Українська література » Фантастика » Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Читаємо онлайн Планета трьох сонць - Володимир Бабула

Коли за дальнiми горами зарожевiла ранкова зоря, професор Мадараш прокинувся. Вiн напружено очiкував, яке з свiтил випливе на небозвiд першим.

В пишному сяйвi з'явилось найбiльше й найяскравiше сонце — Альфа Центавра А.

Мадараш обережно вiдчинив дверцята i з хвилину уважно прислухався… Тихо-тихiсiнько… На Землi радiсно зустрiчає схiд Сонця пташиний спiв, а тут мертво, як у домовинi… Яка гнiтюча тиша!

Погляд Мадараша впав на пiщану мiлину. Вся вона була вкрита жовто-зеленими в'ялими водоростями… а вiд недобудованого вертольота не лишилося й слiду!

Забувши про все на свiтi, вчений стрибнув з лiтака на пiсок i помчав до того мiсця, де вчора стояла тимчасова лабораторiя. Але там нiчого не було.

«Може, ящики та апаратуру занесло пiском?» — спало раптом йому на думку. Вiн розсунув товстий шар водоростей i почав розгрiбати мокрий пiсок. Викопав чималу яму, але нiчого не знайшов.

«А може, це не тут, а ближче до моря?» — Мадараш знову взявся до роботи, але все було марно.

— А, ось де вiн! — раптом пролунав голос Северсона. — Ми вас шукаємо скрiзь, а ви ховаєтесь у пiсок, немов страус. Чи, може, ви хочете знайти вертолiт?

Мадараш пiдвiв голову:

— Тут не до жартiв, Северсон!

— А погляньте на узлiсся, чи не стане вам веселiше?

Мадараш швидко обернувся. Серед кущiв Краус i Грубер лазили по якомусь предмету, густо обплутаному лiанами.

— Наш любий вертолiт так вдало замаскувався, що ми насилу розрiзнили його вiд кущiв! — засмiявся Северсон. — Де-небудь поблизу вiд нього, мабуть, знайдемо й ящики.

— Цiлком можливо, — кивнув Мадараш, не припиняючи роботи. — Вертолiт i ящики хвилi могли занести аж у джунглi. Але апарати… Надто вони маленькi та важкi. Гадаю, що гребусь тут немарно.

Северсон поплескав Мадараша по спинi:

— Це правда. «Навiть курча недаремно гребеться!» — як каже Навратiл. Але зараз ви все це облиште, ходiмо снiдати.


* * *

— Вертолiт загалом не пошкоджено, — повiдомив Краус, заходячи до лiтака. — Бiльшiсть ящикiв ми також вiдшукали. Не вистачає тiльки одного. Що в ньому було, зараз дiзнаємось — Грубер саме перевiряє за списком.

Нарештi повернувся до «Стрiли» й Грубер. Вже з виразу його обличчя можна було судити, що вiн несе недобру звiстку.

— Я сподiвався знайти найголовнiше — пропелер… Ну, i… — Грубер безнадiйно махнув рукою. — Ящик я справдi вiдшукав: якимсь чином його занесло аж на дерево. Але в ньому — нi дна, нi кришки. А пiд деревом нiчого… Ходiмте зi мною, може, я погано дивився.

Тепер уже всi гуртом оглянули мiсце, де було знайдено останнiй ящик, лазили на дерева, розгортали й трусили кущi — i все марно.

— Дивiться, дивiться! — вигукнула Алена, нахиляючись до землi.

На м'якiй глинi виднiлись свiжi слiди якоїсь тварини. Вона явно ходила на двох ногах, i на кожнiй мала по чотири пальцi.

— Ходiмте по слiдах! Не виключено, що їх лишила якась вища iстота, можливо, мислячий мешканець Кварти.

Вона одразу ж подалась у похмурий пралiс. За нею — Северсон.

— Куди ви? — затримав їх Навратiл. — Для подорожi в джунглi треба озброїтись, з голими руками вирушати туди не можна. Крiм того, всiм iти не варто, треба комусь подбати про «Стрiлу»… До того ж Алена повинна дослiдити тутешню рослиннiсть. Не забувайте, що нам треба якнайшвидше знайти будь-якi джерела харчування.

— Я виявила цi слiди, а тепер повинна братись до ботанiки?! обурилась Алена. — До того ж мої апарати лежать десь у пiску… Признайтесь: ви просто боїтесь за мене?

Навратiл знизав плечима:

— Ходiмо краще готуватись до майбутньої розвiдки. Йдеться не тiльки про слiди. Я не дуже вiрю у ваших квартян… — Перед лiтаком Навратiл зупинився i здивовано пiдвiв густi брови. — Ви йшли останнiм, Краус? То було не дуже обачно — лишати дверi лiтака вiдчиненими.

— Я справдi йшов останнiм… — збентежено вiдповiв Краус. — Але дверi я зачинив, пам'ятаю твердо. Може, вiтер…

— Вiтер? — перепитав академiк. — Але ж зараз повний штиль!

Краус швидко забiг до лiтака.

— Погляньте, тут хтось був! — показав вiн на розкиданi по пiдлозi чашки, якi пiсля снiданку лишились на столi. — Мабуть, сюди проникла якась тварина, бо мисляче створiння їх просто забрало б… Але постривайте: одна, двi, три…

— Чотири! — охнула Алена. — Двох не вистачає! Так, двi чашки зникли, i знайти їх не вдалось.

— Може, справдi квартяни? — неначе сам себе запитав Навратiл. Вiн вийшов з лiтака, пильно роздивився навколо. — Еге, друзi, та тут слiди! Такi самi, як i отi, в джунглях!.. — академiк пройшов кiлька крокiв i знизав плечима. — А ось тут вони зникають, — так, нiби загадкова iстота випарувалась у повiтря…

Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.

— Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi? — мiркував уголос Краус. — Чи мають вони зброю?

Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами — «майбутнiми рабами», — стало страшно.

— Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла. — А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.

— Це слушно, — погодився Навратiл. — Ми вирушимо в дорогу негайно.

Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили

Відгуки про книгу Планета трьох сонць - Володимир Бабула (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: