Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

— Мільярд буде важко виплатити зразу, — мовив Роллінг. — Я обміркую. Добре. Сьогодні ж я виїду в Париж. Сподіваюсь, у п’ятницю, скажімо, в Марселі, я зможу виплатити більшу частину цієї суми…

— Ай-ай-ай, — сказав Гарін, — але ж ви, голубе, будете вільні тільки після виплати.

Шельга швидко глянув на нього, промовчав. Роллінг наморщився, як від безглуздої нетактовності:

— Я маю зрозуміти так, що ви хочете затримати мене на цьому судні?

— Звісно.

— Нагадую, що я, як громадянин Сполучених Штатів, недоторканний. Мою волю і мої інтереси захищатиме весь військовий флот Америки.

— Тим ліпше! — крикнула Зоя гнівно і пристрасно. — Чим швидше, тим ліпше!..

Вона підвелася, простягла руки, стиснула кулаки так, що побіліли кісточки.

— Хай весь ваш флот — проти нас, увесь світ стане проти нас. Тим ліпше!

Її коротенька спідничка розвіялась од стрімкого руху. Біла морська куртка із золотими ґудзичками, маленька, по-юнацькому острижена голова Зої і кулачки, в яких вона збиралася стиснути долю світу, сірі очі, потемнілі від хвилювання, схвильоване обличчя — все це було і кумедно і страшно.

— Либонь, я погано почув вас, пані. — Роллінг усім тілом обернувся до неї. — Ви збираєтесь боротися з військовим флотом Сполучених Штатів? Так ви зволили сказати?

Шельга перестав барабанити нігтями. Вперше за цей місяць йому стало весело. Він навіть випростав ноги і розвалився, як у театрі.

Зоя дивилася на Гаріна, погляд її темнішав ще більше.

— Я сказала, Петре Петровичу… Слово за вами…

Гарін заклав руки в кишені, звівся на підбори, погойдуючись і усміхаючись червоним, ніби нафарбованим ротом. Весь він видавався фатуватим, несерйозним. Тільки Зоя вгадувала його сталеву, що грала від надміри, злочинну волю.

— По-перше, — сказав він і звівся на носки, — ми не відчуваємо особливої ворожнечі саме до Америки. Ми постараємося почухрати будь-який флот, котрий спробує виступити з агресивними діями проти мене. По-друге, — він перекотився з носків на підбори, — ми аж ніяк не наполягаємо на бійці. Якщо військові сили Америки і Європи визнають за нами священне право захоплення будь-якої території, котра нам знадобиться, право суверенності і так далі, і так далі, — тоді ми залишимо їх у спокої, принаймні у військовому відношенні. У противному разі з морськими і сухопутними силами Америки та Європи, з фортецями, базами, військовими складами, головними штабами і таке інше, і таке інше буде вчинено безпощадно. Доля анілінових заводів, я сподіваюся, переконує вас, що я не кидаю слів на вітер.

Він поляскав Роллінга по плечу.

— Алло, голубе, а був же час, коли я просив вас стати компаньйоном у моїй справі… Фантазії не вистачило, а все від того, що високої культури у вас нема. Це що — роздягати біржовиків та скуповувати заводи. Старе, як світ… А справжню людину — проґавили… Справжнього організатора ваших безглуздих мільярдів.

Роллінг почав скидатися на покійника, що розкладається. Ледь видушуючи слова, він просичав:

— Ви анархіст…

Тут Шельга, схопившись здоровою рукою за волосся, заходився так реготати, що нагорі за скляною стелею визирнуло перелякане обличчя капітана Янсена. Гарін обернувся на підборах і знову — Роллінгу:

— Ні, голубе, у вас погано почала варити макітра. Я не анархіст… Я той найбільший організатор, котрого ви найближчим часом почнете шукати вдень з ліхтарем. Про це побалакаємо на дозвіллі. Пишіть чек… І повним ходом — до Марселя.

Найближчими днями відбулося таке: «Арізона» кинула якір на зовнішньому рейді у Марселі. Гарін пред’явив у банк Ліонського кредиту чек Роллінга на двадцять мільйонів фунтів стерлінгів.[49] Розгубившись, директор банку виїхав до Парижа.

На «Арізоні» було оголошено, що Роллінг хворий. Він сидів під замком у себе в каюті, і Зоя невсипно стежила за його ізоляцією. Протягом трьох діб на «Арізону» вантажили рідке паливо, воду, консерви, вино тощо. Матроси й роззяви на набережній немало дивувалися, коли до прогулянкової яхти попливла шаланда, навантажена мішками з піском. Подейкували, ніби яхта прямує на Соломонові острови, що кишать людожерами. Капітан Янсен закупив зброю — двадцять карабінів, револьвери, газові маски.

У призначений день Гарін і Янсен знову з’явилися до банку. Їх зустрів товариш міністра фінансів, що екстрено прибув із Парижа. Розсипаючи милі речі і не сумніваючись у справжності чека, він усе-таки захотів побачити самого Роллінга. Його відвезли на «Арізону».

Роллінг зустрів його зовсім хворий, із запалими очима. Він ледве міг підвестися з крісла. Він підтвердив, що чек видав сам, що одпливає на яхті в далеку мандрівку і просить якнайшвидше скінчити всі формальності.

Товариш міністра фінансів, поклавши руки на спинку стільця і жестикулюючи на зразок Камілла Демулена,[50] виголосив промову про велике братерство народів, про культурну скарбницю Франції і попросив відстрочити виплату.

Роллінг, заплющивши стомлено очі, похитав головою. Скінчили на тому, що Ліонський кредит виплатить третину суми в фунтах, решту — у франках за курсом.

Гроші привезли надвечір на військовому катері. Потім, коли сторонніх випроводили, на капітанському містку з’явилися Гарін та Янсен.

— Свистати всіх нагору.

Команда вишикувалася на шканцях, і Янсен сказав твердо і суворо:

— Матроси, яхта, названа «Арізоною», вирушає у надзвичайно небезпечне і ризиковане плавання. Хай мене прокленуть, коли я поручуся за чиєсь життя, за життя власників і цілість самого