Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
Засмучена такою відповіддю Міріш перестала діймати Бренана подальшими запитаннями, а незабаром сказала, що вже втомилась, і пішла з бенкету. А Монаган прокоментував:
— Ви правильно вчинили, лорде Бренане. Міріш дуже набридлива і ніяк інакше не відчепилася б. Сьогодні я цілий день умовляв її бути стриманою, але вона не послухалась. Частково це Кохранова провина — того ж дня, коли до леді Ґвенет повернулась Іскра, він поквапився написати нам, що тепер віддасть за вас голос лише в обмін на ваші заручини з Міріш. Але проголосував і так… Маю визнати, ви провели досконалу комбінацію. Спершу відмовилися від престолу, поступились лордові Ріґвару, а після цього він уже не мав іншого вибору, як пристати на пропозицію ґрафа Тироґенського. Розумів, що з його боку буде просто непорядно й далі наполягати на своєму одноосібному обранні.
Бренан не став нічого заперечувати. За останні дні така версія подій утвердилась майже на офіційному рівні. Головним героєм королівських виборів став Асґер аб Кайрадоґ, відтіснивши на другий план Фінвара аб Дайхі, чию відмову від претензій на престол і виступ на підтримку Бренана схильні були розглядати, як несподіване свідчення того, що він усе ж має совість, хоч і воліє тримати її під сімома замками в похмурому підземеллі жадоби та безпринципності. Загалом, Фінварові гріх було нарікати, бо крім переконливої демонстрації своєї впливовості (а сім голосів за його кандидатуру — це таки не жарт), він значно покращив свою репутацію в очах лояльної до відьом шляхти, став уповноваженим від Ради Лордів у питаннях освіти наступника престолу (тобто, тим самим куратором, що згадувалося в законі), а до всього іншого, миттю стихли будь-які балачки про його можливу причетність до змови з чорними.
Ще передучора Бренан отримав від Фінвара аб Дайхі листа, в якому той вітав його з обранням і розлого пояснював причини, чому сам відмовився претендувати на престол. Поза сумнівом, лист призначався для того, щоб упередити можливі підозри в таємних домовленостях, і тому Фінвар з ним не крився, а спершу зачитав його чорновик усім рідним та наближеним, буцімто бажаючи порадитись із ними, у чистовому варіанті врахував деякі їхні зауваження, а з проханням надіслати його звернувся до Норін вер Ґвенер, що цілком виправдано зажила собі слави найбалакучішої з усіх катерлахських відьом.
Наслідки цього не забарилися — як написала сьогодні вранці Шайна, зміст листа вже набув розголосу, і його жваво обговорювали у вельможному товаристві. А особливо пильну увагу привернула до себе зроблена ніби мимохідь пропозиція розглянути можливість заручин між Фінваровим старшим сином Туахалом і Бренановою кузиною Марвен. Таким чином гладкий лорд готував ґрунт для виконання другої частини їхньої угоди, залишаючи саме її існування в глибокій таємниці. Власне, в цьому питанні його наміри цілком збігалися з бажанням самого Бренана, який теж не хотів, щоб про цю угоду стало відомо широкому загалові.
— А та південська принцеса, — трохи згодом поцікавився Монаган, — це ж леді Фіннела вер Ріс, так?
— Можна сказати, що й так, — вирішив не хитрувати Бренан. — Тільки про наші майбутні заручини я все вигадав. Просто вона перша спала мені на думку. Отже, ви чули про неї?
— Авжеж, чув. Ще б пак не чути — принцеса, чаклунка і відьмина двоюрідна сестра. А ще її дуже нахвалює в своїх листах тітка Бронах. Мовляв, і розумна, і вродлива, і вишукана, просто зразкова наречена. Кохран збирався був написати її батькові, лордові Рісові аб Тирнану, листа з пропозицією віддати її за мене, але я його відмовив.
— Чому? — запитав Бренан.
Монаган сторожко роззирнувся і, переконавшись, що їх ніхто не підслуховує, відповів:
— Не хочу спіймати облизня. Я ж лише ґрафів брат, а мій родинний зв’язок з відьмою тут нічого не важить, бо леді Фіннела й сама має родичку-відьму. Крім того, це безглузде сватання могло б зіпсувати наші стосунки з королем Тір Алминаху. Ми з Ігеласом аб Деґланом уже твердо домовилися, що влітку, коли його сестрі Бринхільд мине п’ятнадцять, вона стане моєю дружиною, і я не бачу підстав руйнувати цю угоду. Як ми з Кохраном ще були хлопчаками, дід навчав нас, що політика — це мистецтво можливого, і князям не годиться ганятися за журавлями в небі, така розкіш дозволена лише простим людям. Ми ж мусимо задовольнятися синицями у жмені… — Юнак стиха зітхнув. — І дід знав, що говорить. Чверть століття тому він мав реальний шанс стати королем, відьми всіма силами допомагали йому, бо пов’язували з ним і його сином, нашим батьком, плани на утвердження в Катерласі спадкової монархії. Але всіх відьомських зусиль виявилося замало, і дідові забракло лише одного-єдиного голосу. Якби зайвий голос знайшовся, все склалося б інакше, і ця думка ніколи не давала спокою нашому батькові. На відміну від діда, він не зміг примиритися з реальністю, все мріяв про журавля в небі, думав лише про наступні вибори короля, прагнув здобути авторитет серед вищих лордів і через те кидався в різні пригоди. Остання з них — спроба повернути під владу Катерлаху Лаврадирські острови — коштувала йому життя. Ви, мабуть, чули цю історію.
— Так, чув, — сказав Бренан, хоч насправді не знав жодних подробиць; йому було відомо лише про сам факт загибелі Ґарета аб Фіннагана під час невдалого морського походу на Інісойд Лаврадир. — Співчуваю вашій втраті.
— Дякую. — Монаган відпив з келиха ковток вина і мигцем глянув на жонґлерів, що учворяли посеред зали карколомні трюки на догоду бенкетувальникам. — Мій батько, без сумніву, був видатною людиною. Та на свою біду, він народився сином не того ґрафа.
— Перепрошую? — не збагнув Бренан.
— Наше князівство континентальне, — пояснив Монаган, — і завжди славилося своєю сухопутною армією. Але на суші Катерлах давно не воював і в найближчому майбутньому не воюватиме. От якби наш рід правив одним із приморських князівств, то батькові вдалося б зібрати більший флот, ніж той, з яким він вирушив на Лаврадири. Тоді, можливо,
