Координати чудес - Роберт Шеклі

— А чия ж то справа?

— Ваша, Кармоді, — сказав Чиновник.

Кармоді відчув, як у нього похололо в животі. Він починав розуміти, чому Кармод так легко відступився.

— Слухайте, хлопці, — сказав Кармоді, — мені незручно вас обтяжувати, але я й справді потребую допомоги.

— Добре, — пом’якшав Кур’єр.  — Давайте мені координати — і я допроваджу вас додому.

— Координати? Та я й не чув про таке. Моя планета називається Земля.

— Щодо мене, то нехай хоч Зелений Глід. Щоб я міг стати у пригоді — потрібні координати.

— Таж ви там були, — доводив Кармоді.  — Ви ж прибули на Землю і забрали мене звідти!

— То вам так тільки здається, — терпляче пояснював Кур’єр.  — Насправді ж усе було інакше. Я просто скерувався в точку, координати якої мені дав Чиновник, а він отримав їх від Тоталізаторного Комп’ютера. Я вас знайшов і привів сюди.

— А ви не можете доправити мене в ті самі координати?

— Можу і дуже легко, але там ви нічого не застанете. Галактика, до вашого відома, не статична. У ній все рухається — кожне тіло зі своєю швидкістю і за своєю траєкторією.

— А ви можете вирахувати нові координати Землі?

— Я не вмію навіть додавати у стовпчик, — гордо відповів Кур’єр.  — У мене інші таланти.

Кармоді обернувся до Чиновника:

— А ви можете? Чи Тоталізаторний Комп’ютер?

— Я також не майстер додавати, — відбувся Чиновник.

— А я прекрасно вмію додавати, — сказав Комп’ютер, укочуючись до кімнати.  — Та мої функції обмежені відбором щасливців у Тоталізаторі та пошуком їхнього перебування в межах допустимої похибки. Я знайшов вас — ви тут. Тому, власне, мені й не можна братися за цікаву теоретичну проблему з’ясування нових координатів вашої планети.

— А ви можете обрахувати, просто зласкавившись до мене? — молив Кармоді.

— На ласку я не запрограмований, — відповів Комп’ютер.  — Шукати вашу планету для мене все одно, що смажити яєчню або ж патрати наднову зоряну туманність.

— Хтось може мені допомогти?

— Не впадайте у відчай, — подав голос Чиновник.  — Служба Допомоги Мандрівникам усе владнає за одну мить. Я сам вас доправлю туди. Давайте координати вашого Дому.

— Таж я їх не знаю!

Запала коротка розгублена мовчанка. Її порушив Кур’єр:

— Хто ж тоді має знати вашу адресу, коли ви самі її не знаєте? Наша Галактика, може, й не безмежна, та все ж, хай там як, досить велика. Істота, що не знає своєї адреси, не повинна покидати домівки.

— Але тоді я цього не знав.

— Могли б запитати.

— Мені й на думку не спадало… Слухайте, ви иовинні допомогти мені. Невже так важко дізнатися, куди перемістилась моя планета?

— Неймовірно важко, — сказав Чиновник.  — «Куди» — лише одна з трьох потрібних координат.

— А які ще дві?

— Нам слід ще знати «Коли» і «Котра». Ми називаємо їх «Три К» планети.

— Називайте хоч Зеленим Глодом, — раптом прорвало Кармоді.  — Як інші життєві форми знаходять свій шлях додому?

— Їм допомагає спадковий інстинкт домівки, — пояснив Кур’єр.  — До речі, ви певні, що у вас його немає?

— Звідки у нього інстинкт домівки? — обурився Виграш.  — Хлопець ніколи не покидав рідної планети.

— І це правда, — погодився Чиновник і втомлено витер обличчя.  — От що буває, коли маєш справу з нижчими життєвими формами. Чорти б ухопили той Комп’ютер з його побожними помилками!

— Тілько одна на п’ять мільярдів, — нагадав Комп’ютер.  — Певне, це не так уже й багато.

— Ніхто вам не дорікає, — зітхнув Чиновник.  — Ніхто, зрештою, нікому не дорікає. Та нам слід вирішити, що робити з ним.

— Це велика відповідальність, — зауважив Кур’єр.

— Звичайно, велика, — погодився Чиновник.  — А як ви на те, щоб порішити його й мати спокій?

— Гей! — крикнув Кармоді.

— Я не проти, — сказав Кур’єр.

— Коли ви, хлопці, не проти, то і я за, — приєднався Комп’ютер.

— Тільки без мене, — відмежувався Виграш.  — Я не маю права втручатися, та щось тут негаразд у самій концепції.

Кармоді виголосив запальну промову, обстоюючи свою нехіть умирати і заперечуючи право інших убивати його. Він благав в ім’я найсвятішого та звертався до їхнього почуття справедливості. Його заяву засудили як тенденційну і з протоколу викреслили.

— Стривайте! — несподівано сказав Кур’єр.  — Що ви скажете на таку альтернативну пропозицію? Давайте його вбивати не будемо, а від щирого серця і скільки снаги нам стане допоможемо йому вернутися додому живим і здоровим психічно й фізично.

— Чудово! — визнав Чиновник.

— Отже, — вів далі Кур’єр, — ми здійснимо гідний акт високого милосердя, неоціненного вже тим, що користі з нього не буде ніякої. Бо, мабуть, по дорозі цього хлопця однаково вб’ють.

— Мерщій до роботи, — запропонував Чиновник, — якщо ми не хочемо, щоб його порішили ще під час нашої розмови.

— Про що йдеться? — запитав Кармоді.

— Згодом довідаєшся, — прошепотів Виграш.  — Якщо взагалі матимеш те «згодом». А коли буде час, я ще розповім тобі цікавущу історію про себе.

— Приготуйтеся, Кармоді, — попередив Кур’єр.

— Я, здається, готовий, — сказав Кармоді.

— Готовий чи ні — рушай!

І Кармоді вирушив.