Відродження-4 - Кулик Степан

Пролунав виск другого підранка, а третій вовк мовчки тицьнувся мордою в землю — стріла одного з найманців потрапила точно в око. Луки ляснули ще двічі, і перед нами залишилося лише чотири молодих звіра. Двоє накинулися на лицаря, один — до мене, а четвертий вирішив дістати Сашку. Але для цього йому треба було обійти мене.

Прийнявши першого на щит, і відкинувши вбік, я ступив праворуч і навздогін полоснув мечем хижака, що пробігав повз. Вдало потрапив… Тож у того одразу віднялися задні лапи. А вже повз таку ціль Сашка точно не промахнеться.

Тим часом перший звір схопився на лапи і кинувся мені в ноги. Зумів навіть у чобіт вчепитися. Але чоботи у мене міцні, одразу прокусити не вдалося. А другої спроби я йому не дав — приноровився і встромив клинок зверху вниз, у шию. Потім напіддав ногою в груди, відкидаючи вовка убік. Щоб зручніше було рубати. Крок вперед, вжух… Лезо розпорює шкіру підранка і впивається в шию. Не перерубав, але з такими ранами довго не протягне.

Озираюсь на лицаря... Сер Такс теж гав не ловить. Один сірий уже віддав духу, а другого лицар якраз прикінчував. Удар… і поле бою за нами.

Помітив це і Сіра Смерть. Перевертень завив, і на поданий сигнал на узліссі показалося шестеро звірів більших за попередніх.

«Лісовий вовк. Рівень 6. 650 ХП»

Ці були досвідченіші за молодняк й зосліпу в бій не кидалися. Придивлялися. Чим одразу скористалися лучники. Луки заляскали так часто і разом, що навіть постріли не порахувати. Та й навіщо, власне. Вистачало результату... П'яток стріл уп'ялися в тулуб одного вовка, практично миттєво вибиваючи з нього життя. Потім ще три в сусіда ліворуч і дві — у того, що праворуч.

Зрозумівши, що залишаючись на місці, вони будуть чудовою мішенню, решта вовків сірими блискавками кинулися вперед. Хоч і не настільки швидко, щоб Сашка та найманці не встигли всадити в них ще по стрілі.

Потім Карл і Берт спішилися.

Чотири на чотири…

Вовки були більші, досвідченіші, але все ж ікла і сталеві мечі не рівноцінна зброя. Особливо, коли іклам протистоять міцні чоботи та панцирі, а мечу — лише шерсть та шкіра. Тож і цей бій ми виграли досить легко.

Сіра Смерть завив знову, і з лісу вийшли три справжні велетні. Зростом з однорічного бичка. Добре відгодованого. У загривку мені до пояса і кілограм за півтораста, не менше.

«Вовк-самітник. Рівень 8. 850 ХП»

 Звичайно ж, лучники не спали, і луки заляскали, ледь звірі з'явилися на узліссі. Ось тільки результату цього разу не було. Стріли безсило тюкалися у вовчу шерсть і, не завдавши навіть подряпин, сповзали на землю.

— Ого... — прокоментував побачене сер Такс. — Схоже, доведеться трохи спітніти.

Найманці відклали луки і стали поруч із нами.

Вовки атакували мовчки. Причому всі три кинулися на лицаря. Мабуть, закутий у броню воїн здався їм найсерйознішим супротивником, і вони вирішили вбити його першим.

Розбіг, стрибок… Злагоджений удар трьох важких тіл збив сера Такса з ніг. А ось далі не склалося. Добротні лати виявилися звірам не по зубах. Ікла вовків безсило ковзали по загартованій сталі. Так само, як перед цим по їх шерсті наші стріли.

Ні, якби лицар був один, звірі, звичайно, впоралися б. Раніше чи пізніше дісталися б зчленувань у броні, завдали ран... Але, зараз, їх злагоджена атака обернулася проти них. Поки вовки намагалися розгризти броню, ми з найманцями обійшли їх із тилу.

Мечі дружно піднялися і впали на спини хижаків.

Відчуття, ніби під лезом не живе тіло, а товсте, загорнута щільною повстю колода. Гострий меч буквально в'яз в хутрі, ледве добираючись до шкіри. Тож з першого разу навіть не зрозуміло, чи вдалося завдати хоч якоїсь рани. Але ж одним ударом ніхто не обмежувався.

І поки вовки кинули тріпати лицаря і розвернулися до нової небезпеки, кожен з нас встиг завдати щонайменше півдюжини ударів. Декотрі з яких все ж таки досягли мети, і на тілах звірів з'явилася кров.

Побачивши перед собою роззявлену пащу з величезними іклами, я майже інстинктивно тицьнув у неї мечем. І, як виявилось, це було найкращим рішенням. Піднебіння звіра було набагато ніжніше, ніж шерсть та шкіра. Майже не зустрівши опору, клинок глибоко занурився у тіло вовка. Звір смикнувся, паща клацнула, з такою силою стискаючи меч, що я навіть вирішив, що звірові вдасться його перекусити… але вже наступної хвилини очі вовка затяглися паволокою, він захрипів, захитався і бездиханний упав біля моїх ніг.

Насилу висмикнувши з пащі меч, я глянув, як інші.

Найманцям доводилося тугіше. Поранених не було, але й звірів дістати також не виходило. Поєдинки йшли на рівні. Поки до спільної веселощів не приєдналися ми з сером Таксом. Розібравши вовків попарно, стали завдавати ударів з обох боків. Вовки крутилися, намагаючись уникнути ударів, або, ігноруючи, чіплялися в когось одного… На відміну від молодих і лісових, ікла самітників виявилися міцнішими і завдавали нам деяких поранень. Але все це вже не мало значення. Якби вовків було більше — як знати, хто б переміг, але в одного хижака проти двох воїнів шансів не було. Минуло хвилин п'ять чи десять, і рухи звірів, що втрачали кров від багатьох ран, стали сповільнюватися. Що, в свою чергу, дозволяло нам рубати їх сильніше і частіше.