Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Мойри. Хранительки Доль.
Паніка забивала подих.
Картинки з ночі балу виникали в голові й зникали, ніби спалахи. Що вони тут роблять?..
— Ти проведеш нас до Намиста, — продовжили Три Гості. — Кандидат у Тріаду знає шлях, закритий для інших… Нам же не можна переступати поріг Зали. Ти даси дозвіл і відчиниш двері.
— Я зроблю це, якщо точно знатиму, що опинюсь в одному світі з ним після того, як ви розріжете Нитки, — перший голос відповів холодно і владно. — Це потрібніше вам, ніж мені. Це ж ви, великі Мойри-Хранительки, боїтеся майбутнього.
— Ти дуже ризикуєш, якщо хочеш ставити умови
нам ]]> ,— прошелестіли ті в унісон.— Старі закони руйнуються, і ви боїтеся змін, які прийдуть далі. Змін, які розвіють вашу силу, якщо навіть боги Академії будуть вірити в те, що їхні долі — в міцних руках Трьох Володарок. Тож або даєте мені гарантії, що я буду із Зевсом там, де ніхто не зможе розлучити нас, або я відмовляюся допомагати. Можете звернутись до інших кандидатів у Тріаду. От тільки не певна, що Індра чи Аматерасу радо виконають ваше прохання.
Рен чула лише, як шалено гупає її серце.
— Ми згодні, — після довгої паузи прошелестіли Мойри. — Ти маєш обіцянку. Задля майбутнього.
— Герес, — третій голос пролунав у півтемряві. — Герес, поглянь на мене.
— Що, Гекато?
— У нас гості, — тон Гекати звучав так, наче вона очікувала на веселу розвагу. — Вони поруч, і їх троє.
Від перспективи зіткнутися лицем до лиця з Мойрами тут і зараз по спині Рен ковзнула хвиля холоду.
— Тікай, — спокійно наказав Енліль і відштовхнув дівчину назад, у пітьму коридору. — Тікай, — його голос не здригнувся, але здригнулася рука.
Над головою прогримів вибух, і холодне віковічне каміння полетіло донизу. Далі — світ згорнувся до єдиної точки, та перед тим погляд Рен вихопив зблідле лице, здивовані брови і яскраву кров.
* * *«Гермес. Один зі студентів Академії. Особливі навички… Прикмети… Артефакти… Загинув у нещасному випадку під час обвалу в підземеллях Академії».
Рен перечитала написане в одному з томів історії ще раз і беззвучно осіла на підлогу.
— Отже, він загинув тоді… — глухо прошепотів Енліль і вгаратав стелаж кулаком. Дрібні брошури посипалися донизу.
— Він загинув, бо
ми ]]> витягли його з пастки, — хрипко відповіла Рен. — Змінили історію. Хтозна, що ще ми вчинили!— Не варто робити поспішних висновків, — Енліль нахилився і поклав руку на плече дівчини. Пошрамована долоня мовби додавала хлопцевим словам ваги. — Написано, що трапився обвал. Адже Гермес міг загинути тоді, навіть якби ми не прийшли.
— Обвал — справа рук тих студенток, Герес і Гекати. Вони помітили нас, вони… боги, вони змовилися з Мойрами.
Промерзле відчуття смерті, котре не покидало Рен після повернення, вималювало перед внутрішнім зором лице Гермеса.
Дівчина видихнула і підвелася, та не встигла повернути книгу з історії на полицю, як хтось опустив руку на її плече. Рен озирнулася.
— Де, на біса, ти пропадала?! — розпашіле від люті обличчя Закса Нортона жадало відповіді. Тут і негайно. І відповідь ця мала задовольняти його. На кандидата в Тріаду хлопець не звернув ані найменшої уваги.
— Я розповім тобі. Потім, Заку. Залиш нас на кілька хвилин, — мовила Рен тихо.
Пояснювати щось розгніваному Нортонові не має сенсу. Та і взагалі, як пояснити це… все?
Гарячі пальці, що пропалювали наскрізь, хотілося скинути. Біль посилився — Рен здалось, що крізь її плече пробігають уколи струму, і вона різко смикнулася, щоб звільнитися. Зак сіпнувся — здивовано позирнув на власну долоню — і відійшов.
— Нортоне, нам випало пережити кілька важких годин, — обережно втрутився Енліль. — Пояснення здатні трохи зачекати. Можеш принести для Рендалл води?
— Кілька годин? — обличчя Закса почервоніло ще дужче. — Ти мені ще щось говорити будеш, ти?.. Вас не було
два ]]> дні ]]> . Просто взяли — і провалилися до бісових Стовпів! Ні сліду, ні звістки… Рендалл, де ти була ]]> ? — здавалось, що Зак може розрізати метал самим голосом.— Облиш мене, — повторила вона, відчуваючи раптову втому. — Нас не було кілька годин.
— Савітрі, де ти була? — повторив хлопець тихо.
— Нортоне, вгамуйся, — спробував зупинити його Енліль.
— Ти — не лізь не в свої справи!
— Заку! Вислухай хоча б усю історію, — Рен захотіла виправити щось, пояснити, але відчуття невидимої стіни між ними зростало і певнішало з кожною миттю.
— Ох, припини, — Закс не спускав очей з Енліля.
— Ми
вбили людину ]]> , Заку. Ми стали причиною смерті майбутнього бога, — зізналася Рен.Не міг же він не чути відчаю в її голосі, не міг же він бути таким непробивним у власній злості…
— Це що — відчайдушна брехня? — осміхнувся хлопець. — За два дні в Академії
нічого ]]> не трапилося. За винятком того, що кандидат у Тріаду і Рендалл Савітрі зникли безвісти по тому, як їх востаннє бачили удвох. Але я особисто думаю, вони гарно розважилися.— Ти вмієш слухати когось, окрім себе? — Рен відчула, що всі її слова розбиваються об стіну.
— Краще я піду, — видихнув Енліль і, не чекаючи нічиєї відповіді, попрямував до дверей.
— А кого тут слухати? — спитав Закс тихо, й очі його згасли. — Кого слухати, коли в кожного — своя велика таємниця, біда й мішок виправдань?
— Не перебільшуй.
— О, пробачте, богине Савітрі, що я все перебільшую. Зокрема твої шанси загинути від рук цього маніяка з нещасними очима. І рани на твоїх руках — моя вигадка, так? — Тепер Закс не зводив погляду зі стіни за спиною Рен, наче сама вона