Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Крон. Той самий Крон Осс, — видихнув кандидат до Тріади.
— Звичайно, — в голосі Гермеса проступили насторожені нотки. — Тільки я б не радив називати його на ім’я без додачі «пан професор» чи «пан директор»… І ви ще думаєте, що я повірю, ніби ви студенти, якщо навіть не знаєте імені директора?
— Взагалі-то так, — відказав Енліль. — Ми справді студенти Академії, тільки трохи з іншого місця.
«Він не сказав, що ми з іншого часу», — подумала Рен. І в цьому був сенс. Зміни в минулому могли вплинути на майбутнє. Але тут Намисто! Намисто, яке ще можна врятувати, якщо… Якщо попередити їх.
Гермес відповів поважним тоном:
— Так-так, зараз багато нових студентів. Та й одіж ваша химерна.
— Можеш вивести нас звідси? — ввічливо поцікавився Енліль. — Ми заблукали.
— Бачу, — Гермес спромігся на поблажливий погляд.
Рен щойно помітила, що їхній одяг весь у пилюці й кіптяві.
— Ходімо! — впевнено махнув рукою новий знайомий і рушив уперед. — Вам пощастило, що ви мене зустріли до того, як дійшли до розгалуження коридорів. Бо отам справді можна загубитись незгірш як у лабіринті Мінотавра. Мінотаврів у нас тут не водиться, але…
— Гермесе, скажи, а коли планується утворення нової Тріади? Хто кандидати? — перебила його Рен.
У її голові виринули сторінки підручників, які розповідали про трагедію, що зруйнувала Академію в часи Крон Осса. Холодне й неприємне відчуття почало обплітати, але насувалося воно вже не від стін.
Гермес відповів із неймовірним оптимізмом:
— Іспити скоро! Одразу після випуску. Спершу — велика гулянка. Кандидатів трохи є, але майже всі на боці того, що це мають бути Зевс, Ама-мі та хтось третій. Герес пнеться, але я б, якби мене питали, пропонував би Індру. Адже, між нами кажучи, Герес на Тріаду чхати, їй аби із Зевсом поруч. Та й він сам щось останнім часом дуже відмовляється від усього. Потаємним став, а він, поміж іншим, мій ліпший друг!
— Якщо до Тріади потраплять боги на кшталт Герес, хіба це не порушуватиме гармонії? — спитав Енліль.
— Так то лише мої здогадки, — виправдався Гермес. — Та й справи сердечні в нас не заведено ставити вище від божественних…
На обличчі Енліля майнула смутна тінь. Рен прекрасно його розуміла. Адже Зевсів друг так щиро й весело розповідав про майбутнє, яке зовсім скоро має зробити фатальний поворот. Це, можливо, єдиний і унікальний шанс щось змінити. Вони — студенти Аматерасу — опинилися в часі, коли Намисто ще ціле, зв’язки між світами досі існують… Якщо попередити когось — ось цього Гермеса, наприклад, — якщо зробити це — чи вийде врятувати Академію від катастрофи?
Очевидно, Енліль думав про те саме, бо мимохіть озирнувся на Рендалл і заперечно похитав головою: минуле змінювати не можна. Одне з найважливіших правил рівноваги. Одне з перших правил, які вивчають студенти Академії. Бо навіть найліпші наміри можуть призвести до катастрофи.
Гермес тим часом розповідав про життя студентів із запалом досвідченого гультіпаки. Рендалл ловила безліч незнайомих імен, старалась їх запам’ятати і почувалась трохи зніченою, адже вона тут, у минулому, може дізнатися про щось вагоме та потрібне, щось унікальне й значне, та жодне питання не спадало на думку.
— Гермесе, а як ви працюєте з мріями? — вклинилась вона в розповідь про торішнє Свято Сонця, кількість випитого Одіном і довжину Афродітиної сукенки.
— О, в мене з цим погано, я більше спеціалізуюсь на новинах… Але Лакшмі, кажуть, найсильніша мрієроста, яка в нас будь-коли була. Та вона покинула це й тепер лише читає книжечки.
— Чому ж?
— Не певен, що варто про це розповідати… — Гермес замовк на мить і озирнувся на дівчину з пересторогою. — Вона спробувала вплести в схему часову компресію, і… погано закінчилося. Загинуло кілька студентів.
— А що саме вона хотіла зробити?
— Здається, пришвидшити їхній розвиток, але хай мене Тартар проковтне, коли я з тими часовими витребеньками знаюся!
Півхвилини вони йшли в тиші.
— Гермесе, а Амате… Ама-мі і Зевс, які в них стосунки? — спитала Рен.
Хлопець розсміявся.
— О, вони завжди сперечаються, постійно змагаються за першість і все таке. Але, знаєте, я був на лекторії, коли Ама-мі щойно прибула в Академію. І ви би це ба-ачили! Вона — отак, — Гермес зробив плавний рух рукою, — стрибає через поручні — там метри два, не більше, а Зевс — р-раз і ловить її! З цього моменту ми вже всі знали, що то буде, о бідний Одін…
Рен спробувала це уявити і не стримала усмішки.
— А отам і вихід! — Гермес махнув рукою вперед. — Взагалі, сюди ніхто не спускається місяцями, тож я неймовірно радий, що ви заблукали!
Попереду зблиснуло, і з темряви виступила велика півкругла зала з низькою стелею — Рен упізнала місце втечі зникальників. Приміщення заливало приглушене світло. І там хтось був.
Енліль перепинив шлях і сторожко зиркнув на Гермеса та Рен: мовчіть, мовляв.
— …це неважливо, головне, щоб із ним, — незнайомий глибокий жіночий голос долинув із зали.
Гермесові вічно здивовані брови піднялися ще вище. Вочевидь, власницю голосу він упізнав.
— Ми не можемо дати гарантій, — пролунало у відповідь. — Ми не маємо такого впливу… Викладачі, щойно відчують, що сталося, кинуться рятувати тих, кого встигнуть. Кинуться посилати їх уперед, якнайдалі звідси. Це в їхній владі…
Хвиля страху рухалась по спині Рендалл і паралізовувала кінцівки. Якщо Гермес знав, хто говорив
