Планета трьох сонць - Володимир Бабула

— Гарне порiвняння! — погодився Северсон. — Цю рiвнину нанесемо на нашi карти пiд назвою «Накритий стiл», — що ви на це скажете, друзi?

Поки мандрiвники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зiйшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев i кущiв у його сяйвi перетворилось на щире золото.

— Край справдi чудесний! — сказав Навратiл.

Допомiжний лiтак «Ластiвка» повернувся з розвiдки. Вiн облiтав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всi члени екiпажу уважно вивчали незнайому планету.

— Коли б я мiг на хвильку забути, що ми вiсiм рокiв летiли Всесвiтом, нiхто не переконав би мене, що пiд нами — не наша Земля. Погляньте: моря i континенти, смуги хмар… — радiв академiк Ватсон, який управляв лiтаком.

Перед «Ластiвкою» далеко на темному тлi неба з'явилась слiпуча цятка залитий променями сонць велетенський космiчний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче i ближче.

— Щось трапилось! — стривожено вигукнула Молодiнова. — Погляньте-но на задню частину «Променя»!.. Пробито величезний отвiр… Розтрощено «Чайку» й «Сокола»!.. Поспiшаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!

— В кабiнi управлiння свiтиться!

— Живi! — вигукнув Ватсон. — Я бачу Цагена, Вроцлавського i Чан-су!

Тiльки-но «Ластiвка» пришвартувалась до «Променя», як вiдчинилися головнi дверi. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.

— Дуже радий, що ми знову разом, друзi, — сказав вiн. — На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землi не можна чекати ранiше як через тринадцять рокiв: адже тiльки звiстка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового мiжзоряного корабля, та вiсiм рокiв подорожi сюди…

Екiпаж «Ластiвки» був приголомшений лихом, що звалилось не знати звiдки. Тепер уже всi разом оглянули пошкодження i зiбрались в примiщеннi клубу.

— Неушкодженi реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту i вiдбудувати там атомну електростанцiю, — сказала пiсля довгої паузи Молодiнова. — Без атомної енергiї ми нiчого не зможемо зробити.

— Я — Навратiл! Викликаємо «Промiнь»! — почулося раптом з динамiка приймача.

— Я — Чан-су. Слухаємо.

— Бiля рiчки, яку ми назвали рiка Надiя, знайшли зручне мiсце для будiвництва тимчасового житла. За даними попередньої розвiдки небезпечних тварин та комах немає. Повiтря — без отруйних випарiв. Все плоскогiр'я захищено вiд вiтрiв високою кам'яною стiною. В скелях є розгалужений печерний лабiринт, що нас дуже втiшило. Це буде чудесний захисток вiд бурi й поганої погоди, а також зручнi сховища-склади. Водночас цi печери полегшать нам геологiчну розвiдку нижчих шарiв грунту.

— Працює як годинник! — спокiйно сказав Краус i вимкнув двигун «Стрiли». — Це була таки каторжна робота, але ми з нею впорались. Мабуть, скоро почне розвиднятись. Не завадило б трохи поспати, що ти на це скажеш?

— Не заперечую, — озвався Грубер. — Треба тiльки добре замкнутись. Отим загадковим чотирипалим, якi вкрали в нас чашки, може хтозна-що спасти на думку. Добре, хоч стiнки лiтака броньованi.

Вони ще з хвилину розмовляли про незнайомих iстот, а потiм поснули.

Першим прокинувся Грубер. Вiн хруснув суглобами, сiв. Його дуже здивувало те, що в кабiнi лiтака темно.

«Невже я проспав аж до вечора?» — подумав вiн i, глянувши у вiкно, ахнув з подиву.

До лiтака прихилився величезний лист з товстим мiцелiєм. За цим — ще один i ще. Все довкола було так щiльно заповнене лускатими стовбурами, паростками та листям, що неба зовсiм не було видно.

— Вставай, вставай! — Грубер почав торсати свого товариша. — Хтось перенiс нашу «Стрiлу» в чагарник!

— Що?.. Що таке?.. — загорлав спросоння Краус. — Що за дурницi ти плетеш? — вiн схопив пiстолет i пiдскочив до вiкна. — Овва!.. Негайно треба подивитись, чи не сталося чого з лiтаком!

Вiн пiдбiг до дверей, вiдiмкнув. Але знадвору їх щось тримало. Тiльки при дуже сильному натиску вони трошки вiдчинились. Краус ледве просунув голову назовнi.

— Дверi пiдпирає товста гiлка… Як ми могли потрапити в цi хащi — не розумiю!

— Замкнись! Можливо, для нас тут приготували якусь пастку, — крикнув Грубер i пiдбiг до радiостанцiї. — Я негайно покличу на допомогу Навратiла.

Одчайдушний заклик Грубера зразу зiпсував приємний настрiй розвiдувальнiй групi, яка вже вирушила назад до рiчки пiсля огляду плоскогiр'я.

— «Стрiла» важить кiлька десяткiв тонн, адже це не iграшка! — похмуро сказав Мадараш.

— Таку iграшку може зрушити з мiсця хiба тiльки велетень, — додала пригнiчена Свозилова. — Я так тiшила себе думкою про майбутню зустрiч з мислячими створiннями, а тепер треба боятися, що нас ненароком розчавлять…

Северсону хотiлося пiдбадьорити Алену, але вiн марно шукав заспокiйлих слiв.

Подорож проти течiї рiки була значно важчою. Чоловiки часто змiнювали один одного бiля весел. Свозилова боязко озиралася на всi боки.

— Не знаю гiршого почуття, анiж невизначенiсть i невiдомiсть, яка витiкає з незнання, — урвав напружену мовчанку Мадараш. — Ми зараз на становищi первiсних людей, якi вiд страху перед невiдомим вигадували рiзноманiтних духiв, релiгiю. Зважимо тверезо: якщо квартяни — велетнi, як могли вони пролiзти в наш лiтак i вкрасти двi чашки?

Слова Мадараша трохи заспокоїли вчених.

— Тваринний свiт планети також цього не пiдтверджує, - жваво погодився Навратiл. — Ми тут не бачили досi бiльшої тварини, анiж…

Вiн не закiнчив. Весла креснули повiтря.