Як я стала королевою - Ольга Обська

Аліса стояла на широкому ґанку просторої світлої будівлі і обводила поглядом людей, що зібралися на площі перед ним. Вони вишикувалися по периметру — у перших рядах ошатні схвильовані діти з букетами квітів у руках, а за їхніми спинами — не менш схвильовані дорослі. Те, що відбувалося, було дуже схоже на земну шкільну лінійку. І Алісі це подобалося. Адже по суті це і була лінійка на честь відкриття першої в королівстві школи для обдарованих дітей.

Ця школа стала улюбленим проектом Аліси. Від моменту, коли народилася ідея, до сьогоднішнього дня, коли вона була втілена в життя, минуло вже вісім місяців. Скільки було зламано списів у битві з Еміліо та королівським скарбником, але Алісі вдалося досягти головного — у цій школі навчатимуться і хлопчики, і дівчатка з усіх куточків королівства незалежно від того, якого достатку їхня родина. Школа повністю фінансується з державної скарбниці. Учні будуть забезпечені підручниками та гарячими обідами, класи обладнані всім необхідним. Щоб потрапити до цієї школи, потрібно було лише одне — успішно скласти іспити.

— Рада вітати всіх, хто зібрався на наше свято, — урочисто промовила Аліса. — З сьогоднішнього дня двері нашої школи відчинені для учнів.

Схвильований гуркіт голосів прокотився над площею. Серед тих, хто вітально махав їй руками, була і Беатріс — та дівчинка, яку одного разу Аліса та Еміліо зустріли вночі у лісі за збиранням гнізд земляних оводів. Аліса у ній не помилилася. Беатріс виявилася наполегливою та цілеспрямованою — склала іспити на вищий бал. Тепер вона має всі шанси здійснити мрію — вивчитися на знахарку.

— Шановні учні, дорога до знань не завжди буває легкою, але вам допомагатимуть наставники, — продовжила Аліса. Їй не хотілося виголошувати довгу пафосну промову — лише підтримати своїх маленьких вірнопідданих, для яких сьогодні починається нове життя. — Ви станете однією дружною командою. Вчителі зроблять ваше шкільне життя цікавим та насиченим. Ви вже показали, що вмієте бути старанними та наполегливими, але нехай вами рухає не лише старанність, а й цікавість. Пізнавайте, робіть, досліджуйте!

Діти та дорослі зустріли слова Аліси оплесками та теплими усмішками. Промови їй вдавалися. З того самого першого виступу перед вірнопідданими, коли їй довелося імпровізувати, бо не змогла прочитати текст-шпаргалку, Аліса зрозуміла, що головне в публічній мові — щирість.

І… стислість.

Вона поступилася трибуною Еміліо.

— Ця школа є лише першим кроком нової королівської освітньої програми, — він вирішив поділитися планами. — в найближчі кілька років буде збудовано кілька десятків навчальних закладів. Ми ставимо за мету зробити початкову освіту безкоштовною для всіх дітей королівства.

Еміліо говорив упевнено. Тепер він беззастережно підтримував ідею про безкоштовну освіту, але яких сил Алісі довелося докласти, щоб переконати його в цьому. Вона пригадувала, які палкі дискусії вони вели. Вона наполягала на тому, що інвестиції в освіту хоч і не дають вигоди, але в багаторічній перспективі забезпечують процвітання та прогрес. Державі потрібні амбітні освічені молоді люди — саме вони, а не скрині з золотом, і є основним багатством королівства.

Ці полум'яні дискусії закінчилися тим, що король визнав в Алісі союзника, соратника та кваліфікованого фахівця і зробив членом Великої Ради з тими самими повноваженнями, які були в нього самого.

— Пишаюся тобою, — шепнув Еміліо Алісі, коли забирав її зі свята під звуки фанфар.

Вони не залишилися на другу частину урочистостей, бо сьогодні мали ще багато справ. Увечері Аліса та Еміліо повинні будуть вирушити у подорож на острів Чорних Скель. Той самий, що колись вважався проклятим, а тепер змінився настільки, що там також планується відкриття школи.

Зборами Аліси в дорогу керувала Карла. Вона так прискіпливо підбирала одяг, так суворо вичитувала камеристок за найменшу помилку, що стало ясно — Карла чимось дуже стривожена.

А тривожитися у її становищі не можна. Аліса покликала підопічну попити чай на балконі, щоб та трохи розслабилася. Порція улюбленого десерту мала дивовижну дію — Карла перестала стурбовано зітхати. Але все ж таки причину занепокоєння необхідно було з'ясувати.

— Ти чимось схвильована? — запитала її Аліса.

— Так, моя королево, дуже схвильована, — Карла поклала руки на свій округлий животик. — Сьогодні з'ясувалося, що там їх двоє.

Аліса не стримала посмішки. Рада була і за Карлу, і за Жанкарло. З них вийшла дуже гармонійна, а головне — щаслива пара. Щойно Карла переконалася, що розповіді про любовні походеньки лікаря — лише злісні наклепи, вона прийняла його пропозицію руки та серця і вони одружилися.

— Сьогодні я розмовляла з нашою старшою білошвейкою Генрієтою. Вона сказала, що Жанкарло зробив це спеціально.

— Що вона має на увазі?

— Двійню. Він таємно поїв мене зіллям, яке збільшує жіночу плодючість, — щоки Карли спалахнули.

— І навіщо йому це?

— Білошвейка каже — для того, щоб я була зайнята дітьми з ранку до вечора, а він міг вдаватися до любовних походеньок.

Так ось чому Карла розхвилювалася. Її знову намагаються переконати, що Жанкарло тільки й думає про розваги на стороні. Палацове життя, як уже переконалася Аліса, ніяк не може обійтися без підступності та інтриг.

— Карло, не можна вірити пліткам. Це черговий наклеп.

Аліса підшукувала аргументи на захист лікаря, але вони не знадобилися.

— А я й не повірила, моя королево, бо це справа моїх рук.

— Твоїх? — не зрозуміла Аліса.

— Так, я сама приймала зілля, що збільшує плодючість, — перейшла на шепіт Карла. — Ми з Жанкарло вже не такі молоді, і якщо хочемо велику родину, то маємо народжувати по два немовляти за раз.

Аліса з усмішкою похитала головою. У цьому вся Карла — якщо за щось береться, то робить максимум. Виходить, те, що Аліса прийняла за тривогу та хвилювання, насправді було радісним збудженням.

Новина про те, що Карла чекає двійнят, була першою, яку розповіла Аліса, коли вони з Еміліо вечеряли на кораблі, що відправився з Флорижа. Настрій у обох був бадьорий. Подорож обіцяла стати захоплюючою.