Небесний Легіон - Наталія Глушко

—Добре, добре, я все зрозумів, не буду більше тебе діставати…—відповів поблідлий від страху Лорін.

Саме в цей момент Естелар зрівнявся з ними, даючи можливість Ріанель поспостерігати за віражами Лоріна і Вердіани.

Ріанель хихикнула:

— Думаю, ви створені одне для одного.

Дерек лише посміхнувся.

— Насолоджуйтеся моментом. Це лише початок.

Вони летіли далі, назустріч пригодам, що чекали попереду.

Скелі під ними здавалися зубами невідомого монстра, що тягнулися до неба. Вітер метався між ними, створюючи несподівані вихори, які змушували драконів коригувати політ.

— Лоріне, тримайся правіше! — крикнула Ріанель.

— Я тримаюся! Це Вердіана влаштувала собі атракціон!— Лорін судомно стискав сідло, коли дракониця зробила різкий віраж, щоб уникнути раптового шквалу вітру.

— Та не панікуй ти так,— спокійно сказала Вердіана. — Я ж не дам тобі впасти… Може…

— Чомусь мене це не заспокоює…

Лорін скреготнув зубами, коли черговий порив вітру хитнув його вбік.

— Та ну вас усіх!

Коли вони нарешті вибралися з зони небезпеки, попереду розкинувся нескінченний океан. Сонце відбивалося від гладі океану, а далеко  у небі ширяли дикі дракони.

— Оце так…— Ріанель була зачарована їхньою грацією.

— Не підлітайте занадто близько,—сказав Дерек.

— Грегор говорив, що вони не люблять непроханих гостей.

— Давайте перевіримо!—підбадьорливо сказав Лорін.

— НЕ ДАВАЙТЕ! — вигукнули Ріанель і Дерек одночасно.

Але Лорін уже нахилився вперед, спонукаючи Вердіану підібратися ближче до одного з диких драконів.

— Що ти робиш?!— верескнула Ріанель.

— Досліджую дику природу!

Вердіана підлетіла до великого червоного дракона, який спочатку зовсім  не звертав на них до уваги. Але коли Лорін наблизився занадто близько, дракон різко розвернув голову і клацнув щелепами прямо перед обличчям Лоріна.

— Ой-ой!— Лорін різко смикнув приводу, змушуючи Вердіану ухилитися.

— Лоріне, тобі пощастило, що я знайома з цим драконом. Це — Лар. Саме тому він тебе не з’їв…

— Ну, тепер ми знаємо, що вони не люблять знайомитися,— весело сказав Лорін, коли Вердіана віддалилася від Лара, який привів її гучним ревом, на що вона заревіла у відповідь.

—Що це було?—запитав Лорін.

Голос Вердіани зазвучав в його голові:—Я подякувала йому за те, що він тебе не з’їв. Хоча міг би.

—Щиро вдячний! —відповів Лорін.

Океан залишився спокійним, поки під ними не з'явилася гігантська темна пляма на воді.

— Хм, це що, ще один дракон? — задумливо сказав Дерек.

— Ні, це щось гірше— в голові Дерека почувся голос Ноктаріса.

Раптом хвилі розлетілися, і з-під товщі води виринула  величезна істота. Зеленкувата луска, жовті очі, довгий, важкий тулуб, який дуже сильно нагадував змію-переростка.

— Ну прекрасно!— вигукнув Лорін.— Я ж казав, що не можу жити без пригоди!

Змій різко кинувся вгору, намагаючись схопити Ноктаріса.

— Дереку, ліворуч! — Закричала Ріанель.

Дерек зреагував миттєво. Ноктаріс зробив різкий поворот, уникаючи зубів чудовиська, яке важко шубовснуло в воду підіймаючи величезні хвилі.

— А якщо воно знову нападе?! — вигукнула Ріанель.

— То тоді Лорін його розвеселить! Він же експерт у спілкуванні з хижаками!— крикнув Дерек.

— Дуже смішно!— Лорін стиснув повіддя, починаючи  різкий маневр.

Морський змій зробив ще одну спробу схопити драконів, але Дерек віддав команду:

— Всі вгору, швидко!

Дракони різко набрали  висоту, залишаючи розлюченого змія далеко внизу.

— Це було надто близько…— видихнув Дерек.

Коли вони нарешті повернулися до Кронігасу, всі зітхнули з полегшенням.

— Ну що, ще хочете літати?— запитав Грегор.

— Дайте мені день відпочинку…або десять,— пробурмотів Лорін.

Ріанель зітхнула:

— Якби наші вороги знали, що майбутнє світу залежить від оцього бовдура, вони б уже святкували перемогу…

Дерек лише спокійно усміхнувся:

— Тому ми їх і здивуємо…