Нейромант - Вільям Форд Гібсон

Мелкам вирячився на нього, тримаючись за сталеве древко.

– Артерія ціла, – зауважив ніндзя. Кейс пригадав, як Моллі описувала вбивцю свого коханця. Хідео був не таким. Він не мав віку й випромінював тихий бездонний спокій. На ньому були чисті потерті робочі штани кольору хакі та м’які темні черевики, що обтискали стопи, мов рукавиці, роздвоєні, як шкарпетки табі. Лук виглядав так, наче його позичили з музею, а сагайдак із темного сплаву, що виднів за лівим плечем, здавався придбаним у найкращих зброярнях Тіби. Голий торс Хідео був коричневим і гладеньким.

– Ти мені другою порізав пальця, ман, – сказав Мелкам.

– Сила Коріоліса, – пояснив ніндзя та вклонився вдруге.

– Це найскладніше – коли стріла рухається за умов обертального тяжіння. Я не мав наміру пошкодити пальця.

– Де Три-Джейн? – Кейс вийшов і став поряд із Мелкамом. Він помітив, що вістря стріли в руці ніндзі схоже на двосічну бритву. – Де Моллі?

– Здоров був, Кейсе. – Рів’єра видефілював із темряви за спиною Хідео, тримаючи в руці Моллін голкостріл. – Я чомусь на Армітіджа чекав. То ми тепер наймаємо помічників серед растафарі?

– Армітідж мертвий.

– Армітідж і не був живим, коли точніше, та ця новина навряд тебе шокує.

– Мовчозим убив його. Викинув на орбіту веретена.

Рів’єра кивнув, перевів погляд мигдалеподібних сірих очей із Кейса на Мелкама й назад.

– Гадаю, тут усе скінчиться. Для тебе, Кейсе.

– Де Моллі?

Ніндзя послабив тонку плетену тятиву й опустив лук.

Перейшов приміщення, діставшись туди, де лежав «Ремінґгон», і підняв його з кахляної підлоги.

– Геть незугарно, – промовив він мовби до самого себе. Голос його був спокійним і приємним. Кожен його рух здавався частиною танцю, танцю без кінця – навіть коли тіло завмирало, розслаблене. Та попри всю міць, випромінювану поставою Хідео, у ньому відчувалися також скромність і відверта простота.

– Для неї теж усе скінчиться тут, – відповів Рів’єра.

– Може, Три-Джейн на це не піде, Пітере, – зауважив Кейс, не знаючи, звідки в ньому цей порив. Стимулятор досі вирував у крові, починало лихоманити – це підводило голову божевілля Нічного міста.

Кейс пригадав відчуття осяйної всемогутності, що сходило на нього, коли він прокручував гранично складні оборудки й раптом помічав, що говорить швидше, ніж думає.

Сірі очі примружилися.

– Чого б це, Кейсе? Звідки ти це взяв?

Кейс усміхнувся. Рів’єра не знав про симстим. Пропустив, коли поспішав знайти наркотики, що їх Моллі носила для нього. Та як Хідео міг його не помітити? До того ж Кейс був упевнений, що Хідео ніколи не підпустив би Три-Джейн до Моллі без попереднього обшукуй перевірки на пастки та приховану зброю. Звісно, вирішив він, ніндзя про все знав. Тож знала й Три-Джейн.

– Розкажи-но мені, Кейсе, – додав Рів’єра, підводячи схоже на перчанку дуло голкостріла. Щось скрипнуло за його спиною раз, удруге. Три-Джейн викотила Моллі з тіні на пишному вікторіанському візку. Великі різьблені павутинчасті колеса поскрипували, обертаючись. Моллі була закутана в смугасту червоно-чорну ковдру. За її плечима височіла плетена спинка старовинного крісла. Вона здавалася крихітною. Зламаною. Одна розбита лінза ховалася під сліпучо-білою мікропорою, друга невиразно виблискувала, коли голова смикалася за рухом крісла.

– Знайоме обличчя, – сказала Три-Джейн. – Бачилися на Пітеровій виставі. А це хто?

– Мелкам, – відповів Кейс.

– Хідео, витягни стрілу й перев’яжи рану містерові Мелкольму.

Кейс тупо дивився на Моллі, на її виснажене лице.

Ніндзя підійшов до Мелкама, дорогою зупинившись, щоби відкласти лук і рушницю. Витягнув щось із кишені. Болторіз.

– Треба перерізати древко, – пояснив він. – Артерія заблизько.

Мелкам кивнув. Його обличчя посіріло й блищало від поту.

Кейс подивився на Три-Джейн.

– Часу небагато лишилося.

– У кого саме?

– В усіх нас.

Болторіз клацнув, коли Хідео перекусив стрілу. Мелкам застогнав.

– Якщо серйозно, – озвався Рів’єра, – то тебе аж ніяк не розважить прослуховування останньої промови цього крутія-невдахи. Повний несмак, можу тебе запевнити. Наприкінці він упаде навколішки, обіцятиме продати тобі свою матір і пропонуватиме найнудніші сексуальні послуги у світі…

Три-Джейн закинула головуй засміялася.

– Справді, Пітере?

– Духи сьогодні грають фінал, леді, – сказав Кейс.

– Мовчозим проти того іншого, Нейроманта. Ітимуть до кінця. В курсі про це?

Три-Джейн підняла брови.

– Пітер про щось таке казав, але ти розкажи докладніше.

– Я бачив Нейроманта. Розповідав про твою матір. Гадаю, він – щось типу велетенського конструкта для зберігання особистостей, от тільки конструкт цей здатен учитися. Конструкти особистостей вірять, що вони живі, що все довкола відбувається насправді, але відбувається воно вічно.

Три-Джейн вийшла з-за візка.

– Де відбувається? Опиши місце в тому конструкті.

– Пляж. Пісок сірий, як нечищене срібло. І бетонна штука, типу, якийсь бункер… – Він завагався. – Нічого особливого. Бетон старий, усе розвалюється. Якщо досить довго йти, опиняєшся там, звідки почав.

– Так, – сказала вона. – Марокко. Коли Марі-Франс була ще дівчинкою, задовго до знайомства з Ешпулом, вона ціле літо прожила на тому пляжі, ночувала в покинутому бункері. Там вона сформулювала підвалини своєї філософії.

Хідео підвівся й випростався, сховав болторіз у кишеню штанів. В обох руках він тримав по шматку древка. Мелкамові очі були заплющені, рука міцно стискала біцепс.

– Я перев’яжу, – сказав Хідео.

Кейс устиг упасти на підлогу, перш ніж Рів’єра підвів голкостріл і прицілився. Дротики продзижчали повз його шию, мов надзвукові комарі. Він відкотився, побачив, як Хідео розвернувся в черговому русі танцю, шмат стріли з вістрям перевернувся на його долоні, древко лягло вздовж напружених пальців. Хідео клацнув пальцями, крутнув зап’ястям так швидко, що воно на мить розмилося в повітрі, і вістря врізалося в тильний бік Рів’єриної долоні. Голкостріл упав на кахлі за метр від нього.

Рів’єра заверещав. Але не від болю. То був крик люті – чистої, такої концентрованої, що в ній не лишилося нічого людського.

Двійко щільних світлових променів рубіновими спицями стрельнули з Рів’єриної грудини. Ніндзя закректав, заточився назад, затуливши очі долонями, але враз відновив рівновагу.

– Пітере, – промовила Три-Джейн, – Пітере, що ж ти накоїв?

– Він осліпив твого клонованого дружка, – відчужено сказала Моллі.

Хідео опустив руки. Завмерши на білих кахлях, Кейс спостерігав за цівками диму, що сочилися з випалених очей.

Рів’єра посміхався.

Хідео пустився в танець, повторюючи кроки