Червона зона - Артем Чапай

З вулицi при яскравому сонцi виглядало, нiби пiд великим синiм тентом секонда зовсiм темно. Я уявив, який там парник, якщо надворi тридцять сiм. Зiтхнув i рушив до тенту. Дорогу перегородила стiна кислого запаху. Я скривив носа й повернув голову. Сiрий вiд пилюки чоловiк збирав пiд стiною крихти. Хтось накришив на землю хлiб для горобцiв. У червонiй зонi не було голубiв, але кiлька горобцiв звiдкись узялися, вони голосно цвiрiнькали, стрибаючи по хлiбнi крихти, намагалися вхопити шматки бiльшi, нiж могли нести, i втекти з ними, шматки хлiба випадали iз дзьобiв, i горобцi поверталися по новi. А цей чоловiк рухався так повiльно, що пташки навiть не тiкали вiд нього. Чоловiк нахилився до землi й, не розгинаючись, збирав помiж горобцiв крихти i клав їх собi до рота. Рот запiкся на сонцi, губи запухли i, схоже, день-два тому були розбитi. Його обличчя аж блищало, попечене сонцем. Очi з набряклими повiками перетворились на щiлини. Нечесане волосся, вкрите пилюкою, збилося ковтунами. Кошлата борода. I все-таки ясно, що чоловiковi не бiльше тридцяти рокiв.

Я рiзко видихнув носом, щоб вигнати запах, затримав подих i швидко обiйшов чоловiка боком. Це ж треба, подумав я. Хоч би як глибоко на дно ти упав, – завжди знайдуться люди, якi ще глибше, нiж ти. А на самiсiнькому днi є товстий шар намулу, в який можна занурюватись i закопуватись.

Я зайшов пiд тент. Свiтло забарвилось у синiй колiр, бо пластиковий дах був напiвпрозорий. Я терпляче порпався в речах i намагався не зважати, що пiд футболкою по спинi, а звiдти пiд штани стiкає пiт.

Ось вiн. Жовтий з лицьового боку, зелена пiдкладка. Нейлон ззовнi та збитий грудками, але все-таки пух усерединi. Вiн лежав згорнутий на розкладачцi серед iншого секонд-хенду. Спальний мiшок моєї мрiї. Я потер нейлон мiж великим i вказiвним пальцями. Вiн м'яко зашарудiв. Я либився на повен рот, пiднiмаючи знахiдку. Спальник виявився ще й легенький. Я понiс його до електронної ваги на виходi з тенту. На касi сидiла симпатична арабка в хустцi, але з вiдкритим обличчям.

– Триста грамiв, – сказала вона, не дивлячись на мене.

Я заплатив грiшми з виданої Алiком премiї. Спальник згортався так щiльно, що вмiщався в мiський рюкзак. Коли я вийшов з-пiд тенту, спека надворі здалася не такою вже й сильною. Я подумав, що жоднiй покупцi в зеленiй зонi не радiв так, як нинi в червонiй зонi цьому спальнику.

Горобцi полетiли. Чоловiк, який пiднiмав з землi хлiб, тепер сидiв пiд стiною, вiн назбирав у долоню крихт i повiльно жував їх, беручи по однiй. У яскравому свiтлi сонця, на його долонi було помiтно глибокi, чорнi вiд бруду лiнiї. Я вийняв долар i зробив кiлька крокiв до чоловiка. Той пiдняв кудлату голову.

Я простяг долар. Чоловiк дивився на мене каламутними очима й не рухався.

– Берiть, – сказав я, пiсля чого довелося вдихнути. Я вiдразу затримав подих, бо не мiг витримати запаху.

Чоловiк повiльно тягнув руку, сидячи на землi передi мною. Вiн був готовий будь-якої митi зупинити свою руку в повiтрi. Я рiзко нахилився йому назустрiч, тицьнув долар так, щоб не торкнутися його лиснючої руки, розвернувся й не озираючись пiшов геть.

Тiєї ночi я спав зверху на новому спальнику. Залазити всередину в таку спеку не мало сенсу. Спальник пахнув хiмiєю, якою обробляли секонд. Треба буде вивiтрити його завтра, подумав я. Вивiшу на сонце на пустирищi, там, де зруйнований будинок.

Метробудiвську куфайку я так i лишив у щiлинi мiж панельними дев'ятиповерхiвками.

R-28

– А що там, ви казали, текстовi кластери? – сказав я.

Адмiн «Трояна» стягла сенсори з коротко стриженої бiлявої голови:

– Там тупо текст. Нi вiдео не побачиш, нi в альтернативку не зайдеш.

– Давайте.

– Як хочете. Четверта машина, – дiвчина кивнула в бiк, де стояв ряд повноформатних гаджетiв.

Лист вiд Пола прийшов iще два тижнi тому.

To: (undisclosed recipient)

From: (undisclosed sender)

Subject: (no subject)

братику, тебе засiкли. очним сканером. начебто в церквi? ти чого? я розумiю, важко, але ж ти цим нiколи не страждав. не дурiй.

я так зрозумiв, тебе не затримали тiльки через якийсь глюк. бiльше туди не ходи. є наказ наступного разу брати. формально ти досi в розшуку. треба ж тобi було знайти єдине мiсце в REE-17, де взагалi з'являються бляки:)

у нас iде до мирової з тим бляком. тож тримайся. i не роби дурниць.

мама весь час: «тiльки б вiн із бунтiвниками не зв'язався». цього разу я згоден iз нею. блякам є установка «мочити ворогiв свободи в сортирi». вiльна преса готує до цього паблiк опiнiон.

мочити будуть. неясно тiльки, коли. поки що чекають, чи не затихнуть бунти самi.

диви сам. ти розумний хлопець. iз бляком усе йде до розв'язки. ти ж не сподiвався, що суд пройде за два тижнi?:)

а поки тримайся й не роби дурниць.

Я кивнув дiвчинi-адмiну й пiднявся сходами з напiвпiдвалу на слiпучу спеку. На дві секунди прикрив очі вiд яскравого свiтла, перш нiж мiг iти далi, дивлячись на червону зону крiзь вузькi щiлини мiж примружених повiк. Цiкаво, як би я тепер почувався в зеленiй зонi? Тепер, коли я бачу, що самотужки з червоної зони не вибратися. Як би я слухав зневажливi мiркування про лiнивих арникiв чи про неосвiчених рагулiв – міркування хлопчикiв i дiвчаток, яким допомогли на стартi та продовжують допомагати татусi й мамусi. Як би я реагував на міркування цих хлопчикiв-дiвчаток про те, що вони усього в життi досягли самi? Попивав би каву в офiснiй кухнi, усмiхався їм в обличчя i кивав головою?

Очi дещо звикли до серпневого свiтла. Я так i не змiг розплющити їх повнiстю, але бiльше не мружився, а дивився з-пiд розслаблено прикритих повiк, трохи задерши обличчя вгору. З iншого боку, я так i не став своїм серед арникiв, я лишався спостерiгачем. Умка чи Валера виявились винятками, лише їх я iдентифiкував як своїх. Навiть бородатий Iгор, iз його пацанськими замашками та культом сили, був менi чужий. Серьожа раз при менi побився зi спiвмешканкою, вона пiшла, й вiн говорив менi про «бий бабу по їбалу», а через пiвгодини разом зi мною шукав її, а знайшовши пiд парканом базару, зi сльозами на очах просив пробачення, лiз цiлуватися, називав її своєю єдиною, прикрасою життя та