Планета трьох сонць - Володимир Бабула
— Раби? Фе, яке огидне слово! — посмiхнувся Мак-Гардi. — Навпаки, квартянам ми дамо повну свободу думки i дiї. Панувати можна i без цiєї брутальної системи. Коли американцi пiсля другої свiтової вiйни заволодiли половиною свiту, хiба вони говорили, що прийшли наказувати та експлуатувати? Навпаки, вони твердили, що несуть свободу й допомогу!.. Це, звичайно, питання тактики… Гiрше стоїть справа з твоїм уявленням про склад влади на Квартi. На твою думку, я повинен бути прем'єр-мiнiстром, а ти будеш королем або президентом, так? Ти не такий дурний, як здається. А що робитиме Краус?
— Я призначив би його мiнiстром внутрiшнiх та воєнних справ. Це буде важлива функцiя, бо за сталого миру панувати не вдасться. Людям на Квартi ми не повиннi надовго давати спокiй, iнакше вони об'єднаються та й дадуть нам чосу… «Divide et impera!» — Подiляй i владарюй!.. А потiм, рано чи пiзно настане хвилина, коли на Землi почнуть турбуватися про «Промiнь» i вирушать його шукати. Завдяки цьому ми одержимо ще один бойовий корабель, а можливо й кiлька, бо одним навряд чи вирушать у Всесвiт… Квартян познайомимо з нашою технiкою, навчимо їх виробляти зброю та водневi бомби, зробимо їх добрячими солдатами i, нарештi, повернемось з ними на Землю. Непiдготовлене, беззбройне людство пiдкоримо легко. Чи ти знаєш взагалi, що це означає? Ми станемо володарями двох сонячних систем! Хазяїнами всього Всесвiту!.. Визнаєш, що воєнний мiнiстр має в нас велике майбутнє?
— Красиво ти собi малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем'єр-мiнiстром i воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Пiфагора i навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш менi поради, — чисто як новоспечений президент!
— Ну, побачимо!
* * *
«Промiнь» наблизився до Кварти настiльки, що коричнево-зеленi материки та темно-блакитнi моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.
Навратiл i Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопiв. Бiльшу частину суходолу вкривали лiси. Узбережжя, скiльки сягало око, були пустельнi. Нiде анi найменшого слiду мiст чи будь-яких iнженерних споруд.
— Будемо сiдати на море? — запитав Северсон.
— На море? — Навратiл випростався i потер очi, втомленi тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсiм не сiдати.
— Чому?
— Пробачте, я висловився не досить точно. Звiсно, я за те, щоб приземлитись, але не «Променем». Корабель може зазнати катастрофи, i тодi важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робiнзонами — навряд чи варто.
— Отже, ви пропонуєте вiдвiдати Кварту допомiжним лiтаком, а «Промiнь» перетворити на штучний супутник планети?
— Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проектi польоту. «Промiнь» буде зручною перехiдною станцiєю в безповiтряному просторi, звiдки в першу-лiпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас вiн служитиме досконалою обсерваторiєю та радiоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, пiдтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, «одним махом кiлькох мух побивахом!».
— Блискуча iдея! — посмiхнувся Северсон.
— Але не оригiнальна.
— Отже, наказати Краусу, щоб вiн починав пiдготовку?
— Це залежить тiльки вiд вас! — Навратiл пiдморгнув по-змовницькому i поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогоднi наш капiтан, на якого ми звiряємось.
Скоро по тому весь «Промiнь» ожив, як розворушений мурашник. Вiдчинились бiчнi дверцята, i з зорельота вийшли в безповiтряний простiр люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикрiпленими ще три допомiжнi ракетнi лiтаки. Вiдчинився i головний вантажний люк. В ньому з'явились двi людини, якi тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерiгача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали нiяких зусиль. Але так воно й було насправдi: в мiжпланетному просторi найважчi вантажi майже зовсiм невагомi, тут не почувається сила тяжiння.
За якихось пiвгодини металевими поплавками були обладнанi всi три допомiжнi лiтаки — «Стрiла», «Сокiл» i «Чайка»; до першого з них було перенесено все потрiбне обладнання. I нарештi в кабiнi управлiння «Променя» прозвучав голос Крауса:
— Приготування закiнчено!
— Вертолiт не забули? — запитав Северсон.
— Вiн на своєму мiсцi.
— Човни перевiренi?
— Так, все гаразд. Нiяких пошкоджень.
— Тодi готуйте «Стрiлу» до старту.
* * *
Склад екiпажу експедицiї на Кварту вирiшили визначити жеребкуванням. Нiхто не наважився проситись у полiт на «Стрiлi», але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомiй планетi незнайомої сонячної системи.
Жеребок витягли академiк Навратiл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капiтаном «Стрiли» було обрано Навратiла.
Перед вильотом до каюти Навратiла прийшов Северсон. Вiн мовчки стояв у дверях i збентежено гладив кишеню, як школяр бiля дошки.
— Що у вас таке, друже?
— Хотiв би вас попросити… Чи не можу я полетiти разом з вами?
Навратiл вражено звiв густi брови:
— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. «Промiнь» можуть покинути не бiльш як шiсть чоловiк, кого ж менi виключити з екiпажу? Адже всi ми однаково хочемо побачити на власнi очi незнайомий свiт.
— Цаген поступився б для мене мiсцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер вiд вашої згоди.
— А чому вас так цiкавить бути серед тих, що
