Координати чудес - Роберт Шеклі
— Віддавай негайно, слимаку безликий! Хутко, та ще й посміхайся догідливо своєю рудиментарною пикою, бо надовго затямиш, коли я за тебе візьмуся!
— Йди під три чорти! — гарикнув Кармоді, підсвідомо переймаючи стиль Виграша.
Кармод одразу ж зметикував, що заліз куди не слід. Він дозволив собі розкіш гніватись і насміхатися — дорогі емоції, яким він, як правило, давав волю тільки наодинці у своїй звуконепроникній печері. Потішив душу, та втратив шанс на втіху. Тепер він силкувався виправити ситуацію.
— Будь ласка, вибачте, якщо я образив вас, — звернувся він до Кармоді. — Моя цивілізація схильна до самовиразу, що подеколи набуває деструктивних форм Ви ж не винні в тім, що ви нижча життєва форма. Я й на думці не мав вас ображати…
— Я не ображаюся, — великодушно вибачив Кармоді.
— Тобто віддасте мені Виграш?
— Ні, не віддам.
— Одначе, сер, він припав мені, я виграв, справедливість вимагає…
— Виграш не ваш, — оголосив Кармоді. — Моє ім’я вибрав авторитетний фахівець, а саме Тоталізаторний Комп’ютер. Повноважний Кур’єр повідомив мене, а відповідальний Чиновник, офіційна особа, видав мені Виграш. Отже, офіційні розпорядники, а також і сам Виграш уважають мене законним реципієнтом.
— Вмієш, дит-тинко, заливати! — похвалив Виграш.
— Але ж, любий сер! Ви ж чули самі, що Комп’ютер визнав свою помилку! І за вашою власною логікою…
— Цю обставину слід розглядати інакше, — не дав докінчити Кармоді. — Комп’ютер не визнав свою помилку актом недбальства чи недогляду. Він засвідчив, що помилився зумисне, пройнявшись належною святобливістю. Помилка, як він сам казав, передбачена, ретельно спланована й старанно обрахована з побожних міркувань, гідних усякої шани.
— Та він сперечається, як боркіст, — ні до кого не звертаючись, констатував Кармод. — Якби не знаття, то можна було б подумати, що це голос розуму, а не огидне й сліпе наслідування штампів. Та я все ж розтрощу його пискляві викрутні громовим ударом неспростовної логіки!
Кармод повернувся до Кармоді й проказав:
— Зважте, що машина помилилась умисне, а ви на цьому грунтуєте свої аргументи. Те, що ви отримали Виграш, — уже помилка. А залишивши його собі, ви подвоїте помилку. А подвійна побожність, як відомо, — вже злочин.
— Ха! — вигукнув, загорівшись, Кармоді. — Щоб мати аргумент, ви саме помиляння видаєте за скоєну помилку. Таж очевидно, що це не так. Помилка існує завдяки своїм наслідкам -лише вони надають їй значення. Помилка, що не зоставила сліду, взагалі не помилка. Помилка, яку можна виправити, — ознака неглибокої побожності. І я кажу вам: краще взагалі не помилятись, ніж удаватись до побожного лицемірства! А ще я кажу так: відмовитись від Виграшу не така вже й велика втрата для мене, бо я не знаю його цінності. Та це велика втрата для благочестивої машини, цього правовірного Комп’ютера, що, виконуючи нескінченний ряд п’яти мільярдів правильних дій, терпляче чекав нагоди виявити свою Богом даровану недосконалість!
— Слухайте! Слухайте! — вигукнув Виграш. — Браво! Ура! Влучно сказано! Абсолютно логічно й незаперечно!
Кармоді схрестив руки і подивився на спантеличеного супротивника. Він пишався собою. Земній людині без належної підготовки в будь-якому Галактичному Центрі доводиться нелегко. Вищі життєві форми, з якими там доводиться стикатись, не конче розумніші за людей. Розум серед інших речей важить не більше, ніж довгі пазурі чи міцні копита. Та чужинці мають ще багато резервних аргументів — і не тільки словесних. Представники деяких цивілізацій, наприклад, можуть буквально відговорити людині руку, а потім іще й задискутувати наявність чи відсутність кінцівки. Зустрівшись із таким, Земні Гуманоди здебільша страждали від глибокого відчуття своєї меншовартості, недолугості, невідповідності та безладності. А небезпідставність такого відчуття лише поглиблювала психічні травми. Найчастіше це закінчувалося повним психомоторним колапсом і припиненням усіх функцій, окрім чисто автоматичних. Такі захворювання можна лікувати хіба що змінивши природу Всесвіту, тобто це нереально. Отже, завдяки рішучій контратаці Кармоді уник серйозних психічних розладів.
— Доладно у вас виходить, — неохоче визнав Кармод. — Та Виграш належатиме мені.
— Аж ніяк!
Кармодові очі зловісно спалахнули. Чиновник та Кур’єр швиденько відійшли набік, а Тоталізаторний Комп’ютер викотився з кімнати, бурмочучи:
— За невмисну помилку не карають.
Кармоді не відступився, бо відступати було нікуди.
— Стережися! — прошепотів Виграш і зменшився до розмірів кубика зі стороною в один дюйм.
З вух Кармода почулося низьке гудіння, над головою затанцював фіолетовий німб. Кармод підняв руки — з кінчиків пальців скапував розплавлений свинець. Він загрозливо ступнув уперед, і Кармоді мимоволі заплющив очі.
Та нічого не сталося. Кармоді знову розплющив очі.
За цю коротку мить Кармод, мабуть, передумав, роззброївся і тепер приязно посміхався.
— Після зрілих роздумів, — лукаво сказав він, — я вирішив відмовитися від своїх прав. Поки збудеться хоч щось передбачене, мине довгий час, надто в такій безладній Галактиці, як наша. Може, нам ще випаде зустрітися, а може, й ні, Кармоді. Не знаю, що буде для вас краще. Прощавайте, Кармоді, і щасливої вам дороги.
З цим зловісним побажанням Кармод зник. Спосіб його зникнення Кармоді видався дивним, однак ефектним.
Частина другаКУДИ?
РОЗДІЛ 5
— Ось так, — озвався Виграш, — по всьому. Сподіваюся, що ми востаннє бачили цю потвору. Ходімо до тебе додому, Кармоді.
— Слушна думка, — сказав Кармоді. — Кур’єре! Тепер мені хочеться додому!
— Природне бажання, — погодився Кур’єр, — до того ж свідчить про правильну орієнтацію. Адже вам слід чимшвидше подаватися додому.
— То й відпровадьте мене додому. Кур’єр похитав головою.
— Це не моя справа. Я