшся, Роране, — похитав головою старий. — Ідучи геть із Паланкарської долини, Ерагон намагався відвести загрозу від усіх вас. Він приніс себе в жертву, аби захистити селище й помститись за батька. Йому не вдалося цього зробити, але якби він залишився, було б іще гірше, повір.

Роран мовчав, аж доки Джоуд не розповів про те, як йому пощастило вийти на лігво разаків.

— І де ж воно? — схаменувся юнак, думаючи лише про Катріну, яку полонили ті нелюди. — Скажи, це дуже важливо для мене!

— Це Хелгрінд, що лежить неподалік Драс-Леони, — здивовано мовив Джоуд. — Але навіщо тобі це знати?

Роран збуджено схопився за свій молот. «До Драс-Леони доволі далеко, — міркував він. — Якщо мені пощастить, то я зможу спуститись туди берегом, а потім, урятувавши Катріну, повернутися до Сурди».

— У тебе нічого не вийде, юначе, — попередив старий, певно, прочитавши Роранові думки, але тому було байдуже.

Відгуки про книгу Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: