Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

Переміщення в просторі погані тим, що доводиться жертвувати часом. Ми змогли дістатись потрібного місця за два дні. Так, це було досить швидко в порівнянні з тижнем галопу, але мені все одно здавалося, що це занадто довго. Точніше, для нас минуло лише дві години, а ось над Веліанорою встигло двічі зійти сонце. І тепер я сподівався лише на те, що зможу знайти хоч якісь сліди. Адже зрозуміло, що щури не стали б покірно сидіти й чекати на нас на одному місці.

- Сюди, - вказав напрямок маг, який нас зустрів.

Поселення не було зруйнованим. З нього тікали поспіхом. При огляді виявилося, що і будували не як постійне житло. Сколотили будинки на швидку руку.

Господарів цих будинків не було, особливих речей вони після себе не залишили. Я навмання увійшов до однієї з хат. Альва невідступно йшла за мною, ніби боялася залишитись сама. Вона й раніше в ті рідкісні моменти, коли ми опинялися поза палацом, намагалася триматися ближче, але зараз вона мовчала, ховала очі і здавалася зовсім нещасною.

Зупинившись навпроти полички, я з цікавістю оглянув фігурки вирізані з дерева, деякі з них були пофарбовані в темно-сині та помаранчеві кольори, а інші зберегли оригінальний відтінок. Машинально взяв у руку недороблену фігурку коня. Тварина ніби не повністю вийшла з дерев'яного бруска, але я встиг оцінити як старанно майстер намагався опрацювати морду та гриву скакуна.

- Я жила в схожій хаті, - прошепотіла Альва, проводячи тонкими пальчиками по печі. Груба здавалася найстарішим, що було у цьому будинку. Можливо, залишилася ще від попередньої будівлі. - Як думаєш, Маре, чи можна позбутися моїх здібностей?

- Їх можна запечатати, - я повернув фігурку на місце і пройшов до іншої кімнати. Несподівано перед моїм обличчям пролетів великий метелик. На жовтих крилах розпускалися чорні візерунки. Він зробив над моєю головою коло і швидше полетів до відчиненого вікна. Я здивовано завмер, проводжаючи його поглядом. Від дивовижного створіння повіяло чимось неймовірно рідним.

- Запечатують лише на якийсь час, - мотнула головою Альва. - Я знаю. Потім їх можна відновити. А я хочу, щоб їх у мене забрали. Щоб я перестала бути потрібна всім.

За нами йшов Лоренс, прислухаючись до діалогу. На нього і впав мій погляд.

- Знищити такий потенціал було б дуже складно, - розмірковував над новим завданням маг. - Думаю, якийсь шанс є, але… простіше було б передати його комусь. Для цього підійшов би ритуал, який я розробляв для обміну...

Я різко зупинився й обернувся до мага. Чоловік осікся на півслові, усвідомивши, що задумавшись, ледь не сказав зайве. Обійшовши Лоренса, я скоріше пішов на вихід. Лагерта, що замикала нашу процесію, кинулася слідом за мною, а за нею і Альва.

- Ваша Величність, дозвольте мені прийняти здібності королеви, - підбадьорилася Лагерта. Альва закивала, готова хоч зараз віддати власний вантаж і забратися від мене якомога далі, але втрутився Лоренс:

- Це не так просто, - він чемно відтіснив від мене Лагерту і почав пояснювати: - До магії повинні бути готові і оболонка і душа. Альва здатна жити з таким резервом, але іншого мага він може звести з розуму, або знищити його тіло. Спочатку потрібно перевірити вашу сумісність.

- Так перевірте, - Лагерта вчепилася за наданий шанс, як потопаючий хапається за простягнуту руку допомоги. Я не вслухався в їхній діалог, прямуючи далі єдиною витоптаною вуличкою.

- Знайшли відлуння магії, Ваша Величність! — підскочив до мене командир загону, що прибув перед нами. - Через пробудження ядра жодних відбитків немає, все довкола фонить енергією, але нещодавно хтось використав магію переміщення. У тому напрямку. Відлуння дуже слабке і розсіяне, але нам потрібно на північний захід.

- Ідемо, - кивнув головою, а потім озирнувся в пошуках Рунольва. Друг мій погляд упіймав і поспішив назустріч.

Альву під наглядом магів залишили у селищі. Я намагався позбутися і Лагерти, але магиня прагнула назустріч ворогам, та й лишати її поруч з Альвою було ризиковано.

Наш шлях пролягав через ліс. Маг мав рацію, я майже нічого не відчував, було схоже, що я намагаюся знайти краплю в морі. Давно я не перебував у такій атмосфері: на цих землях буквально все було просочено чистою первозданною енергією, жило, вирувало магією, а головне – все було умиротворено та спокійно. Наче голодного хижака нагодували до відвалу і тепер він ніжився на сонці.

Той, хто це зробив, потрібен мені живим.

Те, що вискочило з кущів нам назустріч ледь не одержало повітряним батогом від мене і ще кількома ударами від моїх охоронців. Лагерта все ж не стрималася і жбурнула в нього земляним бумерангом, але чоловіка врятувало те, що він запнувся в корінні і впав на землю. Незнайомець опинився на колінах, але одразу підняв голову.

Наступної миті світ для мене затремтів та зник, залишивши в полі зору одного чоловіка. Я швидко подолав відстань, що розділяла нас, і сів поруч, вдивляючись у знайомі риси обличчя. Видихнув, ігноруючи вигуки моїх магів:

- Майкл?

– Мар! – зрадів хлопець. - Це ти?

- Ти звертаєшся до короля, чоловіче! - розлюченою кішкою зашипіла поруч Лагерта, але я лише відмахнувся, бажаючи почути відповідь на єдине важливе питання:

- Що з Лів?

- Вона тут, - видихнув Майкл і я мало не розреготався від полегшення. Жива! Тут! Духи, невже ви наді мною зглянулися?! Навіть не одразу до сп'янілої від цієї новини свідомості дійшла наступна фраза: - Її схопив Орм і кудись потяг, а я побіг по допомогу.

- Орм? - поряд зі мною вже сидів Рунольв. - Цей хробак вижив і повернувся?

- Так, - швидко закивав Майкл і знову глянув на мене: - Лів у нього. Він захоче використати її здібності. Те, що трапилося з ядром, це все вона! Треба її врятувати, скоріше!

Я швидко вирівнявся і придивився туди, куди вказував Майкл.

- Тільки не випалюй тут весь ліс, - буркнув Лоренс. А Рунольв охоче уточнив:

- Що робити?

- Стривай, - вимовив і швидко зібрав залишки свого самовладання. Встигну порадіти та усвідомити все, що тільки-но почув, пізніше. Тепер треба лише знайти Олівію. - Одного разу я вже поспішив. Тепер потрібно зробити все правильно. Йдіть за мною. Лоренсе, а ти повернися за Альвою.