Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук
Я все розумію, але як усе-таки жаль…
22.11.2012
Машка.
Не знаю, як пояснити, але вона починає поводитися дивно. Вона й раніше викликала питання, а тепер… Цієї ночі знову знайшла мене. Знову переважно мовчала, тільки ходила слідом. Одначе сьогодні вперше було моторошно. Не здогадуюся чому. Напевно, через те, що досі не можу ідентифікувати її природу в реальності. Хто вона? І що тут робить? Ну тобто є сновиди, є ходаки, що виринають із темряви, і є особливі, та ця мала інакша. Ні перше, ні друге, ні третє.
Щось, що має людську подобу, проте людиною не є.
Рута відволіклася від щоденника й на кілька секунд утупилась нерухомим поглядом у порожнечу павільйону. Думала про те, як точно остання фраза описує її враження від Марка: щось, що мало б давно сконати, та досі живе. Вона б не здивувалась, якби виявила, що Машка мешкала в тому будинку на Квітки-Основ’яненка.
Із роздумів її вивело коротке глухе постукування та розкотистий тріск, що долинули з півночі, – схоже, пітьма дісталася парку Шевченка. Часу лишалось обмаль. Вистромивши між губами кінчик язика, Рута швидко прогортала сторінки до роздруківки із зображеннями нейронів, яку Анна Чорнай показувала на зустрічі. Нотатки після роздруківки було зроблено розмашистим, несамовитим почерком, через що текст – чотири сторінки до місця, де записи обривалися, – здавався якимось немовби колючим.
10.06.2019
З хорошого – сьогодні нарешті зустрілася з Рутою. Підстерегла її під її ж будинком. Усе пояснила. Зважаючи на обставини, дівчина трималася непогано. Думаю, у неї все буде гаразд. Якби не вагітність, була б цілком певна.
З поганого – під кінець розмови я заснула. Десять чашок кави вже не допомагають. Я просто вирубилася посеред розмови, не відчуваючи цього. І це недобре. Ще гірше – це те, що люди з пітьми (Рута називає їх істотами) вже були в кав’ярні… обступили мене… вони просто чекали, коли я провалюсь у сон, і відразу взялися душити…
Із цим треба щось робити. Я довго так не витримаю.
…більше не маю права на помилку.
10.06.2019, пізній вечір
Я весь цей час не туди дивилася. Зациклилася на вентролатеральній преоптичній ділянці, але її руйнація призводить до постійного безсоння, а Райнер стверджував, що достатньо позбутися лише швидкого сну. Ну, це й так очевидно, без нейрофізіології: людина, яка зовсім не спить, довго не протягне.
Отже, парадоксальна фаза…
Останні два слова було підкреслено. А далі йшла якась нісенітниця.
REM-стадія
Очі здійснюють швидкі рухи.
А тіло??
Dr. Michel Jouvet[24]
Тіло завжди залишається нерухомим. Ну, майже завжди. Під час REM-стадії навіть вимикається система внутрішнього обігріву. Це важливо? Так Ні
Усе тіло немовби паралізовано. Якщо мозок подає команду рухатися, її блокує щось на кшталт вимикача, що міститься у стовбурі головного мозку в основі черепа.
Вимикач – середня частина locus coeruleus.
Спинно-бокова покришка мосту (?)
Поряд.
Якщо зачепить? Що тоді?
locus coeruleus проводить нисхідні інгібуючі імпульси через магноцелюлярне ядро ретикулярної формації.
Рутині очі згасли. Навіть якщо ця тарабарщина не беззмістовна, вона ніколи в ній не розбереться. І точно не зможе запам’ятати, щоб «витягти» зі сну та спробувати розібратися в реальності.
Хай там як, вона продовжила читати.
11.06.2019
Усе погано. Люди з пітьми… по-моєму, вони пробиваються в реальність.
Не знаю. Це схоже на галюцинації. Чорт, це і є галюцинації. Але що це змінює? Якщо може вбити сон, то чому не може вбити галюцинація?
Уранці зайшла до ванної вмиватися. Почала чистити зуби, виплюнула піну в рукомийник, а тоді, випроставшись, побачила в дзеркалі, що за мною стоїть Яків. Він здався якимось аж занадто блідим. Я не сплю вже третій тиждень, але навіть на тлі вкінець охлялої мене він був як мрець. Я через силу розтягнула губи в усмішці та бовкнула щось на кшталт «вигляд маєш так собі», а він не відповів. Просто стояв і дивився на мене. І тоді я збагнула, що проблема не лише в кольорі обличчя, що він ще й розпухлий увесь. Я різко обернулась, а за мною – нікого.
Чорт! Я не знаю, як там сивою не стала!
Потім знову глянула у дзеркало, але, певна річ, там нікого не було.
11.06.2019
Припустимо, ми можемо завадити locus coeruleus паралізувати тіло під час сну. Чи означає це, що я відтворюватиму чи здійснюватиму всі ті рухи, що мені сняться? Важливе питання: чи я тоді прокинуся? Проте ще важливіше: чи повноцінним буде життя без REM-сну?
Трохи нижче було дописано абзац, але букви мали такий вигляд, ніби Анна виводила їх поспіхом на коліні під час землетрусу. Рута ледве розрізняла слова.
Вони тут. Я бачила ще двох істот, коли поверталася додому. Вони брели за мною всю дорогу, ховалися між гаражів і зникали, щойно я намагалася впіймати їх очима. Реальність немовби стоншується, і я не знаю, чи це через хронічне недосипання, чи вони бояться, що я справді від них утечу, й лізуть з потойбіччя в реальність.
Я тепер згадую, як два чи три дні тому Яків прийшов уночі, застиг на порозі вітальні й дивився на мене. Він знав, що я не сплю. Ось тільки я тепер сумніваюся, що то був Яків.
Кого я повернула до цього світу?
11.06.2019
Схоже, є рішення.
Мушу стримуватися, щоб усе записати, а тоді ще раз обдумати. Знайшла статтю…
Наступні кілька слів були геть нерозбірливі, одне закреслено. Рута ковзнула поглядом нижче:
Дуже тремтять руки. Багато не писатиму, але… Ще півсотні років тому провели експеримент із кішками. Якщо зруйнувати в кота вимикач, який паралізує тіло під час REM-сну – той самий locus coeruleus, – тварина «проживатиме» сни наяву: ловитиме мишей, ганятиме м’яч, хапатиме мух на льоту,
