Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Спробую пояснити для особливо невиспаних, — усмішка Нікти поширшала. — Отже, я думаю, що одна частина Рендалл Савітрі каже, що хоче нові сили, розвиватись і рухатись уперед. Інша — хоче сидіти спокійно, щоб її не зачіпали, боїться зникнути і взагалі досі вважає, що це все — кара на її голову.

— Це хіба не роздвоєнням особистості називається? — поцікавився Зіґфрід обережно.

— Ні. Роздвоєння особистості, любий, — це якби перша Рен окремо від другої Рен ходила на закупи. А загалом, усі ми іноді сумніваємось і все таке. Але доки ти не вирішиш внутрішніх питань, то гармонія зі світом тобі тільки снитиметься.

— Ну-ну, — заспокійливо всміхнувся Зіґ. — У мене теж проблеми зі стихіями виникали. Але Торарей дозволив експеримент. Покажу на практичних.

— Гаразд, — кивнула Рен і потягнулася за рюкзаком. — Мені час на перев’язку.

— У тебе все буде добре, — запевнила Нікта. — Ти ж у моїй групі. Я би будь-кого не допустила! — вона сонячно всміхнулась на прощання і зашепотіла щось на вухо Зіґфрідові, вмощуючись у нього на колінах.

8058 рік 7 кроку Колеса Долі

Камінь поцілив понад бровою. Розітнув шкіру майже красивою лінією.

— Повертайся туди, звідки прийшла! — кинули незнайомі ще студенти.

«Не встигла поставити блок. Сама винна».

Щастя, що тих двох вистачило лише на боягузливе шпурляння каміння.

«Таких буде багато. Не всі можуть розуміти і приймати нове».

Дівчина вивернула рукав сукні і впевненим рухом витерла поріз, тішачись, як це зручно: кров червона, й сукня червона.

— Мікамі, підійдіть-но сюди! — Владний голос директора і його завжди похмурий погляд навіювали бажання підняти захист, але не можна.

— Так, пане Крон Оссе. — Усмішка, легкий уклін ввічливості. Бездоганна студентка та й годі.

— Хотів поцікавитись, чи у вас усе добре. — Опасиста фігура викликала в Аматерасу іронічну посмішку, котру вона ховала в глибокому поклоні. Поклони люблять усі, іронічні посмішки — меншість. Здавалося, що своєю масивністю Крон Осс воліє справити враження.

— Усе чудово. Дякую за піклування, пане директоре.

— Вам подобається навчання? Ви встигаєте наздоганяти однокурсників?

Вона вже знала, до чого ці запитання, і загострила власні слова:

— Безумовно. Скоро я буду серед перших. Можете поцікавитись у пана Вішну моїми результатами.

— Поцікавлюся, будьте певні. Вас

А ось і воно.

— Ні, я цілком вдоволена.

— Мікамі, у вас рана на обличчі.

Отже, він бачив. Бачив і тих двох. Не подумав спинити їх.

— Одна з багатьох, — осміхнулася Аматерасу. — Я спокійно ставлюсь до ран. Удома мене вчили смиренно приймати виклики долі.

— А чи не отримували ви звісток від брата?

— Це допит, пане директоре? — Вона дозволила собі підвести погляд і зітнутися з туманними очима того, хто викликав у неї водночас презирство й острах. — Я оплакуватиму його передчасну і несправедливу загибель вічно. Але до чого ці питання?

Важкий-важкий погляд у відповідь.

— Мікамі, можете вважати мене консервативним, але я певен, що жінка-богиня — це нонсенс. Витримати навчання важко навіть для чоловіків, але жінка!.. На додачу, ви погано впливаєте на студентів. Наш найкращий, наш кандидат у Тріаду не бачить жодного підручника за складками ваших сукенок.

— Я можу ходити на заняття в чоловічому одязі, пане директоре. Та це менш естетично.

— Хіба це життя, якого ви хочете? — пробурмотів директор, і Аматерасу спалахнула: він-бо чудово знав, що іншого життя для неї однаково вже нема!

— Ви відрахуєте мене? — спитала знавісніло. — Зміните рішення? Я буду змушена піти, і впасти в божевілля, і загинути? Як мій брат?

Директор наче змалів, проте його голос звучав грізно, як і до того:

— Ні, це не лише моє рішення, тож і змінювати його самостійно я не буду. Але якщо ви

— Не захочу. Я бажаю отримати свою владу, — дівчина мимоволі провела рукою по розсіченій шкірі, відчуваючи поколювання під пальцями. — Станьте на мій бік, і побачите: я не слабша за вашого найкращого. Станьте на мій бік хоч раз, бо я звідси не піду, пане директоре. Я ще принесу вам славу.

— Припиніть, Мікамі.

— Я Аматерасу, я верховна богиня, яка…

— Ви — нахабна студентка! І поки ви тут студентка, а я директор, краще змініть свою манеру спілкування! — гаркнув Крон Осс, і натяг напруги між ними посильнішав.

Ніколи він не прислухається — Аматерасу знала. Ніколи. Ніколи. Знала це з першого ж дня, коли його важкий погляд досліджував її незвично яскраву одіж, гострі очі та фігуру, закутану в шари шовку. Ніколи він не згодиться на те, щоб визнати її рівною. Аматерасу зціпила зуби, стиснула кулаки і відповіла тихо-тихо:

— Тоді я стану директоркою тут.

— Що ви сказали? — сторопів Крон Осс.

— Я сказала, що стану вашою наступницею, першою директоркою Академії.

Мовчанка. Гнівно опущені брови. А тоді дивна, зневажлива посмішка.

— Ви ще вигадайте, що назвете це місце своїм іменем.

— Чудова ідея! Академія Аматерасу — звучно!

— Знаєте, Мікамі, якби на вашому місці був студент-чоловік, то після таких заяв я б говорив з ним по-іншому.

— Звичайно.

Аматерасу секунду чи дві здавалося, що він її вдарить. Отак просто — підійде і розіб’є їй голову своїм кулачищем. Проте їхню суперечку спинили.

— Перепрошую! Негайно скажіть, де я! — Такий зверхній дівочий голос ще треба було пошукати.

— Де ви? — Крон Осс озирнувся, і його ніздрі гнівно роздулися. — Ви в Академії богів, щоб Мойри вас забра..

Останній склад застряг у його горлі, щойно він побачив, хто питає.

Аматерасу