Українська література » Фантастика » Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Читаємо онлайн Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— В нас також усе гаразд. «Стрiла» сiла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небi свiтять два сонця, а з берега дме слабкий вiтерець… Чи з'ясували, як саме пошкоджено «Промiнь»?

— Всiх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож мiжзоряним простором не може бути й мови.

Академiк Навратiл зблiд:

— Це значить… Це значить, що ми тут полоненi надовго… Робiнзони в чужiй сонячнiй системi…

— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допомiжнi лiтаки: «Стрiла» i «Ластiвка». Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну вiдстань мiж Альфою Центавра i нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися мiж планетами системи…

Запала пауза. I коли вона вже почала ставати гнiтючою, раптом спалахнув екран телевiзора в кабiнi «Стрiли», i на ньому з'явилось обличчя Молодiнової:

— Я — «Ластiвка»… Що сталося, Навратiл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетiли навколо Квiнти. Знайшли на нiй тiльки найнижчi форми життя. Атмосфера надто розрiджена, для дихання людини непридатна. На освiтленому боцi планети дуже висока температура, а на нiчнiй сторонi еєликi морози. Отже, Квiнта не заселена… Яке життя на Квартi? Чи є там люди?

Навратiл примусив себе посмiхнутись:

— Поки що ми встановили, що вищi форми життя на Квартi не виключенi. Хвилину тому ми спустились на море i пливемо до берега. Видно, що вiн вкритий буйною рослиннiстю. Що в нiй криється — невiдомо.

— Дякуємо за повiдомлення. Повертаємось на «Промiнь». До побачення на Квартi!

— На них чекає гарненький сюрприз! — зiтхнув Навратiл. — Єдиною нашою надiєю тепер лишається Кварта.

— Справдi, єдиною, бо бiльша частина запасiв знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктiв не бiльш як на два мiсяцi.


* * *

Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикi скелi, якi не давали можливостi причалити. Над ними на довжелезнiй гiрськiй рiвнинi росли низькi дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.

Погойдуючись на поплавках, «Стрiла» повiльно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимiрював ультразвуковим апаратом глибину, щоб лiтак мiг вчасно обiйти пiдводнi скелi та мiлини.

— Температура повiтря? — запитав Навратiл.

— Тридцять вiсiм градусiв, — вiдповiв Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.

— Ступiнь радiоактивностi невисокий, — оголосила Свозилова, не пiдводячи голови вiд екрана детектора.

— А як вода в морi?

— За попереднiми даними мiстить тi ж солi, як i морська вода Землi, але має трохи бiльшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.

— Це було б для нас дуже вигiдно… А аналiз повiтря, Северсон?

— Досi я не знайшов нiяких слiдiв отруйних випарiв.

— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослiдження слiд повторити кiлька разiв. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищi i не знаємо…

— Дивiться, дивiться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кiноплiвкою. — Це — кадри з неосвiтленої пiвкулi Кварти.

— Але ж на них немає нiчого особливого! — розчаровано сказав Северсон, переглянувши знiмки.

— Ви кажете — немає? А погляньте-но крiзь лупу!

— Свiтло! — здивовано вигукнула Свозилова. — Безперечно, це свiтло мислячих створiнь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей…

— Тiльки не поспiшайте так, дiвчино! — посмiхнувся Навратiл. — Поки я з ними не погомоню, — не повiрю. Для вчених повсякчас повинно дiяти гасло: не твердити, а дослiджувати…

Алена спохмурнiла:

— Завжди ви зiпсуєте людинi радiсть!.. Ну, то почекаємо i побачимо, хто був правий… Ось тiльки змонтуємо вертолiт.

Вона не встигла договорити, як «Стрiла» раптом рвонулась i помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води.

— Що трапилось? Навiщо ви збiльшуєте швидкiсть? — крикнув Мадараш до Крауса.

— Погляньте праворуч, — похмуро озвався той. — Бачите острiвець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед лiтаком.

Навратiл узяв бiнокль i уважно розглядав чорний предмет.

— Здається, це не острiвець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.

— Може, й так, але зустрiч з цiєю потворою теж не була б приємна.

Живий острiвець швидко вiддалявся, потiм зник пiд водою.

— Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, — похмуро пожартував Навратiл. — В усякому разi, вивчення життя квартянського моря залишимо на пiзнiше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!

— Вiрно, — погодився професор Мадараш, найрозсудливiша людина в експедицiї. — Вiсiм рокiв живемо без твердого грунту пiд ногами, час уже й стати де-небудь на якiр.


* * *

Лабораторiя доктора Заяца на братiславськiй Петржалцi, як нiколи, сповнена руху й шуму. В найпросторiшiй кiмнатi група iнженерiв пiд керiвництвом славетного вченого закiнчує монтувати дивовижний апарат, що скидається i на атомний реактор, i на циклотрон для прискорення заряджених часточок атомiв.

Доктор Заяц востаннє перевiряє апаратуру. Все гаразд.

— Струм! — командує вiн тремтячим голосом i впивається поглядом у контрольнi екрани. — Сто двадцять тисяч… сто вiсiмдесят тисяча… двiстi тисяч… — шепоче вiн, i його очi сяють. — Стоп!

Доктор Заяц прямує до квадратної металевої дошки, прикрiпленої над конструкцiєю, повiльно витягає з кишенi свинцеву кульку, завбiльшки, як тенiсний м'ячик, кiлька секунд тримає її над апаратом, потiм

Відгуки про книгу Планета трьох сонць - Володимир Бабула (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: