Сила пристрасті - Елен Тен

Хлопець приніс із супермаркету тортик, зготував каву і, на моє полегшення, подарував сережки з червоними камінцями. Якийсь час ми розмовляли про різні дрібниці: життя-буття, майбутнє, перспективи. Його здивувало, навіть налякало моє запитання про спиртне. Але потім він знайшов у кімнаті батьків вино.

Увімкнули телевізор. Після другої чарки я скоротила між нами відстань, після четвертої – перемістилася до нього на коліна. Сашкові було досить наших пристрасних поцілунків. Здавалося, він навіть не розраховував на щось більше. Знадвору чулися сигнали автівок, за нашими спинами – невдалий спів учасниці одного з талант-шоу. Перемагаючи хвилювання, я розстібнула на його сорочці верхній ґудзик.

– Тань…

– Тихо, – за допомогою поцілунку я змусила його замовкнути. Другий і третій ґудзики здалися набагато швидше. Рука торкнулася гарячої шкіри.

– Ми не можемо, – він спробував мене зупинити.

– Можемо, – мої руки продовжували мандрувати його тілом.

«Секс подобається тільки тоді, коли дуже кохаєш свого чоловіка, – колись давно говорила нам з Катериною прабабця по материній лінії, яка була страшенною моралісткою. – Інакше це просто неприємний обов’язок».

– А навіщо секс із тим, кого не любиш? – я щиро здивувалася. Мені тоді було лише дванадцять. Своїм запитанням я загнала прабабусю у глухий кут. Розхитала її усталений світогляд, скаламутила принципи. А тепер я сама у глухому куті.

– Тань, послухай, я не хочу тебе квапити. Не хочу, щоб ти шкодувала.

– Я не шкодуватиму. Або зараз, або ніколи, – почала злитися я.

Сашко нічого не відповів. Я притягнула його до себе. Думки не просто змінювались, а силоміць виштовхували одна одну. Усе мало відбуватися інакше. На місці Сашка мав бути Ігор. Але як я подарую йому те, чого він не хоче?

Він поводився так сполохано, так незграбно. Відстань між нами скорочувалася. Ставало важко дихати. Шорстке простирадло шкребло оголену шкіру. Я заплющила очі, намагаючись ні про що не думати. Не було ніяких відчуттів. Навіть біль тепер не сприймався моєю свідомістю. Я просто мстилася. Ігорю і самій собі.

Додому поверталися, тримаючись за руки. Мені не хотілося, щоб він зараз був поряд, щоб нас будь-що поєднувало. Ледь стримувалась, аби не сказати щось різке. Ну чому Сашко так на мене дивиться? Я не віддала йому нічого цінного. Того, що ще мало для мене хоч якесь значення.

Колупала за святковим столом торт, чемно вислуховуючи привітання і без кінця повторюючи набридливе «дякую». При цьому не зводила погляду з мобільного. Від Ігоря ні дзвінка, ні СМС. Це вперше він мене не вітає. Певно, забув. Віта важливіша.

Надвечір почалася злива. Накинувши на спину теплий мамин плед, я відзначала своє цілковите подорослішання захованою у кімнаті пляшечкою пива. Коли дзеленькнув мобільний, сповіщаючи про нове СМС, я вже навіть не сподівалася, що воно буде від нього. У папці із вхідними повідомленнями не розкритий, перерізаний хвилястою лінією конвертик. Неповне повідомлення. «Вітаю з повноліттям! Тільки не надто поспішай ставати дорослою. Тут не так добре, як тобі здається. Нехай…»

Це все, що я змогла прочитати. Але на сьогодні це було найкраще з вітань, бо його автор – Ігор. Мені хотілося стрибати, співати і танцювати. Він не забув…

За два дні до першого вересня я переїхала до Львова. До від’їзду ми з Сашком бачились майже щодня. Але лише спілкувалися, пили каву. Я вмію уважно слухати. Це сприяло нашому зближенню. Хлопець, про якого я раніше майже нічого не знала, набував конкретних рис. Це навіть лякало. Я так боялася до нього звикнути.

Ми жодного разу більше не перетинали межу. Я не знала, якими в подальшому будуть наші стосунки. Чи можливі вони взагалі. Не хотілося загадувати наперед, будувати плани, зводити повітряні замки. Краще плисти за течією. Вона все одно візьме й закине тебе до якогось берега.

Я їхала на навчання, Сашко лишався в Корці. Він вчився у столиці на заочці і працював помічником приватного нотаріуса. Ми не обговорювали, якими будуть наші стосунки на відстані. Нічого не обіцяли одне одному. Саме тому, їдучи до міста Лева, я почувалася майже вільною. Практично самостійною.

Дивлячись на мої пузаті дорожні сумки, батько охав:

– Жінко, що ти їй там напакувала? На всі п’ять років відразу?

Мама відмахувалась:

– Тут усе потрібне.

Дорогою до мого нового дому, витираючи серветкою спітніле скло маршрутки, я прокручувала в голові останню телефонну розмову з Катериною.

– Ми тебе чекаємо, – сказала вона. – Але ти впевнена, що тут тобі буде краще?

– Звичайно. Я вчитимусь. У мене починається нове життя.

– Поближче до Ігоря?

«Я про це зовсім не думаю», – переконувала я себе, ображаючись на кузину. І все ж боялася, що вона не помиляється…

В обідню пору Львів, кожен сантиметр якого я заприсяглася дослідити, видавався сірим і похмурим. Зайшовши до приміщення автовокзалу і дотягнувши свої валізки до вільного стільця, я дістала мобільний. Побачила на дисплеї три пропущених від Катерини. Перенабрала.

– Я ще в училищі, – прошепотіла вона у слухавку. – У нас сьогодні прослуховування до нової п’єси. Я не встигну тебе зустріти, вибач. Візьми таксі. І без образ, добре?

– Добре.

Я знайшла зупинку таксі і, щойно домовилась із водієм про ціну, почула над лівим вухом:

– Мені теж на Личаківську. – До машини підійшла білява жінка в темній спортивній куртці і вузьких джинсах. На плечі у неї був великий сірий рюкзак. – Підвезете? – і, не чекаючи відповіді водія, сіла до салону.

Приємно було знову знайомитися з моїм Львовом, його захопливою архітектурою, шармом і багатством стилів. Якщо мене цікавило лише те, що видно за вікном, то блондинка не замовкала ні на мить. Спершу вона сперечалася з підстаркуватим водієм через те, що він їде неправильним маршрутом, спеціально подовжуючи шлях. Той мляво заперечував, але жінка просто не сприймала його слів.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.