Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко
З усього розгону Галя вбігла до великої печери, яка відкрилася перед нею за останнім поворотом. Ця печера була розташована нижче тунелю і спочатку здалася Галі глибоким проваллям. Тут панувало таке ж саме тьмяне освітлення, так само розливалося од стін блакитнувате сяйво. Що ближче до середини печери, то важче було щось роздивитися. А в центрі печери було, здавалося, вже й цілком темно. І все ж таки широко розкриті очі дівчини розрізняли там якийсь рух. Немов у центрі печери хтось ворушився, вовтузився… ні, навіть не один хтось, кілька невеличких темних тварин.
А ззаду, чи не за тим останнім поворотом тунелю, вже чути було те ж саме хрипке сопіння: потвора поспішала до печери…
Міркувати не було часу. Галя побігла ліворуч, уздовж стіни печери. Крупне каміння і купи пухкого, наче щойно скопаного грунту заважали їй. Бігти було вже неможливо, ноги майже по коліно вгрузали в цей пухкий грунт. Із зусиллям роблячи кожен крок, Галя посувалася далі й далі, вона пригиналася і намагалася ховатися за камінням і купами грунту. Важливо встигнути якнайдалі відійти від виходу з тунелю! Ось велика плеската скеля. За нею можна добре вкритися, якщо спритно примоститися на землі. Сюди, сюди!
І щойно Галя встигла втиснутися в пухкий вологий грунт за плескатою скелею, як гучне ревіння пролунало під склепінням печери: потвора, яка переслідувала її, вилізла з тунелю. А у відповідь на її гучне ревіння пролунало тонке гавкаюче скавчання невеличких тварин, що вовтузилися в центрі печери.
Галя відчувала, що їй бракує дихання, що серце стугонить конвульсійними поштовхами, кожен з яких голосно віддається в її вухах. Але все це — тільки від швидкої біганини, від утоми. Незабаром неприємні явища зникнуть. Зате думки Дівчини пропливали тепер значно спокійніше, вона хвилювалася менше.
Обережно, щоб не виказати себе, Галя визирнула з-за скелі: вона ж мусила знати, що робиться в печері. Як це не Дивно, проте зараз Галя почувала себе певніше, вона поступово опановувала себе. І гвинтівка здавалася їй надійним помічником, з яким не варт було, соромно було б розгублюватися. Адже тридцять патронів в її магазині що-небудь таки важили!
Потвора добралася тепер до середини печери і чимсь зайнялася там. Чим саме — Галя розгледіти не могла: синій туман закривав від її погляду центр печери. Хоча чому вона називає це туманом? Не те, не те! Так тільки здається, бо блакитнувате сяйво не поширюється далеко від стін і склепіння печери, її середина занурена в темряву — і можна хіба що здогадуватися про те, що діється там. Ось ворушиться щось величезне — це сама потвора. І біля неї вовтузяться якісь невеличкі тварини, їх кілька. Це вони скавчать і видають пронизливі гавкаючі звуки, метушаться біля потвори.
“Я потрапила до лігва цієї тварини, — остаточно вирішила Галя. — А маленькі — її дитинчата. Ну й матінку вони обрали собі, нівроку, надзвичайно симпатичну!”
Поступово становище прояснювалося. Величезна тварина, мабуть, і підозри не мала про існування Галі. Вона просто поспішала до своїх малят тим самим підземним ходом, яким попереду неї бігла Галя. І тепер вона так само не помічала її присутності у печері. Але що все це обіцяло Галі? Нічого гарного… В неї лишалася одна надія на порятунок — дочекатися, доки гігантська тварина засне чи знову вирушить на поверхню Венери. Якщо вона засне, можна буде спробувати обережно вибратися з печери в тунель, щоб піти звідси. Так, проте коли ж ця тварина засне? Та чи й засне взагалі? І як Галя зможе довідатися про це?
Чекати, поки тварина знову піде на поверхню? А коли це може статися? Теж невідомо. Тварині можна лежати тут, у печері, скільки їй завгодно, їй немає куди поспішати. Інша справа у Галі: її час обмежений запасами оксиліту, що дає дівчині дорогоцінний кисень для дихання. На скільки ж часу їй ще вистачить кисню?
Галя спробувала підрахувати, не відриваючи погляду від неясних тіней, що вовтузилися всередині печери. Вони всі разом, з Ван Луном і Соколом, подорожували по Венері близько двох годин. Потім бігли до астроплана на заклик Миколи Петровича. Вона впала, покотилася схилом міжгір’я. Далі — зустріч з цією твариною. Друге падіння. І біг уздовж тунелю. Все це разом тривало не менше години. Значить, вона дихає киснем з приладів уже години три—три з половиною. Заряд оксиліту, як говорив Ван Лун, розрахований на дванадцять годин. У неї попереду ще біля восьми годин дихання… Ні, менше! Адже ж коли вона бігла тунелем, дихання було прискореним, п легені поглинали значно більше кисню, ніж звичайно. Це також треба врахувати. Тоді запас виявляється значно меншим. Мабуть, тільки годин на п’ять.
Якщо їй не пощастить через шість годин повернутися на астроплан, — кінець. Втім, тоді не можна займатися пасивним чеканням, треба щось робити, діяти. Що? Галя гарячково міркувала, але, як і раніше, нічого не могла придумати.
Спробувати зараз пробратися до виходу з тунелю, ховаючись за камінням і купами грунту? Ні, тварина легко може помітити її. Вбити потвору? Але для цього треба насамперед добре знати, куди саме стріляти. Та й невідомо, чи допоможуть відносно маленькі кулі автоматичної гвинтівки або електричного пістолета проти такої велетенської тварини… І де, до речі, розташовані її життєві центри? У голові чи в серці?.. Ні, все це не підходить, не годиться! Ах, як могла вона так легковажно зробити, коли, забувши про радіопередавач, необачно вирушила в цю безглузду подорож уздовж підземного ходу! І взагалі, як то можна було не помітити одразу, що передавач зірвався зі спини від час падіння! Тепер уже не можна розраховувати на допомогу товаришів, — хіба ж можуть вони розшукати її тут, у далекій печері під поверхнею Венери?.. Думки стрибали, змінювали одна одну в безладді, і тільки одна з них, найтривожніша, постійно поверталася і подавляла решту:
“А час минає, час минає, кисню лишається менше й менше…”
Мама, мила мама, вона вже, напевно, одержала листа від Галі. І якщо вона навіть сердилася, докоряла своїй доньці за те, що Галинка наперекір усьому потай забралася до астроплана і вирушила в міжпланетну подорож, то, напевно, тепер уже давно простила їй. І коли Галя потай готувалася до польоту і старанно вивчала все, що
