Гессі - Наталія Ярославівна Матолінець

Аїд мовчав.

— Ми певні, що ви маєте відповідь на це запитання.

— Вам ліпше про нього забути. Він не повернеться сюди.

Розділ 7. Час іти

Доанна

— Панно Тавіш, я така рада, що ви відвідали мене! — Доанна наливала чай в улюблені зелені чашки й усміхалась так радісно, як могла. — Чутки здатні віднадити кого завгодно!

Олейн сиділа навпроти зі ввічливою півусмішкою на обличчі та з неприхованим інтересом розглядала старовинний інтер’єр вітальні.

— Це я вдячна вам за запрошення, панно Масоллі. Мушу зізнатись, я певна: всі чутки про вас — то безпідставні вигадки. А відмовитись від частування вашим божественним чаєм — хіба це не втрата?

— Я рада, що ви так вважаєте. — Доанна подала гості чашку. — Печива? Тістечок? Я купила вранці в цукерні пані Фаулі, тож ми можемо бути певні щодо їхньої свіжості.

— Дякую. — Олейн зиркнула на тацю із солодощами, але не взяла нічого. — Як ваші справи? Вас рідко побачиш у товаристві.

— Товариство потерпає від моїх надто прямолінійних заяв. І через відсутність перстеника на безіменному пальці! — Доанна дзвінко розсміялась.

— Не буду радити нічого щодо перстеників, бо це неґречно. Проте ви могли б випробовувати свою прямолінійність на тих, хто зможе її вислухати.

— Наприклад?

— Наприклад, на мені. — Олейн примружила очі. — Я певна, що ви, панно Масоллі, покликали мене не просто на чаювання. Хоча в будь-якому разі я захоплена вашою ідеєю і рада, адже ви мені завжди видавались дуже приємною.

— Що ж, чудово, що хтось, окрім Гестії Амалії, здатен не сахатись моєї персони, панно Тавіш. Я насправді запросила вас, бо мені хотілося дізнатись про ваш університет. Бачите ж, я, можливо, скоро поїду до Астірі, тож маю на меті записатись на якийсь вечірній курс наступної осені, то хотіла б почути, що ви про це думаєте.

— О, справді? Тоді це чудово! Запевняю, ви будете задоволені. У нас достатньо вечірніх курсів на будь-який смак. А що конкретно вас цікавить?

— Літературознавство.

— Справді? — Олейн Тавіш примружила очі ще сильніше. — Я думала, ви художниця.

— Так і є. Проте літературознавство відкриє мені нові перспективи. Я в захваті від ідеї постійного розвитку й тішуся, що нині освіта — це вже не диво, а звична річ.

— Я чула, що на цьому факультеті навчається й молодший син Оллішів. Ви знайомі з ним? — Тон Олейн змінився лише на йоту, але Доанна відчула це та сховала посмішку в чашці, удаючи, що вдихає аромат трав’яного напою.

— Ні, не дуже. Насправді, я рідко буваю в їхній книгарні. Замовляю все додому. Проте, до слова, про Оллішів. Чула, що у вас є певні думки в цьому напрямі.

— О, було б вельми дивно, якби в дівчини мого віку не було таких думок, чи не так, панно Масоллі? — Лукавий погляд гості примусив Доанну відчути рівно стільки шпильок, скільки ще не вважається образливим кинути в бік незаміжньої.

— У всіх різні пріоритети. — Доанна поставила чашку на блюдце, яке балансувало в неї на коліні. — І все ж мушу зізнатися, що мій інтерес збуджений скоріше справами любої подруги, ніж моїми власними.

— Що ж, тоді так, панно Масоллі, певні плани в мене є. Проте я б воліла не розкривати їх без, скажімо, цілковитої певності. До слова, мушу зазначити, що рідко бачу дівчат, котрі б так щиро дбали про подруг. Ви насправді чудова спільниця в сердечних справах, так, панно Масоллі?

— Не певна. Я ніколи не належала до прихильників командних ігор. — Доанна дістала з-під столика коробочку та простягнула її Олейн. — До речі, даруйте мою нахабність, але я тут заготувала для вас маленький подарунок. Сподіваюсь, ви погодитесь його прийняти.

— Ой, ви просто не перестаєте мене дивувати! — Олейн сплеснула в долоні, акуратно взяла коробочку й негайно відкрила її. — А що це?

В її руці опинився тонкий плетений браслет із зелених і срібних шнурів.

— Талісман. Я розважаюсь, виготовляючи такі на дозвіллі. Приміряєте?

— Звичайно! — Донька Тавішів наділа браслет на руку, хоча він аж надто відрізнявся від її дорогих прикрас. — Чарівна забавка!

— Рада, що вам сподобалось. — Доанна сьорбнула чай, пропустила повз вуха слово «забавка» й уважно простежила, щоб очі гості затуманились. Дрібка магії спрацювала. Вона всміхнулась сама до себе.

Дух потойбіччя, котрий супроводжував Олейн Тавіш, збудив у ній інтерес до цієї панянки. Ще більший інтерес, ніж той факт, що вона може стати дружиною одного з братів Оллішів, і то вельми скоро.

Доанна уважно подивилась на неї:

— А тепер, Олейн, поки магія діє, давайте швиденько. Що ви маєте спільного з Розе чи Фоною?

— Вони… — Губи Олейн зашерхотіли, мов сухе листя, а голос втратив ніжну іронічність. — Вони наказали… увагу Гестії… звернути до реального…

Блок мав бути сильним, бо Олейн уся напружилась, але більше не зронила ні слова.

Доанна схвально кивнула.

— Добре. А тепер іще одне. Мені конче треба дізнатись. Морґін чи Даррін?

— Морґін, — прошепотіла дівчина зачаровано, і на її щоках заграв рум’янець.

Тут же зачарований браслет розвіявся, щоб не залишити ані сліду від магії. Туман спав. Олейн розгублено закліпала очима.

— Панно Масоллі, а що?.. А, так, вечірні курси…

— Так. Вечірні курси в університеті. — Доанна спокійнісінько повернулась до чаю. Вона була дуже вдоволена результатом свого маленького розслідування.

Новий епізод у книзі про Аїдена розповів про обставини хвороби Гессі та її одужання, проте полегшення не приніс. Адже виявилося, що через її проклятий сон спогади про брата стали зникати в усіх — крім неї.