Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен

— Погляньте вперед, — мовив Гортон. — Комуністи…

— Невже ніяк не можна звідси вибратись? — з розпачем у голосі запитала Кетрін.

Деміен, здавалося, теж поділяв материну тривогу, і в очах у нього прозирав страх.

— Нічого поганого, все гаразд, — заспокоював малого Торн, помітивши його нервозність. — Ці люди тебе не скривдять, вони тільки хочуть подивитися, хто тут у машині.

Та очі хлопчика й далі злякано розширювались, але дивилися вони не на юрбу, а поверх неї — на шпилі собору, що здіймались уже зовсім недалеко.

— Не бійся, Деміене, — сказав Торн. — Ми їдемо подивитися на вінчання.

Одначе жах у хлопчикових очах наростав, обличчя його напружилось. Тим часом їхня машина неухильно наближалася до церкви.

— Деміене… — озвалась і Кетрін.

Торн поглянув на дружину. Вона не спускала очей з хлопчика. А в того обличчя ніби геть закам’яніло, він увесь зіщулився, хоч юрби навколо вже й не було і перед ними постав величний собор.

— Усе добре, Деміене, — лагідно, тихо промовила Кетрін. — Ті люди вже пішли…

Та погляд хлопчика був і далі прикутий до церкви, а в очах застиг жах.

— Що з ним таке? — різко запитав Торн.

— Не знаю.

— Що з тобою, Деміене?

— Він смертельно переляканий…

Кетрін простягла руку до малого, і він судомно вчепився в неї, зазираючи у вічі то матері, то батькові.

— Це ж звичайна собі церква, синочку, — здавлено промовила Кетрін.

Хлопчик рвучко одвернувся. Губи в нього пересохли, він явно почав упадати в істерику: дихання стало уривчастим, кров відлинула від обличчя.

— Боже мій! — вигукнула Кетрін.

— Йому недобре?

— Він весь похолов. Холодний як лід!

Лімузин загальмував напроти собору, дверці розчахнулись, і один з розпорядників простяг руки по Деміена. Хлопчика аж затіпало від жаху. Він учепився за сукню Кетрін і перелякано заверещав.

— Деміене! — закричала Кетрін. — Деміене!

Вона спробувала розтиснути хлопчикові пальці, але він одчайдушно тримався за сукню, і її зусилля були марні.

— Джеремі! — Кетрін уже ледве володіла собою.

— Деміене! — гримнув на хлопчика Торн.

— Він роздере мені сукню!

Торн нахилився до Деміена, і собі силкуючись вивільнити сукню, але той ще дужче вчепився в матір, дряпаючи їй обличчя, хапаючи за коси, відчайдушно намагаючися вдержатись.

— Поможіть же мені! О Боже!.. — зойкнула Кетрін.

— Деміене! — загорлав Торн, марно шарпаючи хлопчика, щоб відірвати його від матері. — Деміене! Пусти!

Деміен нажахано заверещав. Машину оточила юрба, з цікавістю спостерігаючи цю сутичку. Гортон, намагаючись і собі якось допомогти, перехилився з переднього сидіння й спробував виштовхнути хлопчика з машини. Але той зовсім знавіснів — він надсадно кричав, а його пальці з гострими нігтиками впиналися в обличчя та голову Кетрін. Він спромігся навіть видерти в неї чимале пасмо волосся.

— Заберіть його! — репетувала Кетрін. — Заберіть!

Охоплена панічним жахом, вона почала бити хлопчика, силкуючись вивернути його руку, що вчепилась їй в обличчя. Сильним ривком Торн одірвав од неї малого, схопив його обома руками й притиснув до себе.

— Їдьмо! — засапано гукнув він до Гортона. — Швидше їдьмо звідси!

Хлопчик і далі судомно шарпався в його руках. Гортон захряснув дверці, і машина рвонулася вперед.

— Боже мій!.. — схлипувала Кетрін, обхвативши руками голову. — Боже ж ти мій… Боже…

Лімузин віддалявся від собору, і судоми в хлопчика поступово вщухали, голова його знесилено відкинулась назад. Гортон виїхав на шосе, і за кілька хвилин у машині все стихло. Очі в Деміена палали, обличчя зрошував рясний піт. Торн усе ще не пускав його рук. Кетрін сиділа приголомшена, з розпатланим волоссям, одне око в неї було напівзаплющене. Їхали мовчки, ніхто не зважувався озватись.

Діставшись до Пірфорда, вони одвели Деміена в його кімнату й трохи посиділи біля нього. А він уперто дивився у вікно. Чоло в нього було не гаряче, і лікаря викликати не стали. Хлопчик явно уникав погляду батьків, так наче й сам злякався того, що накоїв.

— Я подбаю про нього, — спокійно сказала місіс Бейлок, увійшовши до кімнати.

Деміен озирнувся і, побачивши її, начебто одразу заспокоївся.

— Він дуже перелякався, — сказала Кетрін няньці.

— Він не любить церкви, — відказала місіс Бейлок. — Він хотів замість того піти до парку.

— Хлопчик наче знавіснів, — мовив Торн.

— То він просто розсердився, — відрубала місіс Бейлок.

Вона підійшла до вікна й узяла Деміена на руки. Хлопчик пригорнувся до неї, мов до рідної матері. Торни мовчки спостерігали цю сцену. А тоді повільно вийшли з кімнати.

— Щось тут нечисто, — сказав увечері Гортон своїй дружині.

Перед тим вона мовчки вислухала його розповідь про денну пригоду.

— Щось воно не те з цією місіс Бейлок, — провадив він, — щось не те з цим хлопчиком, та й у всьому домі щось негаразд.

— Ти надто близько береш усе до серця, — сказала місіс Гортон.

— Коли б ти все те бачила, то зрозуміла б мене.

— Звичайний собі дитячий спалах.

— Звірячий спалах.

— Хлопчик дуже гарячий, ото й тільки.

— З якої б це речі?

Жінка похитала головою і нічого не відповіла; потім дістала з холодильника городину й заходилася дрібно кришити її на дошці.

— Ти заглядала коли-небудь йому в очі? — спитав Гортон. — То так, наче на звіра дивишся. Ці очі пильнують за тобою, вичікують. Здається, вони знають щось таке, чого не знаєш ти. В них світиться спомин про місця, де ми ніколи не бували.

— Знов ти зі своїми забобонами… — пробурмотіла жінка, й далі готуючи салат.

— Ось постривай, і сама побачиш, — переконував її Гортон. — Тут діється щось лихе.

— Скрізь діється щось лихе.

— Не до душі мені все це, — похмуро сказав чоловік. — Гадаю, нам краще б звідси виїхати.

Тим часом Торни сиділи на терасі. Було вже пізно. Деміен спав. У будинку було тихо, ніде не світилося. Із стереодинаміків линула спокійна класична музика. Джеремі й Кетрін сиділи мовчки й дивилися в темряву. Обличчя в Кетрін було припухле, на ньому виднілися садна та подряпини, і вона раз у раз прикладала до них серветку, змочуючи її теплою водою з глечика, що стояв поруч. За цілий вечір вони не озвались одне до одного ані словом, просто мовчки сиділи поряд. Страх, що виник між ними, був знайомий і багатьом іншим батькам і матерям: вони вперше відчули, що з їхньою дитиною щось негаразд. Страх цей зродився в мовчанці, і поки що про нього ніхто не говорив.

Кетрін торкнулася рукою глечика і, відчувши, що вода вже вихолола, викрутила серветку й відклала її набік. Торн спостерігав за нею, аж поки вона зустрілася з ним поглядом.

— Ти