Сяйво - Стівен Кінг

шкіряній оббивці стійки. З в’ялого рота лилося безглузде голосіння. Знову, зливаючись і сплітаючись, почулися невиразні голоси.

Перед Джеком з’явилася нова порція спиртного.

— Мучас /расіясу Ллойде, — сказав він, узявши келих.

— Завжди приємно прислужитися вам, містере Торренсе. — Ллойд посміхнувся.

— Ти, Ллойде, завжди був найкращий.

— О, спасибі, сер.

Цього разу Джек пив повільно, дозволяючи рідині струмком затікати в горло. Відтак він проковтнув кілька горішків. Випивка зникла миттєво, й він замовив ще. Містере президенте, я зустрів марсіян і радий доповісти, що вони налаштовані дружелюбно. Поки Ллойд займався наступною порцією, Джек заходився шукати по кишенях четвертак, щоб сунути в музичний автомат. Він знову подумав про Денні — але тепер, що його втішило, обличчя Денні стало невиразним, нерозрізненим. Одного разу він заподіяв Денні біль, це сталося до того, як Джек навчився давати собі раду з випитим... але ці дні минули. Більше він ніколи не скривдить Денні.

Ні за що на світі.

44. Про що говорили гості

Джек танцював із прекрасною жінкою. Він поняття не мав, котра зараз година, скільки він уже пробув у «Колорадо» чи тут, у бальній залі. Час втратив значення.

Джек невиразно пригадував: ось він слухає чоловіка, який колись був процвітаючим радіокоміком, а потім, на зорі ери телебачення, став зіркою вар’єте. Той розповідав страшенно довгий і смішний анекдот про кровозмішення між сіамськими близнюками. Ось на очах у Джека жінка в оздобленому ліфі й шальварах, повільно звиваючись, роздягається під стукіт і гуркіт музичного автомата (схоже, це була музика Девіда Роуза до «Стриптизерки»). Ось він іде по вестибюлю в компанії ще двох чоловіків, обидва його супутника — у вечірніх костюмах за модою кінця десятих років, і всі троє розспівують про засохлу цятку на панталонах Рози О’Ґреді. Здається, Джек пам’ятав, що виглянув з великих двостулкових дверей і побачив витончені округлі арки, окреслені гірляндами китайських ліхтариків, що повторюють вигин під’їзної дороги. Вони світилися м’якими пастельними тонами, як тьмяні дорогоцінні камені. На ґанку горів великий скляний світильник у вигляді кулі, пурхали навколо нічні комахи, билися об скло, і якась часточка Джека — можливо, остання малюсінька іскорка тверезості — намагалася втовкмачити йому, що вже шоста година грудневого ранку. Але час скасували.

(аргументи, що спростовують божевілля, з м'яким шерехом падали вниз, шар за шаром...)

Хто це? Який-небудь поет, якого Джек читав на випускному курсі? Який-небудь поет-недоучка, який тепер торгує засобами для чищення у Восоу або страховими полісами в Індіанаполісі? Може, це він сам придумав? Несуттєво.

(ніч темна, зоряна баня висока, прим'ятий солодкий пиріг, і пливе він по небу нічному...)

Джек безпомічно хихикнув.

— Що смішного, любий?

Джек знову опинився в бальній залі. Горіли канделябри, всюди кружлялися пари, хтось у костюмах, хтось — ні, рівно грала якась післявоєнна група — але яка то була війна? Чи можна сказати точно?

Ні, звичайно ні. Точно Джек міг сказати тільки одне: він танцює з прекрасною жінкою.

Висока, з волоссям кольору опалого листя, одягнена в тісно прилягаючий білий шовк, вона танцювала близько-близько, легенько й приємно притискаючись грудьми до грудей Джека. Білі пальці сплелися з його пальцями. На ній була посилана блискітками чорна напівмаска, а зачесане на бік волосся м’якою блискучою хвилею лилося в улоговинку між їхніми плечима, що торкалися одне одного. Сукня була довгою, до підлоги, але час від часу Джек торкався ногою її стегна, й у ньому міцніла впевненість, що під сукнею — гладка, припудрена нагота.

(щоб краще відчути твою ерекцію, любий)

Йому ж похвалитись не було чим. Якщо це її ображало, вона це добре приховувала, навіть притискалася до нього тісніше.

— Нічого смішного, принадо моя, — сказав він, хихикнувши.

— Ти мені подобаєшся, — прошепотіла вона, і Джек подумав, що її аромат нагадує аромат лілій, що ховаються в затишних розпадинах, зарослих зеленим мохом, куди сонце заглядає ненадовго, а тіні довгі.

— Ти мені теж подобаєшся.

— Якщо хочеш, можна піти нагору Я маю бути з Геррі, але він навіть не помітить. Він занадто зайнятий тим, що дражнить бідолаху Роджера.

Мелодія закінчилася. Пролунали оплески, а потім музиканти майже без паузи рвонули «Тональність індиґо».

Джек глянув поверх оголеного плеча партнерки й побачив Дервента, що стояв біля стола з напоями. З ним була дівчина в саронґу. На закритому білою скатертиною столі вишикувалися в ряд відра з льодом, у них — шампанське. У руці Дервента пінилася пляшка. Сміючись, зібралася група людей. Перед Дервентом і дівчиною в саронґу рачки виробляв безглузді антраша Роджер, за ним в'яло волочився хвіст. Роджер гавкав.

— Голос, хлопчику, голос! — кричав Горас Дервент.

— Р-гав! Р-гав! — відповідав Роджер. Усі заплескали в долоні, хтось свиснув.

— А тепер служи. Служи!

Роджер присів. Морда його маски завмерла у вічному оскалі. Усередині дірок для очей рухалися очі Роджера, горіли божевільними веселощами. Він витягнув руки, зігнувши й звісивши кисті.

— Гав! Гав!

Дервент перевернув пляшку шампанського, і та пінливою Ніагарою звалилася на підняту вгору маску. Роджер вибухнув шаленим хлюпотом. Усі знову зааплодували. Деякі жінки верещали від сміху.

— Ну, хіба Геррі не дивак? — запитала партнерка Джека, знову притискаючись тісніше. — Усі так кажуть. Знаєте, він бісексуал. А бідолаха Роджер просто гомик. Одного разу він провів з Геррі вікенд на Кубі... ну, це було кілька місяців тому... і тепер усюди волочиться за ним і виляє хвостиком.

Вона хихикнула. Угору поплив тонкий аромат лілій.

— Але, звичайно, Геррі ніколи не повернеться до другого сорту... принаймні там, де справа стосується його гомосексуалізму... а Роджер просто збожеволів. Геррі сказав, якщо Роджер прийде на бал-маскарад одягнений цуциком, привабливим цуциком, він може передумати, а Роджер такий дурний, що він...

Музика замовкла. Знову оплески. Музиканти зійшли з естради, щоб перепочити.

— Вибач, любий, — сказала вона. — Там дехто, кому я просто мушу... Дарло! Дарло, дівчинка моя люба, де ж ти поділася?

Вивертаючись, вона протискалася між пияків і їдців, а Джек по-дурному витріщився на неї, не в змозі зрозуміти, як узагалі вийшло, що вони танцювали разом. Він не пам'ятав. Усе, що сталося з ним, здається, не було взаємозалежне. Спершу тут, потім хтозна