Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало
Загалом, коли відома всім Лак'яна підняла бучу, і Великі Боги нарешті звернули увагу на аномалію в міжсвіті, не згадати про школу в цьому світі вони не могли. Бо на той момент стало зрозуміло — якийсь слабенький бог із аномалією вже не впорається. А сильний, якщо втрутиться, рознесе половину всесвіту. Сильний у частині міжсвіту, густо утиканий світами, все одно, що слон у посудній крамниці. Та й перше правило істинних богів говорило — якщо не впевнений, що твоя сила допоможе, не лізь, бо напевно нашкодить. Тому і на молитви боги відгукуються лише з різних дрібниць, там якщо й нашкодиш — нічого страшного. А з чимось справді складним чудово справлялися послані богами герої, іноді навіть обдаровані божественною силою, але частіше просто дуже везучі.
Без везіння герої взагалі не виживають.
А найкращі герої — юні діти богів, які поки не встигли самі стати богами.
Тому Великі Боги зібрали нараду, пред'явили один одному купу претензій за неуважність і небажання займатися проблемою, поки вона мала, а потім посиділи, подумали, попили хто вино, а хто амброзію і вирішили знайти когось везучого, і відправити його у світ, звідки почалося зростання аномалії. Раптом, щасливий герой розбереться в причинах і придумає, як цієї аномалії позбутися, не руйнуючи світи, що попутно потрапили під удар.
І, можливо, Міррет про це навіть не дізналася б, адже героями традиційно стають хлопці, а дівчата так, хіба що закоханими попутницями або швидкою медичною допомогою. Але боги чомусь вирішили порадитися ще й з учителями школи, в якій мали знаходитися кандидати в герої. А вчителі там були мстиві. І в першу чергу одностайно згадали Міррет, яку підозрювали в різних гидотах, незважаючи на те, що зловили її лише двічі. Ще й обізвали невловимість ознакою везіння.
Гади, загалом.
Дівчина сумно зітхнула, виринула з задуму і почала прислухатися, що там говорить старий бог з таким хитромудрим ім'ям, що навіть сам волів себе називати Яй-Каай. Мабуть, боявся зав'язати вузлом язика.
— У разі справжньої небезпеки ми вас евакуюємо, — обіцяв бог, смикаючи себе за бороду, а потім тихіше додавав: — Інакше ваша матінка, як і обіцяла, нашле на нас чуму, коросту та імпотенцію.
Міррет хихикнула, за що отримала засуджуючий погляд.
— Шукати можете як завгодно і будь-де. У вас буде кілька артефактів, для перенесення, бою і про всяк випадок.
— А для втечі будуть? — спитала дівчина.
— Для перенесення будуть, утікайте в інший світ.
— А якщо мені треба буде лишатися в тому?
Питання Міррет поставила просто з цікавості, у світі, де за нею женуться небезпеки, вона залишатися точно не збиралася, але бог задумався, знову смикнув бороду і тяжко зітхнув.
— Гаразд, — сказав сумно. — Спробую випросити вам крилаті сандалії. Здається, фільм, для зйомок якого їх позичали, вже вийшов у прокат.
Міррет тільки хмикнула.
— Далі, — вирішив продовжити інструктаж бог. — Ви можете залучати до розслідування місцевих жителів і навіть тягати їх за собою світами, якщо вони вам так сподобаються. Три рази ви можете попросити божественної допомоги, тому не зловживайте і зберігайте цю можливість на крайній випадок.
Міррет слухала, час від часу кивала і чим далі, тим сильніше розуміла, що відправляють її в невідомий світ в якості цапа-відбувайла. І статися з нею там може будь-що. І допомагати їй не збираються. І мамі, швидше за все, не дадуть. А де тиняється тато, з'ясувати вона не встигне, не кажучи вже про те, щоб зв'язатися з ним і попросити бодай помститися за передчасну загибель доньки.
— Вибачте, — нарешті сказала Мірет і кокетливо накрутила на пальчик золотистий локон. — Давайте ви ці інструкції запишете мені, я їх все одно не запам'ятаю.
І посміхнулася, як остання блондинка.
Яй-Каай став судомно шукати кишені, яких у нього зроду не було. А Міррет, про всяк випадок ще раз усміхнулась, несміливо пискнула, що їй треба відлучитись по дуже особистій справі і помчала шукати проклятого работоргівця, любого дідуся і просто директора школи.
Дідусь мабуть щось відчув і сховався, не дарма ж був хоч і слабеньким богом змін, але все-таки богом. Всі опитані його ось щойно бачили, але ніхто не помітив, куди він пішов далі. Але Міррет не здавалася, вона бігала сходами, як молода лань, злісно пихтіла, як обкрадений їжачок, і подумки обіцяла дідусеві різні нещастя. А коли він знайшовся, причому у своєму кабінеті, дівчина очам не повірила. Перевірила його на ілюзорність, на заміну і на маску, і тільки після цього підійшла до столу і, плеснувши долонями, важко на нього оперлася.
— Вони хочуть послати мене в небезпечний світ, — тоненько сказала онука і насилу видавила сльозу.
— Ай-яй-яй, — фальшиво поспівчував дідусь, який, мабуть, усе ще не забув, як три дні тому улюблені чоботи раптом розлютилися і побігли по стелі, не звертаючи уваги на хазяїна, що мотилявся в них.
— А раптом я там помру? — вигукнула Міррет.
— У нас є кафедра некромантії, зробимо чудового ліча, — бадьоро пообіцяв дідусь.
Міррет від обурення навіть рота відкрила.
— Ліча?! — перепитала вона.
— Ну, чи звернемося до одного зі світів техніків і механіків, замовимо клон. Твоя мама саме на цей випадок запаслася твоїм же волоссям. У кожному кулончику по пасму сховала.
Міррет моргнула.
Дідусь посміхнувся.
— Ах, ви так! — обурено заволала дівчина, зрозумівши, що з неї знущаються. — Тоді я вам зроблю таке… і нікуди не піду, і…
Щось голосно грюкнуло і дівчина, котра не втрималася на ногах, сіла на мокру від роси траву. Навколо, замість кабінету дідуся, розстилалися поля і тільки вдалині виднілися якісь дерева. Зліва далека заграва натякала, що там якийсь населений пункт. Праворуч була ґрунтова дорога, а одразу за нею соняшники схилили на ніч голівки.
— Гей, — тихенько покликала Міррет.
— Ах, так, інструкції, — озвався Яй-Каай, і на голову юній богині впав блокнот у товстій обкладинці.