Українська література » Фантастика » Червона зона - Артем Чапай

Червона зона - Артем Чапай

Читаємо онлайн Червона зона - Артем Чапай
з п'яти вузьких крiсел, збитих докупи i притулених спинками до стiни в холi. Я зняв свiй мiський рюкзак i поставив пiд ноги, притримуючи рукою за лямку. Кiлька прихожан зайшли до актового залу – тi, що прийшли цiлими сiм'ями, з дiтьми. Близько десятка чоловiкiв стояли купкою в холi. Вони перемовлялись i стиха смiялися. Нiхто не заговорював зi мною. Черговий новоприбулий очима запитав про мене в охоронця, вони зашепотiлись, i я почув, як охоронець сказав:

– Але ж вiн християнин!

Я сидiв глибоко мiж поруччями вузького стiльця, тримаючи рюкзак пiд ногою й не ворушачись. З вулицi почулося тихе биття: луп-луп-луп-луп. Я впiзнав звук гелiкоптера. Давно я на них не лiтав, вiд того самого разу, коли з GEE-17 повертався до Кей-Пi Сiтi. Звук наблизився й не вiддалявся, я зрозумiв, що коптер не пролiтає над секторальною стiною вздовж Космонавта Комарова, а сiдає тут-таки. У червонiй зонi. Вже сiв.

Обидвi половини шкiльних дверей розчинилися навстiж, лупання стало голоснiшим, увiрвався теплий вiтер, й до холу заскочили четверо блеквотерiв. Двоє стали по обидва боки вiд дверей, iншi двоє пройшли всередину. Бляки були без шоломiв, але тримали автомати перед собою. Один вiдступив лiворуч до стiни, iнший, тримаючись спиною до протилежної, боком пiдступив до охоронця. Охоронець повiв очима в мiй бiк. Я вiдчув, як мої яйця важчають і холонуть, а далi зменшуються й перетворюються на сталевi кульки вiд пiдшипника, водночас утискаючись глибоко в тiло.

Блеквотер пiшов вiд охоронця до мене.

– Обличчям до стiни, – його голос був несподiвано м'який. – Будь ласка.

Я встав, вiдчуваючи холод у животi, й поклав руки на стiну. Вiдчув, як вiн лапає мене вiд плечей по боках, вниз по стегнах ззовнi, тодi вгору по внутрiшнiй частинi, я злякався, що дiйде до самого верху, але блеквотер зупинився вчасно.

– Повернiться. Сiдайте. Роззуйтеся.

Я сiв i знизу подивився на нього, не розумiючи. Блеквотер показав на мої гiвнодави:

– Вибачте. Роззуйтеся.

Я зняв черевики, вiйнуло гниллю, але бляк пiдштовхнув їх ногою до себе, потiм, не зводячи з мене погляд, присiв, запхав у кожен руку, повернув усерединi долоню вгору, обмацав.

– Дякую. Взувайтеся. Вибачте. Правила, – останнi два слова блеквотер сказав дуже тихо, обмацуючи мою сумку, а тодi крикнув двом, що стояли бiля дверей: – Чисто!

Поки я зав'язував шнурки, перед моїм поглядом поряд iз берцами блеквотера з'явилися двi чоловiчi ноги в начищених чорних туфлях i чорних брюках зi стрiлкою. Я пiдвiв очi i зустрiвся поглядом iз пастором Стiлом.

– Слава Iсусу Христу, – сказав я. Я сидiв нахилений, а голову сильно пiдняв, тому звук вийшов iз горла з хрипiнням.

– Слава навiки Богу, – сказав пастор. – Встань, брате.

Я пiдвiвся зi стiльця. Пастор був на голову вищий за мене. Я передумав проситися ночувати в цiй церквi.

– Ти вперше до нас?

Я кивнув.

– Бог так не радiє ста праведникам, як одному грiшнику, що розкаявся, – сказав пастор Стiл.

Позаду пастора стояло троє пiдлiткiв рiзного вiку: двоє хлопцiв, один на пiвголови вищий за iншого, та бiлява дiвчина. Дiвчина була симпатична, але з усiх трьох найбiльше схожа на пастора.

– Тату! Ми на саунд-чек? – запитала вона, й пiсля кивка у вiдповiдь усi троє пройшли крiзь дверi.

Публiка починала збуджуватися. З актового залу чулися звуки електрогiтари, синтезатора i потiм барабанний ритм, який завершився ударом по литаврах. У холi збиралося дедалi бiльше людей. Поверталися навiть тi, що вже ранiше зайшли до актового залу. Прихожани тиснулися до пастора Стiла. Пастор був на голову вищий за всiх, пiдiбраний, iз короткою вiйськовою стрижкою та мiцним пiдборiддям, жилавий i без зайвої ваги. Товстий охоронець стояв за партою по стiйцi «струнко», стежив очима за пастором, його обличчя пiтнiло. Пастор узяв у долонi обидвi руки лiтньої жiнки, яка схилилася перед ним, i говорив їй напутнiм тоном, та кивала й зазирала йому до рота. Я чекав, поки всi зайдуть до актового залу, щоб вислизнути, але пастор вiдпустив руки лiтньої жiнки, вiдсторонив її, повернувся до мене:

– У тебе є ай-дi, брате?

Я хитнув головою. Його голос був надто лагiдний.

– Нiчого, – усмiхнувся пастор i кивнув бляку, який щойно мене перевiряв. – Джонi! Скан.

Джонi дiстав з-за пояса рiч, схожу на пiстолет, знизав плечима, вибачився передi мною i спрямував дуло менi в праве око, скануючи рогiвку. Я стиснувся, водночас широко розплющуючи праве око, вдивляючись у червоний вогник.

– Що там? – запитав пастор.

– Мережi нема, – промурмотiв Джонi, пiдняв скан над головою й покрутив його туди-сюди, намагаючись упiймати сигнал.

– Ну, таке, – сказав пастор. – Потiм. Час починати.

Пастор зайшов до актового залу, за ним потяглися прихожани. Двоє блеквотерiв з охорони пастора, Джонi та ще один, стали у дверях залу i запитально дивилися на мене. Я усмiхнувся, теж зайшов усередину й зайняв крайнє мiсце бiля проходу в одному з останнiх рядiв.

Багрянi кулiси розсунули. На сценi розташувалася група з п'яти музикантiв. Один iз синiв пастора стояв iз гiтарою, ще один був на басу. Бiлява донька проповiдника сидiла на барабаннiй установцi. На протилежному вiд неї боцi сцени зайняв мiсце за синтезатором молодий чоловiк iз довгим волоссям. По центру стояла товста лiтня жiнка з мiкрофоном.

З-за кулiс на сцену вийшов пастор, спiвачка передала йому мiкрофон.

– Алилуя, брати й сестри! – пастор пiдняв руку.

– Алилуя! – прокотилось актовим залом, потiм окремi голоси вигукнули ще кiлька разiв: – Алилуя! Алилуя!

Пастор зiтхнув:

– Сьогоднi я добирався до вас тернистим шляхом, брати й сестри, як скромний пiлiгрим. Я мусив облетiти вiд грiха подалi мiсця, де Ворог Людський спокушує братiв i сестер наших. Ви знаєте, зовсiм поруч, на Полiтеху, брати нашi й сестри запишались, як вавилоняни, забувши заповiдь – уповай на Господа! Ви готовi уповати на Господа, брати й сестри?

– Так! – ревнув по-вiйськовому хор чоловiчих голосiв, а потiм услiд полетiли окремi жiночi зойки: – Так! Так!

– На Полiтеху зараз жовтий рiвень терористичної загрози, – спокiйно сказав пастор Стiл, а потiм пiдняв голос: – Але я не мiг залишити вас, брати й сестри! Тому я прийшов! Бо сказано: а якщо хто покладе життя своє в iм'я Господа…

Його перебили аплодисментами, окремi чоловiки й жiнки вставали й вигукували:

– Слава Господу! Алилуя!

– Алилуя, брати й сестри! Перед проповiддю, давайте помолимося.

Вiн передав мiкрофон огряднiй спiвачцi. Донька пастора тихенько вiдбила на тарiлцi: цк, цк, цк. Син на електрогiтарi провiв по струнах: вввiууу. Iнший по басу: гу, гу.

Відгуки про книгу Червона зона - Артем Чапай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: