Небесний Легіон - Наталія Глушко

Далеко від шумних площ, у затхлому старому будинку зібралися ті, хто підтримує Гайрона. Серед них були торговці, розчаровані занепадом, дрібні дворяни, які втратили свою землю через війну і навіть кілька солдатів, які самовільно залишили службу, розчаровані поразками.

Гайрон стояв у центрі кімнати. Він звертався до змовників так само впевнено, як і до натовпу на площі.

— Народ готовий,—сказав він, стискаючи кулаки. — Вони бачать, що король більше не здатен керувати. Вони хочуть змін, і ми повинні їх забезпечити. Але для цього нам потрібна сила.

— Сила?— перепитав один із дворян, нахиляючись вперед.— Ти говориш про повстання? Про зраду?

— Це не зрада,— різко відповів Гайрон.

—Це повернення справедливості. Король втратив своє право керувати. Він більше не є захисником Ларії. Ми повинні об'єднати народ під новим прапором.

— І хто ж стане цим новим лідером? Ти?— З сарказмом запитав інший чоловік.

Гайрон усміхнувся.
— Я— лише голос народу. Але хтось із вас може стати рукою, яка приведе їх до свободи.

Слова Гайрона дали відгук. У темній кімнаті було укладено змову— група вирішила не обмежуватися невдоволенням народу і розпочати кампанію проти короля Міріна.

У цей час розкол, про який Гайрон згадував у своїх промовах, почав поглиблюватися. Старі святилища, присвячені богам землі та природи, знову відчинялися, а люди збиралися там у пошуках захисту від лих. Одночасно нові храми, побудовані за взірцем Грінмоланду, наповнювалися молитвами тих, хто вважав, що лише нові боги здатні врятувати їх у війні.

Між прихильниками двох вірувань почалися сварки. Одного вечора на околицях Ксіверіаса спалахнула суперечка. Група прихильників старих богів зруйнувала статую нової богині, що стояла біля храму. У відповідь, прихильники нової віри підпалили святилище старих богів. У місто довелося ввести додаткові загони солдатів, щоб заспокоїти натовп.

— Це все провокації, — сказав командир місцевої гвардії, доповідаючи раднику короля.

— Люди готові до заколоту, і цей Гайрон — його головна іскра.

Сонце високо стояло над Ксіверіасом, його промені падали на древню кам'яну бруківку центральної площі, де вже зібрався величезний натовп. Люди штовхалися, намагаючись зайняти місце ближче до імпровізованої сцени — великого ящика, встановленого біля фонтану. Над площею лунав голос Гайрона, гучний і владний, наче удар бойового барабана.

— Брати й сестри! Чи довго ми будемо терпіти це приниження? Чи довго ми будемо чекати, поки король, що називає себе нашим захисником, прийде нам на допомогу? Чи довго ми будемо жити в страху перед Хелдором, драконами, орками, злиднями?

Його слова були наче стріли, що влучали просто в серця натовпу. У кожному слові  лунала нотка розпачу, що грала на почуттях тих, хто слухав. Натовп уже не був просто слухачами — вони стали учасниками.

— Це все брехня!— вигукнув чоловіка у старій військовій формі, його голос був сповнений люті.— Король робить усе можливим! Ви сієте зраду!

— Зраду? — перепитав Гайрон, іронія в його голосі була такою гострою, що нею можна було б порізатись.

— Що більше схоже на зраду: говорити правду чи ховатися за стінами палацу, поки ваш народ гине?

Ці слова здійняли хвилю обурень. Люди почали сперечатися між собою, їхні голоси змішувалися в хаотичний гул. Жінка з дитиною на руках підійшла ближче до Гайрона, її обличчя відображало гримасу болю.

— Король Мірін зробив усе, щоб ми могли вижити! — закричала вона.

— Він уклав угоди з іншими країнами, він відкриває магічні портали для доставки зброї!

— А ти бачила це на власні очі?— Гайрон нахилився до неї, його очі палали, як вогонь.

— Чи ти просто віриш у те, що тобі сказали? Чи ти бачила, як він виходить до народу? Чи ти бачила його серед вас, на цій площі?

Жінка мовчала, але її губи тремтіли.

— А чи ви, всі тут присутні, бачили його?— продовжив Гайрон, повертаючись до натовпу.

—Чи він розповідав вам про свої плани? Чи дав вам надію?

— Гайрон має рацію!—закричав молодий хлопець, підіймаючи вгору кулак.

— Ми повинні щось змінити зараз, бо інакше всі загинемо!

— Зрадник!—пролунав крик чоловіка в глибині натовпу, і його рука вже потяглася до кинджала.

— Ви хочете розколоти Ларію, поки Хелдор уже дихає нам у спину!

Гайрон підняв руки, закликаючи до тиші. Його постать на фоні сонця видавалася величною, майже божественною.

—Я не закликаю до заколоту,—сказав він. Його голос був спокійним, але сповненим сили.

—Я закликаю вас до роздумів. Подумайте, куди нас ведуть? Подумайте, хто має силу змінити наше майбутнє? Чи ті, хто захищає свої палаци, чи ті, хто стоїть поруч із вами в цьому натовпі?

Його слова розкололи натовп. Деякі люди кричали на підтримку проповідника, вимагаючи змін і повернення до віри в старих богів, які, за словами Гайрона, ніколи не залишали Ларію. Інші намагалися відстоювати честь короля, запевняючи, що він робить все можливим, щоб урятувати країну.

— Старі боги завжди були з нами!—закричав старий чоловік із палицею, його голос зламався від емоцій.