Сяйво - Стівен Кінг

— Привіт, хлопці, — тихо сказав Джек Торренс. — Я йшов, але повернувся.

— Добрий вечір, містере Торренсе, — сказав щиро втішений Ллойд. — Приємно вас бачити.

— Приємно повернутися, Ллойде, — відгукнувся Джек і всівся на табуретку між чоловіком в ядуче синьому костюмі й жінкою в чорній сукні, чиї затуманені очі не відривалися від глибин «сінгапурського слінґу».

— Що будете пити, містере Торренсе?

— Мартіні, — з величезним задоволенням мовив Джек. Він подивився за стійку бару на ряди пляшок, що тьмяно поблискували, прикриті срібними сифонами. «Джим Бім». «Дика індичка». «Джилбіз». «Шерродс прайвіт лейбл». «Торо». «Сіґремз». Знову вдома.

— Будь ласка, одного великого марсіянина, — сказав Джек. — Десь на світі приземлилися марсіяни, Ллойде.

Він дістав гаманець і виклав на стійку двадцятку.

Поки Ллойд наливав йому напій, Джек оглянувся через плече. Жодної вільної кабінки. Деякі з відвідувачів були в маскарадних костюмах. Жінка в газових шальварах і ліфі, що виблискував фальшивими діамантами, з чоловіком, над вечірні^ костюмом якого лукаво здіймалася лисяча морда; чоловік у сріблистому костюмі пса усім на втіху навколишніх лоскотав щіточкою довгого хвоста носа жінці в саронґу.

— Це не ваш клопіт, містере Торренсе, — сказав Ллойд, поставивши на двадцятку Джека келих. — Від ваших грошей тут пуття немає. Замовляє управляючий.

— Управляючий?

Йому стало трохи не по собі, та все-таки він узяв келих і сколихнув мартіні, спостерігаючи, як у прохолодній глибині напою легко підстрибує затонула оливка.

— Зрозуміло, управляючий, — посмішка Ллойда стала ще ширшою, але очі ховалися в тіні, а шкіра була жахливо білою, як у мерця. — Пізніше він має намір особисто зайнятися благополуччям вашого сина. Його дуже зацікавив малий. Денні — талановите хлопча.

Ялівцевий дух джину приємно паморочив, але одночасно, схоже, туманив розум. Денні? До чого тут Денні? І що сам Джек робить у барі з келихом спиртного в руці?

Він «ЗАВ’ЯЗАВ». КИНУВ ПИТИ. Він «ЗАРІКСЯ».

Чого їм треба від його сина? Що їм може бути потрібно від Денні? Венді й Денні тут ні до чого. Джек намагався заглянути у сховані в тіні очі Ллойда, але було занадто темно, занадто похмуро, так ніби він намагався прочитати якісь почуття в порожніх очницях черепа.

(Це я мусив бути їм потрібний... адже так? Саме я. Не Денні, не Венді. Це мені тут страшенно подобається. Вони хотіли виїхати. Це я подбав про снігохід... переглянув старі записи... скинув тиску котлі... обманював... практично продав свою душу... що їм може бути потрібно від нього?)

— Де ж управляючий? — Джек намагався говорити недбало, однак губи вже заніміли після першої порції спиртного, і слова злетіли з них не як у солодкому сні, а радше як у кошмарі.

Ллойд посміхнувся.

— Що вам треба від мого сина? Денні тут ні до чого... так? — У власному голосі Джек розчув неприкрите благання.

Обличчя Ллойда немовби потекло, почало мінятися, зробившись неприємним. Біла шкіра пожовкла, як при гепатиті, почала тріскатися. На ній висипали червоні болячки, з яких текла смердюча рідина. На чолі Ллойда виступив кривавий піт, а десь срібні куранти пробили чверть години.

(маски геть! маски геть!)

— Пийте, пийте, містере Торренсе, — мяко сказав Ллойд, — вас це не стосується. Наразі.

Джек знову підняв свій келих, підніс до губ і завагався. Йому почувся твердий страшний тріск ламкої руки Денні. Він побачив зім’ятий велосипед, що перелітає через капот машини Ела, і вітрове скло, що покривається зірочками тріщин. Він побачив самотнє колесо на дорозі: покручені спиці стирчали в небо, як гострі виступи на рояльних струнах.

І зрозумів, що всі розмови припинилися.

Він оглянувся через плече. Усі мовчки дивилися на нього. Вони вичікували. Чоловік, що сидів поряд із жінкою в саронґу, зняв лисячу маску, і Джек побачив, що це Горас Дервент, по лобі в нього розсипалося світле волосся. Біля стійки всі теж спостерігали за Джеком. Його сусідка не зводила з нього очей, немов намагалася повернути зору чіткість. Сукня зісковзнула з одного плеча, і, подивившись униз, Джек побачив пухкий зморщений сосок, що вінчав відвислі груди. Глянувши їй в обличчя, він подумав, що вона може виявитися тією жінкою з 217-го, котра намагалася задушити Денні. По іншу руку від Джека чоловік у ядуче синьому костюмі дістав з кишені піджака невеликий револьвер 32-го калібру з перламутровою рукояткою й ліниво крутив його на стійці, немов збирався зіграти в російську рулетку.

(Я хочу...)

Він зміркував, що онімілі голосові зв’язки не пропускають слів, і спробував ще раз.

— Я хочу бачити управляючого. Я... думаю, він не розуміє. Мій син не є частиною всього цього. Він...

— Містере Торренсе, — сказав Ллойд. З надр обличчя, яке чума розписала червоною охрою, зринав огидно-люб’язний голос. — 3 управляючим ви зустрінетеся в належний час. Правду кажучи, він вирішив зробити вас довіреною особою в цій справі, посередником. Ну пийте ж, пийте.

Джек підняв склянку, рука дуже тремтіла. Там виявився чистий джин. Він заглянув усередину. Дивитися було однаково, що тонути.

Його сусідка невиразним, мертвим голосом заспівала: «Гроші... на бочку... і ми... розважимося... на славу...»

Ллойд підхопив. За ним — чоловік у синьому костюмі. Приєднався і чоловік-пес, однією лапою відбиваючи по столу такт.

— Нумо, гроші на бочку...

До решти голосів додався голос Дервента. З куточка губ під кутом недбало стирчала сигарета. Права рука, обіймаючи за плечі жінку в саронґу, делікатно пестила її груди. Він співав, дивлячись на чоловіка-пса з веселим презирством.

— ...вся банда зібрапа-ась...

Джек підніс келих до рота й трьома великими ковтками спорожнив його. Прокотившись униз по стравоходу, як вантажівка по тунелю, джин вибухнув у шлунку, рикошетом кинувся в голову й там, в останньому приступі судорожного трему, вчепився в мозок Джека.

Коли це минуло, Джек почувався прекрасно.

— Повтори, будь ласка, — сказав він і штовхнув до Ллойда порожню склянку.

— Так, сер, — відповів Ллойд, забираючи її. Ллойд знову мав абсолютно нормальний вигляд. Смаглявий чоловік сховав пістолет. Жінка праворуч від Джека знову дивилася у свій «сінгапурський слінґ». Одна грудь, що повністю вивалилася з-під плаття, лежала на