Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід - Роберт М. Вегнер

здається, підсвічує зі споду його поверхню так, що виднокрай палає усіма відтінками багрянцю. Вітру не було, але повітря мало дивовижний аромат, тож люди дихали на повні груди й мимоволі усміхалися. Кожен, хто чесно працює, скаже, що в таких вечорах є небагато речей, кращих за кухоль холодного пива в товаристві друзів і вислухування свіжих пліток аж до глупої ночі.

Альтсін спирався на стіну, що відділяла Клавель від решти міста, й дивився на море.

Стара Пристань, дільниця моряків, рибалок і лоцманів, яка лежала нижче, одяглася в пурпур останніх променів сонця та здавалася насправді красивою. Білі стіни будинків, таверн і складів зробилися кольору старого вина, а тіні між ними були схожі на мазки пензля шаленого художника. А все разом точно було варте картини. Або принаймні ескізу.

Злодій у цю мить не мав ніякої роботи, крім споглядання пейзажів. Уже кільканадцять років Високе Місто відгороджувалося від решти Понкее-Лаа муром, добудовуючи нові його фрагменти у міру того, як Рада збирала гроші. Графи й барони, однаково, зі старих родів чи нувориші, що купили собі титули вже після того, як Імперія пішла звідси, схоже, не бажали, щоби моряки, дрібні купці, рибалки та інша голота без перешкод входили на їхні вулиці. А оскільки Клавель був дільницею Високого Міста, що лежала найближче до порту, її мур був найвищим і з найкращою охороною.

Альтсіну не залишалося нічого, аніж дивуватися грі кольорів і тіней у районах міста, що лежали нижче. Зрештою, якщо в місті йіснувало щось регулярніше, ніж схід та захід сонця, то цим «чимось» був, власне, розклад дня баронеси Левендер. А тому будь-якої миті Санвес міг пройти крізь хвіртку в мурі.

Саме тоді, коли Альтсін про це подумав, скрипнули завіси, почулося принижене «Доброго вечору, паничу», й повз нього пройшла висока худорлява постать. Якусь хвильку злодій стежив за нею, споглядаючи водночас весело й осудливо на тісні шкіряні штани, шовкову сорочку, атласний плащик, вибагливо перекинутий через плече, та світлі локони, які спадали на спину в модному безладі. Дамський пестунчик, най йому.

Альтсін свиснув, заклавши пальці в рот, і відклеївся від муру. Санвес зупинився, озирнувся й дурнувато вишкірився.

— У мене доручення від Товстого, — Альтсін не грався у привітання.

— О? Він згадав про мене?

— Уже три дні як не забуває. Ходімо, сядемо отам, — Альтсін вказав на найближчий підмурок. — Не хочу, щоб тут зібрався натовп, коли почнеш плакати й хлипати.

Вони підійшли, всілися. Світловолосий задивився був на захід сонця. Злодій безцеремонно штовхнув його в бік.

— Ти маєш виїхати з міста. Так швидко, як зумієш.

Одна брова панича здійнялася вгору.

— Але чому? Я ж віддав гроші…

— Саме тому, що ти їх віддав, Товстий вважає тебе одним зі своїх людей і прислав мене. Фленвас Деранис і вся гільдія різників шукає тебе.

— Навіщо?

— Йдеться про ту нову їжу. Ту, що зветься паштетом з ідіота чи якось так. З того, хто зваблює дочку майстра гільдії, а тоді вивішує її білизну із вишитою монограмою на головній щоглі порту. Деранис таки довідався, хто це був.

Альтсін із задоволенням спостерігав, як обличчя Санвеса поперемінно то блідне, то червоніє.

— Коли знайду того, хто…

— То що? Її також уб’єш? Татусь притиснув доньку, а та все виспівала. Особливо після того, як розійшлася плітка, що її коханий грає іншу пані. Вона хоча б нівроку, та баронеса?

Санвес зверхньо прихнув.

— Я не розмовляю про такі справи.

— Авжеж. А вивішування бабських трусів посеред порту — це щось геть інше. Хе-хе-хе. Ніхто не любить Фленваса, тож усі непогано розважилися, бо добре було насцяти в суп цьому надутому дурню. Але навіщо ти таке зробив?

Світловолосий опустив погляд.

— Я побився об заклад.

— Що?

— Побився об заклад.

Альтсін якийсь час намагався перехопити його погляд. Нарешті знизав плечима.

— Цетрон не має рації. Ти не дурнуватий, наче діжка зіпсутих оселедців. Ти дурнуватий, наче діжка зіпсутих голів оселедців. Я не питаю, із ким і на що ти закладався, бо жоден заклад не вартий четвертування. Ти бачив сокири й тесаки різників?

— Бачив.

— А Товстий розповідав тобі, як несбордійці намагалися захопити місто, відразу після того, як Імперія відійшла на Схід? Начебто, в місці, де мур боронила гільдія різників, вони атакували лише раз. Залишили там стос трупів, висотою з двох парубків, а щити, шоломи й обладунки були так надщерблені ударами сокир різників, що це саме вони пішли до Фіінландського Податку.

Санвес не відводив погляду від своїх чобіт.

— Може, старого Фленваса вдасться задобрити? — пробурмотів нарешті тихенько.

— Може. Хоча коли я бачив його востаннє, то він бігав містом із тесаком і горлопанив: «Вб’ю сучого сина! Затовчу падлюку! Тельбухи сволоті випущу!». А разом із ним бігало з десяток родичів. Якщо хочеш, то можеш спробувати з ним поговорити, — злодій штурхнув його в бік так, що Санвес мало не звалився з підмурку. — Дурню! Він хотів видати свою первородну за найменшого сина барона Френнеса Ґольнега. Барон не має грошей — самі лише борги; різник не має титулу, але грошви в нього повно. Шлюб доньки із синочком старої аристократії полегшив би його спроби отримати шляхетство. Не знаю, щоправда, що бахнуло в довбешки всім тим майстрам гільдій, але зараз кожен бажає мати титул і мешкати у Високому Місті. Неважливо. У будь-якому разі ти нетак зганьбив його квіточку, як знищив його мрії, бо барон розірвав заручини, а в Дераниса більше немає доньок на виданні.

Альтсін звівся, обтрусив штани.

— Але добре, що ти віддав Цетрону гроші, бо інакше він би й пальцем не ворухнув. Наказав мені викинути тебе з міста, — хлопець посміхнувся злостиво, побачивши блідість на обличчі Санвеса. — Ну добре, я пожартував. Наказав мені провести тебе до Чорної Брами. За нею є господа, і ти маєш почекати там, доки хтось із тобою не сконтактує й не скаже, що робити далі. Цетрон спробує якось домовитися з різниками. Ходімо.

— Альтсіне. Чекай, я не можу…

Злодій звів брови.

— З тебе вийде непоганий шматок рубленого м’яса. У чому річ?

— Я… взяв доручення. І гроші. Я не можу зараз полишити цього… Йдеться про малу роботу в Пофеері. Треба зайти в одне місце і…

Альтсін перервав його піднятою рукою, прикрив очі, подумки порахував до десяти.

— Почекай. Нічого не кажи. Ти граєшся в утриманця, в коханця багатих шляхтянок і водночас у злодія. Це твій вибір. Але, най тобі грець, не одночасно ж! Ти не можеш приходити до баронеси і того ж дня крастися до Високого Міста,