Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко

Після півторагодинного спілкування по нуль-зв’язку з центральним комп’ютером станції Валько визнав свою часткову поразку.

— Не вдається цілком підпорядкувати його, — скрушно повідомив він. — Не те щоб у нього був дуже крутий захист, зовсім ні. З паролем він визнає мене своїм господарем і слухається моїх наказів. Але в ядро системи закладено масу інструкцій і алгоритмів, які мій імплант не розуміє. Тут, на кораблі, вони чітко дотримуються наших стандартів, але станційний комп’ютер не повністю їм відповідає. Щоб розібратися в усьому, потрібно багато часу.

— Отже, ми поки не можемо висадитися на станцію? — запитала я.

— Загалом можемо. Але обережно.

— Звучить не надто обнадійливо. Тоді краще не ризикувати.

— Та ні, ти неправильно зрозуміла. Жодного ризику. Просто… можуть бути сюрпризи.

— От-т, — кивнула я. — Ми ризикуємо нарватися на сюрпризи. Необов’язково приємні. — Я задумалася. — Гаразд, зробимо так. Пристикуємося до станції… Це ж безпечно?

— Цілком. Корабель для станції свій.

— От і гаразд. Ми з Олегом вирушимо на її борт і заберемо звідти Аню, поки вона не прокинулася, а ти залишишся тут і будеш нас прикривати. Простежиш, щоб комп’ютер не шльопнув нас.

— Щоб забрати Аню, не треба нікуди йти. Я наказав доправити її до шлюзу. Ми просто пристикуємось і заберемо.

— Чудово, — сказала я, розпочинаючи маневри по зближенню зі станцією. — Сподіваюся, ти подбав про те, щоб така історія не повторилася? Наступного разу нам може й не пощастити.

— Не турбуйся, я все владнав. Розпорядився заблокувати інформацію про колишніх господарів станції. Тепер комп’ютер вважатиме їх сторонніми й не дозволить телепортуватися.

— А як щодо планети? Там теж повинні бути нуль-портали.

— Так, є. Але всі трансляції здійснюються через станційний портал. Отож не переймайся — шлях для Аниних товаришів відрізаний. До речі, їхнє нове пришестя очікується не скоро.

— Чому ти такий упевнений?

— Бо вони чекатимуть на повернення Ані з Сашком. А я тут запитав станційний комп’ютер, і виявилося, що він добре поінформований про релятивістські ефекти при проходженні каналів. Хейна рухається… Між іншим, я дізнався, що означає слово „хейна“. З мови тієї стародавньої цивілізації воно перекладається як „зоря“.

— Дуже корисна інформація, дякуємо, — кивнула я. — Але ти хотів щось сказати про релятивістські ефекти.

— Відносно нашої Ґалактики Хейна рухається зі швидкістю, що дорівнює майже половині від світлової. Як не дивно на перший погляд, але це призводить до того, що об’єктивний час гіперпереходу збільшується. Насправді ми провели в затяжному стрибку не вісімнадцять з половиною годин, а мало не три доби. Отже, Аню з Сашком чекатимуть іще як мінімум три дні, а може, й усі чотири. І лише потім надішлють наступний корабель — якщо взагалі надішлють. Судячи з даних станційного комп’ютера, Вейдерова команда нечисленна — дев’ятнадцять хлопців і стільки ж дівчат, усі приблизно нашого віку. Тому вони нікого не залишили охороняти свою головну базу — у них кожна людина на рахунку.

— А ти не з’ясував, що сталося з іншими?

— На жаль, жодної конкретної інформації. Просто чотири роки тому списки доступу до всіх систем було змінено, точніше скорочено, — з трьох сотень людей до тридцяти восьми. І більше нічого. Але суть подій зрозуміла: ґрупа клонів-підлітків учинили заколот і встановили контроль над системою Хейни.

— А потім вирішили захопити владу на Новоросії, — додав Олег. — І схоже, їм це вдалося…

Стиковка зі станцією пройшла без проблем. Залишивши Валька в штурманській рубці, щоб він нас страхував, ми з Олегом вирушили до люка й прийняли на борт ґравіплатформу з паралізованою Анею Корейко. На ній була така ж синя форма, як на мені, тільки із зірками в петлицях.

— Контр-адмірал ВКФ Новоросії, — проказав Олег без тіні іронії. — І все це цілком серйозно. Флот справді існує, і тепер ми знаємо, звідки він узявся. А я, сам того не підозрюючи, служив у ньому на посаді командира крила й мав звання капітана другого ранґу. Вейдерова віртуальність не була грою — ми тренувалися керувати справжніми кораблями.

— Боюся, твоє ім’я вже викреслено зі списків особового складу, — зазначила я. — Шкодуєш, що так сталося?

— Я б покривив душею, якби сказав, що ні. Але я ні в чому не каюся. Ми правильно вчинили. Знання й технолоґії стародавньої цивілізації не можуть бути монополією жменьки обраних, вони мають належати всім людям. Якби Вейдер і його соратники відразу вступили в контакт з керівництвом Співдружності, то Новоросія й інші людські планети були б уже вільні.

— Отже, ти не згоден з доктором Шепардом?

— Щось у його словах є. Можливо, для своєї епохи він був беззаперечно правий. Але зараз ситуація змінилася. — Олег на секунду замислився. — Знаєш, буде вкрай несправедливо, якщо Хейною заволодіють Терра-Ґаллія і Земля. Доступ до неї повинні мати всі людські планети, без їхнього поділу на сильних і слабких.

— Ну, щодо цього не переживай, — відповіла я. — Як ти думаєш, хто тут справжній господар становища?

— Звісно, Валько.

— Ото ж бо. А він не ґаллієць і не землянин, він — славонець. Тож про це не турбуйся.

Ми вирішили не приводити Аню до тями, а просто замкнули її в одній із житлових кают у кормовій частині третього ярусу.

— Нехай поспить, — сказала я, коли ми йшли назад по коридору. — А згодом побалакаємо начистоту. Витрусимо з неї, де вони тримають батька й Анн-Марі. Напевно, там, де й своїх старших товаришів.

Несподівано Олег зупинився.

— Не думаю, що твій батько з ними. Здається, я все зрозумів.

— Що зрозумів?

Відповісти він не встиг, оскільки з найближчого інтеркому пролунав Вальковий голос:

— Рашель! Зараз ти мене лаятимеш.