Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— В нас також усе гаразд. «Стрiла» сiла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небi свiтять два сонця, а з берега дме слабкий вiтерець… Чи з'ясували, як саме пошкоджено «Промiнь»?

— Всiх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож мiжзоряним простором не може бути й мови.

Академiк Навратiл зблiд:

— Це значить… Це значить, що ми тут полоненi надовго… Робiнзони в чужiй сонячнiй системi…

— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допомiжнi лiтаки: «Стрiла» i «Ластiвка». Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну вiдстань мiж Альфою Центавра i нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися мiж планетами системи…

Запала пауза. I коли вона вже почала ставати гнiтючою, раптом спалахнув екран телевiзора в кабiнi «Стрiли», i на ньому з'явилось обличчя Молодiнової:

— Я — «Ластiвка»… Що сталося, Навратiл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетiли навколо Квiнти. Знайшли на нiй тiльки найнижчi форми життя. Атмосфера надто розрiджена, для дихання людини непридатна. На освiтленому боцi планети дуже висока температура, а на нiчнiй сторонi еєликi морози. Отже, Квiнта не заселена… Яке життя на Квартi? Чи є там люди?

Навратiл примусив себе посмiхнутись:

— Поки що ми встановили, що вищi форми життя на Квартi не виключенi. Хвилину тому ми спустились на море i пливемо до берега. Видно, що вiн вкритий буйною рослиннiстю. Що в нiй криється — невiдомо.

— Дякуємо за повiдомлення. Повертаємось на «Промiнь». До побачення на Квартi!

— На них чекає гарненький сюрприз! — зiтхнув Навратiл. — Єдиною нашою надiєю тепер лишається Кварта.

— Справдi, єдиною, бо бiльша частина запасiв знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктiв не бiльш як на два мiсяцi.

Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикi скелi, якi не давали можливостi причалити. Над ними на довжелезнiй гiрськiй рiвнинi росли низькi дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.

Погойдуючись на поплавках, «Стрiла» повiльно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимiрював ультразвуковим апаратом глибину, щоб лiтак мiг вчасно обiйти пiдводнi скелi та мiлини.

— Температура повiтря? — запитав Навратiл.

— Тридцять вiсiм градусiв, — вiдповiв Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.

— Ступiнь радiоактивностi невисокий, — оголосила Свозилова, не пiдводячи голови вiд екрана детектора.

— А як вода в морi?

— За попереднiми даними мiстить тi ж солi, як i морська вода Землi, але має трохи бiльшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.

— Це було б для нас дуже вигiдно… А аналiз повiтря, Северсон?

— Досi я не знайшов нiяких слiдiв отруйних випарiв.

— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослiдження слiд повторити кiлька разiв. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищi i не знаємо…

— Дивiться, дивiться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кiноплiвкою. — Це — кадри з неосвiтленої пiвкулi Кварти.

— Але ж на них немає нiчого особливого! — розчаровано сказав Северсон, переглянувши знiмки.

— Ви кажете — немає? А погляньте-но крiзь лупу!

— Свiтло! — здивовано вигукнула Свозилова. — Безперечно, це свiтло мислячих створiнь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей…

— Тiльки не поспiшайте так, дiвчино! — посмiхнувся Навратiл. — Поки я з ними не погомоню, — не повiрю. Для вчених повсякчас повинно дiяти гасло: не твердити, а дослiджувати…

Алена спохмурнiла:

— Завжди ви зiпсуєте людинi радiсть!.. Ну, то почекаємо i побачимо, хто був правий… Ось тiльки змонтуємо вертолiт.

Вона не встигла договорити, як «Стрiла» раптом рвонулась i помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води.

— Що трапилось? Навiщо ви збiльшуєте швидкiсть? — крикнув Мадараш до Крауса.

— Погляньте праворуч, — похмуро озвався той. — Бачите острiвець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед лiтаком.

Навратiл узяв бiнокль i уважно розглядав чорний предмет.

— Здається, це не острiвець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.

— Може, й так, але зустрiч з цiєю потворою теж не була б приємна.

Живий острiвець швидко вiддалявся, потiм зник пiд водою.

— Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, — похмуро пожартував Навратiл. — В усякому разi, вивчення життя квартянського моря залишимо на пiзнiше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!

— Вiрно, — погодився професор Мадараш, найрозсудливiша людина в експедицiї. — Вiсiм рокiв живемо без твердого грунту пiд ногами, час уже й стати де-небудь на якiр.

Лабораторiя доктора Заяца на братiславськiй Петржалцi, як нiколи, сповнена руху й шуму. В найпросторiшiй кiмнатi група iнженерiв пiд керiвництвом славетного вченого закiнчує монтувати дивовижний апарат, що скидається i на атомний реактор, i на циклотрон для прискорення заряджених часточок атомiв.

Доктор Заяц востаннє перевiряє апаратуру. Все гаразд.

— Струм! — командує вiн тремтячим голосом i впивається поглядом у контрольнi екрани. — Сто двадцять тисяч… сто вiсiмдесят тисяча… двiстi тисяч… — шепоче вiн, i його очi сяють. — Стоп!

Доктор Заяц прямує до квадратної металевої дошки, прикрiпленої над конструкцiєю, повiльно витягає з кишенi свинцеву кульку, завбiльшки, як тенiсний м'ячик, кiлька секунд тримає її над апаратом, потiм