Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83 - Володимир Іванченко

— він наділив Карла здатністю розрізняти. Перш ніж розв’язувати будь-яку задачу, Карл її перевіряв. Якщо вона була чисто математична, він належним чином і діяв, і все було правильно. Та коли задача мала воєнний характер — з нього виходив якийсь образливий вислів. Причому після двадцяти таких випадків він жодного разу не повторився, аж нарешті довелося молодших із присутніх попросити, щоб вийшли.

Слід визнати, що техніків зацікавили майже рівною мірою обидва питання: і добір тих висловів на адресу генерала, що їх мав у запасі Карл, і те, де саме вони містяться. Почав Карл звичайними кпинами та чудернацькими припущеннями щодо генеалогії генерала, але скоро перейшов до різного роду детальних вказівок, навіть найслабші з яких були вельми дошкульні для генералової гідності, а більш круті завдавали серйозної травми і його фізичній повноцінності. Всі послання, виходячи з друкарських машинок, мали на собі гриф “цілком секретно”, і це не дуже тішило генерала. З гнітючою певністю він усвідомлював, що з усіх секретів холодної війни цей буде розголошено найпершим і що йому треба переходити на цивільну службу.

— Ось така ситуація є і досі, — закінчив свою розповідь Первіс. — Техніки все ще силкуються розплутати контури, що їх повмонтовував доктор М’яло, і рано чи пізно вони це зроблять. А тим часом Карл залишається непохитним миролюбцем. Він просто щасливий, коли має діло з теорією чисел, з розрахунками енергетичних таблиць і взагалі з будь-якими математичними проблемами. Пригадуєте знаменитий тост: “За чисту математику — щоб нею ніхто ніколи не зміг скористатися!” Так от Карл теж такої думки.

А тільки-но хтось пробує перехитрити його, він стає дибки. У нього чудова пам’ять, тож його й не ошукаєш. У надрах машини занотовано половину найбільших битв на світі, і він зразу розпізнає будь-яку їх видозміну. Робили спроби замаскувати тактичні задачі під суто математичні, але Карл неодмінно викривав ці махінації і давав замість відповіді чергове послання для генерала.

А доктора М’яла так і не покарали, бо незабаром з ним стався нервовий розлад. І для цього не бракувало підстав, хоч усе було підозріло точно виважено в часі. Коли я востаннє чув про нього, він викладав матричну алгебру в якомусь коледжі у Денвері. Він запевняє, що забув чисто все, що діялося під час його роботи з Карлом. Може, воно й правда…

Раптом з глибини кімнати почувся вигук:

— Я виграв! Ходіть сюди, побачите! — Це був Чарлз Вілліс.

Ми всі кинулись в куток зали. Чарлі й справді, незважаючи на протидію машини, вдалося прокласти звивисту, але неперервну дорогу з одного краю шахівниці на протилежний.

— А покажи нам, як це в тебе вийшло, — сказав Ерік Роджерс.

Чарлі розгубився.

— Я вже забув. Я ж не записував усіх ходів.

Ззаду почувся чийсь ущипливий голос.

— Зате я добре стежив за ходами, — заявив Джон Крістофер. — Ти махлював, робив по два ходи зараз.

Після цього, хоч і прикро визнати, сталася невеличка колотнеча, Дрю пригрозив навіть поліцією, якщо ми не вгомонимось. Не пам’ятаю, чиє було зверху в тій пересварці, та це не так і важливо. Бо я схильний погодитися з думкою Первіса, яку він висловив пізніше, коли взяв цього гравця-робота й перевірив його нутрощі.

— Ось ця забавка, — сказав Первіс, — всього тільки простакувата родичка Карлова, і бачите, що вона витворяє. Всі ці машини вже починають шити нас у дурні. Скоро вони перестануть підкорятись нам, і для цього не треба буде ніякого М’яла з його контурами. А потім вони візьмуться ще й командувати нами — машини ж логічні й ніяких дурощів не терплять.

Він зітхнув.

— Коли до цього дійде, ми нічим не зможемо зарадити. Нам залишиться тільки сказати динозаврам: “Посуньтеся, дайте місце пото заріепв!” А Землю успадкують напівпровідники.

Розвинути далі свою похмуру філософію він не встиг, бо відчинилися двері, й на порозі показалась голова поліційного констебля Вілкінса.

— Хто власник машини “СГС 571”? — запитав він, пильно обдивляючись присутніх. — А, це ви, містере Первіс. У вас не горить стоп-сигнал.

Гаррі понуро глянув на мене і покірно знизав плечима:

— Бачиш, уже починається.

І він вийшов у ніч.

Переклад з англійської.

Йоганна Браун, Гюнтер Браун
ПОМИЛКА СКУЛЬПТОРА В ГАРМОНОПОЛІСІ
Оповідання

Спершу треба розповісти про те глибоке враження, справжній шок, що його пережили мешканці Гармонополіса, коли одного ранку в торговому центрі на Одеон-плац у холодильниках не знайшли ні ковбаси, ні м’яса. І хоч електронне табло показувало, що холодильники наповнені, однак усе з них було викрадено, і про це свідчили кілька обгризених кісточок, які валялися тут-таки, на викладеній керамічними плитками підлозі. Перевірили електроніку, але вона працювала справно, а в ланцюгу постачання від м’ясокомбінату до холодильних шаф не виявилося жодної прогалини.

Ось уже 172 роки в місті не траплялося злочинів, навіть дрібних. Отож двері торгового центру, як і взагалі всі двері в місті, люди вже давно звикли на ніч не замикати.

На численних зібраннях постало питання про те, чи не позамикати тепер двері. Однак цю пропозицію громадяни міста одностайно відхилили, незважаючи на небезпеку, що злочинець, один раз уже скориставшись їхньою довірою, спробує проникнути в незамкнені двері знову. Детально говорили про те, чи не страждає злодій душевним розладом. Психіатр д-р Гермштедт обстоював це припущення так: є релікти свідомості, що прориваються несподівано, мов із темної глибини, про яку не здогадується навіть сам злочинець. Ці релікти, які дрімають глибоко на дні, вночі можуть, раптово прокинутись і виступити на поверхню. Від цього не застрахований ніхто. Та коли їх виявити, вони піддаються контролю.

Всі до одного жителі міста заявили про своє бажання пройти обстеження. Але д-р Гермштедт нагадав, що наукові методи аналізу ще не дають змоги виявити глибинні релікти з цілковитою певністю.

Отож гармонополісцям не залишалося нічого іншого, як сподіватись, що цим єдиним пограбуванням холодильників той глибинний потяг удовольниться. Однак д-р Гермштедт зауважив, що за його даними, почерпнутими, правда, тільки з книжок, така злочинна реліктова схильність тяжіє до повторення. Проте й на його думку, всі двері в місті, зокрема й двері торгового центру на Одеонплац, слід і далі залишати незамкненими.

Кілька днів минуло без пригод, поки вночі з неділі на понеділок м’ясний відділ на Одеонплац виявився порожній, а на підлозі знов валялися кістки та ковбасні шкірки.

Цього разу шок тривав довше. Подумати тільки, майже два сторіччя ми не знали злочинів, і раптом — на тобі! У всьому місті схвильовані люди тільки про це й говорили. Вагончики монорейкових доріг, що з’єднували будинок з будинком, збилися з усякого