Українська література » Фантастика » Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

Читаємо онлайн Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
Вона здмухнула гривку з-перед очей — на чолі просто над переніссям виднілася темно-вишнева цятка. — Що ж, нічого страшного. Зазирнеш до Діана — за три хвилини зцілить. Тепер розповідай.

Темні очі Адіті прошивали наскрізь, наче то погляд самої Аматерасу. Але розповісти їй про Енліля означало викрити випадок зі сферою… і Амона.

— Я не розумію, що сталося, — Рен підозрювала, що її погляд і наполовину не такий упевнений, як у Зірки. — Краще питати у твого друга.

— Савітрі, заради Великих Стовпів Всесвіту, не намагайся мене надурити. Хочеш, щоб ще хтось постраждав? Я надаю перевагу раціональності рішень. Ти розповідаєш — і ми обидві готові до того, що буде далі. Ти не розповідаєш — і ми втрачаємо дорогоцінний час, який могли б витратити на допомогу тобі й Енлілеві.

Рен подумки зітхнула. Місяць тому вона не могла собі й уявити, що спілкуватиметься з Адіті Агні, — і ось уже намагається ввести її в оману. І через що? Через Амонові таємниці, щоб йому дійсно човен Ра втопився!

— Ну? — Зірка дивилась на неї з вимогою, вперши руки в боки.

— У нього щось вселилося. Спершу очі почервоніли. А далі він напав на мене.

— Коли це почалось?

— Та щойно. Ми йшли коридором і говорили про стихійні сили, а раптом він озирнувся — і був уже інший. І голки. У нього були голки, — дівчина підняла свої руки вгору, демонструючи порізані долоні.

— До Аматерасу. Негайно.

— Зажди, Агні! — перебив її хтось. Сколихнулися завихрені тіні, і з них виступив Амон, засапаний та наляканий.

— Ми йдемо до директорки, — відрізала Адіті, ні миті не подивована його вмінням блукати крізь тіні. — Енліль напав на Савітрі. Якщо ти вже тут, то допоможеш його нести.

…Що проблеми в них серйозні, Рен усвідомила, щойно вони опинилися в Аматерасу. Директорка була не просто розгніваною — здавалось, вона зараз когось уб’є.

— Пані… — тихо мовив Амон, але та підняла вказівний палець, закликаючи до тиші.

— Агні, повертайтеся на заняття. Вас тут не було, і нічого не було, затямили? Діонісе, примостіть Енліля на кушетці біля вікна і тільки спробуйте там щось пальцем ворухнути! Савітрі, спершу хочу вислухати вашу версію подій… Агні, ви мене погано почули?

Адіті зі здивуванням і підозрою дивилась на Аматерасу, наче не насмілювалася їй заперечити, але вкрай не хотіла виконувати наказ. Проте тут вона стрепенулась і похитала головою. Рен зазирнула у зблідле Енлілеве лице, поглянула на шокованого Амона і зрозуміла: переживання щодо Заксової поведінки та вчорашнього вечора так далеко, що вона й за бажання не може до них дотягнутися.

* * *

З Амоном Аматерасу розмовляла довше. Рен устигла піти до вбиральні, змочити серветки в холодній воді і ретельно постирати засохлу кров із рук та обличчя. Тонкі смужки подряпин почервоніли і свербіли трохи, але загалом були не надто страшними.

Коли одногрупник вийшов із кабінету, Аматерасу вельми експресивно попрохала Рен забрати Діоніса з-перед її очей і втішила інформацією про те, що Енліля нічого злого не спіткало, крім кількох синців від Адіті, яка має схильність применшувати свої сили на словах, але коли вже вгаратає, то й кандидатові до Тріади непереливки буде.

Амон вшився швидше, ніж Рен устигла повідомити, що він шалено, безповоротно вляпався і вона більше його не покриватиме. Та не було ні сил, ні бажання зараз переслідувати його з цією новиною: попереду майоріло заняття в Торарея, а до того згодилося б перев’язати руки, бо доцент-стихійник знижки не зробить, навіть якщо вона завітає до нього без рук…

— І р-раз! — Перш ніж Торареєві долоні зіткнулись у сплеску, Рен спробувала уявити порожнечу, заповнену повітрям, як радив Енліль, але звук усе зіпсував.

— Ви можете не ляскати в долоні? — попрохала вона.

— А ти можеш не ляскати язиком? — перекривив викладач.

Рен зціпила зуби і відступила на кілька кроків. В аудиторії нікого не було, тож можна втекти від Торарея хоч в інший куток зали — але це навряд допомогло б. Подумки дівчина вважала, що доцент-стихійник — жахливий викладач. Він завиграшки керував будь-якою силою, але повторити щось двічі або роз’яснити студентам — таке в його методи навчання не входило. І все ж вибирати не було з кого. Рендалл зітхнула і стиснула кулаки.

Порожнеча. Енліль говорив про порожнечу. Нічого немає, і ніщо не відволікає. Жодного Торарея, жодних правил і вимог.

— Савітрі, спиш? — голос викладача продирався через її спробу абстрагуватись і о-боги-як-сильно дратував.

— Я концентруюся, — процідила Рен.

Порожнеча. Повітря. Повітря. Невагоме й невидиме, яке просто заповнює. Мурашки на кінчиках пальців. Енліль.

«Ти жалюгідна, Савітрі!»

Червоні очі. Голки. Страх. Кров на пальцях.

Амонові втечі від відповіді. Закові втечі від відповіді.

— Савітрі, якщо ти думаєш, що можеш простояти так до кінця заняття, виправдовуючись тим, що…

— Та дайте ж мені хвилину!

Ш-шурх.

Холодний потік. Мурашки на кінчиках пальців. Дзвін шибки. Скляні голки падають. Скляні голки. Сотні їх. Кров на пальцях. Енлілеві червоні очі. Закові червоні очі. Рубінові камінці замість очей. Широка і вдоволена Торареєва усмішка.

— Отак, Савітрі! Молодчина! Знав же, що тобі треба трохи розворушитись і щось та вийде! Але — надалі не рекомендую на мене так волати, бо…

Дівчина дивилась на уламки скла. Жодної радості від того, що їй стало сил не лише зачерпнути вітер, а й розтрощити вікно. Вуха заклало. Перед очима все попливло. Голки. Сотні їх. Дедалі ближче.

* * *

Найкращий студент Академії примудрився зіпсувати настрій Рен із самого ранку. Він мовчки підійшов до неї перед першою лекцією і на очах десятків студентів уклонився ледь не в ноги. Тож статус Рендалл Савітрі за лічені секунди злетів до зірок і вище.

— Енлілю, припини, — шикнула Рен.

— Я мушу

Відгуки про книгу Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: