Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83 - Володимир Іванченко

Абель Клагенфурт підтримав пропозицію кількох громадян, щоб усі показали руки — певна річ, доброхіть, і гармонополісці заходилися показувати одне одному руки. Та жодної порізаної чи пораненої руки не було.

Клагенфурт звітував про свою діяльність, і голос його лунав жалісно, безпорадно. Він схвильовано перелічував свої заходи, розповідав про комплекси, які при цьому відчував у собі, про те жахливе враження, яке викликав у нього вигляд риб’ячих та зміїних кістяків на підлозі зоомагазину. Тут нерви у Клагенфурта не витримали, і він знепритомнів. Присутні підхопили його і поставили на ноги. Абеля Клагенфурта вітали як героя. Всі газети писали, що одного дня Абель Клагенфурт, попри свої високі моральні засади, таки розкриє злочин, у цьому немає ні найменшого сумніву.

Людський натовп мовчки й терпляче ждав під вікнами будинку, поки Абель оговтається і стане на ноги. А коли він нарешті з’явився на балконі, вибухнули оплески. Всі вигукнули:

— Слава, слава Абелеві!

І сталося те, чого не було сотні років, — люди проспівали на честь громадянина міста серенаду!

Однак Абель Клагенфурт скромно відхилив ці пишні вияви пошани і щиро признався: поки що він нічого не досяг. Але йому відповіли, що все-таки дечого досяг, наприклад, довів, що, грабуючи м’ясні крамниці, злочинець потрапляв усередину не крізь двері. А це вже неабищо!

Клагенфурт заходився шукати в своїй бібліотеці детективний роман, який читав багато років тому. Книжку він не знайшов, а потім пригадав, що здав її під час загального збору макулатури. Клагенфурт неясно пам’ятав, що в романі йшлося про поліцію, яка розкривала злочин. Однак тепер такого інституту ніде нема. Він розпитав людей, звернувся в довідкові бюро і з’ясував, що за дві тисячі кілометрів від Гармонополіса має жити чоловік, який колекціонує детективні романи; ходила чутка, ніби той чоловік навіть читає ті романи і збирається написати про цей жанр цілий трактат. Того чоловіка Клагенфурт і розшукав.

Зустріч із ним була неприємна. Виснажений, недбало вдягнений в штани та сорочку, замкнений чоловік, не виймаючи з рота люльки, дав зрозуміти, що візит Клагенфурта для нього обтяжливий. Він саме читав три детективних романи водночас. Мовляв, він привчив себе так читати, щоб більше встигнути. Адже цих детективів так багато…

Абель Клагенфурт, прагнучи зацікавити чоловіка своєю справою, спробував зав’язати розмову. Він спитав, що то буде за трактат.

— Як буде готовий, самі прочитаєте, коли це вас цікавить.

— А як іде робота?

— Не знаю. — Господар не міг діждатися, коли гість піде.

Клагенфурт, сподіваючись розворушити співрозмовника, запитав, скільки романів у колекції. Та чоловік відповів, що книжок нікому не дає. Мовляв, колись давав, та не кожне їх повертало.

Тоді Клагенфурт почав розповідати про свій випадок. Господар, що на честь якогось Холмса називав себе Шерлоком, читав три свої книжки далі, і Клагенфурт дійшов висновку, що цей чоловік — релікт, релікт нечемності і поганих манер. Абель ніяк не міг збагнути, чому, такі релікти ще існують. Якби цей Шерлок жив ближче до Гармонополіса, то можна було б припустити, що саме він і є злочинець.

Проте Шерлок, хоч і читав одночасно три романи, все чув і про випадки в Гармонополісі відгукнувся вельми зневажливо. Мовляв, ось я саме читаю одну річ, то тут в омнібусі хтось уколошкав аж сім душ. Ви розумієте? А в другому романі один викрадає цілий літак разом з пасажирами і вимагає викуп — мільйон. А в третій книжці грабують банк, спокійнісінько пристрілюють касира за віконцем, а потім ще трьох заложників.

Так Абель Клагенфурт уперше в житті довідався, на що здатні злочинці. Він зважився запитати, чи не міг би пан Шерлок, спираючись на свої літературні знання, пояснити випадки в Гармонополісі.

— Я зараз не знаю жодного детективу, — сказав Шерлок, — де б ішлося про пограбування ковбасних крамниць. Такі дрібні випадки можуть бути темою тільки поганих романів.

Та Абель Клагенфурт був чоловік освічений і порівняв пана Шерлока з Дон Кіхотом, бо в цій квартирі він побачив лише детективні романи: на підвіконнях, у туалеті, навіть у ванній. Наостанок він кілька разів ще пройшов повз будинок, світло у вікнах не гасло, Шерлок усе чипів над своїми книжками, час від часу робив нотатки, і так до другої години ночі.

Клагенфурт прилетів додому і, перше ніж ліг спати, дізнався, що у фруктовій крамниці розбито камінцем вітрину, горіхи, яблука та банани знищено, а полиці потрощено.

Він розповів співгромадянам про своє враження від Шерлока. Всі зійшлися на думці, що розкривати злочини в їхньому місті такий нечема не годен. “Ми повинні зробити це самі!” Газети писали про зухвалу поведінку того Шерлока і називали його смердючим люлькарем.

Коли Абель Клагенфурт з великою радістю оголосив, що злочинець прийшов повинитися, міські газети дістали завдання підготувати спеціальний номер. Крадієм виявився пан Агостіно Брітт, сновида, що скоїв ті страшні злочини зовсім несвідомо. Репортерам, які збіглися до нього, той чоловік розповів про свій сомнабулізм, засвідчений довідкою лікаря.

— Мені й самому не вірилось, що наробив усе те я. Прозріння настало сьогодні вранці, коли в кишенях піжами я знайшов порожнє горіхове шкарлупиння, а в черевиках — дві бананових шкурки. Мене ніби обухом по голові вдарило, але потім я зрозумів, що я — злочинець. Тепер усе з’ясувалось, і я радий, хоч мені й соромно за таку свою ненормальну поведінку. І все ж на душі я відчув полегкість.

Полегкість пана Брітта перейшла в загальну радість. Жителі міста покидали роботу, зі спеціальними випусками газет у руках виходили на вулиці, вживання спиртного різко зросло, з розчинених вікон лунали п’яні співи. Передові статті були сповнені оптимізму, вони вказували передусім на те, що гармонополісці не помилились, тримаючи навіть у цей грізний час вікна й двері відчиненими. Психіатр д-р Гермштедт зробив висновок, що його теорія про поснулі на дні релікти дістала блискуче підтвердження, як і те, що ці релікти тяжіють до повторення. Однак учений зауважив, що сомнабула Агостіно Брітт душевно здоровий, це він і довів тим, що доброхіть приніс каяття.

Стриманий, ненав’язливий метод Клагенфурта зажив слави, бо цей метод проведення слідства поважав почуття гідності громадян Гармонополіса. Хвалили Клагенфурта й за те, що він відмовився від послуг отого смердючого люлькаря на ймення Шерлок. Співи перед вікнами Клагенфурта не стихали до півночі, сам Абель кілька разів виходив на балкон і заявляв святковому натовпу, що він — і це, мовляв, ніяка не скромність, коли він так каже, а констатація голих фактів, — нічого ж, власне, не зробив для з’ясування випадку. Винуватець — і за це йому