Коли вмирає Безсмертний - Юрій Георгійович Герасименко
Нині «перукар» — це почесне звання, що говорить про причетність до уславленої партії Прогресивних Перукарів.
Крім цієї організації, на сторінці згадувались іще «Легіон Любові», «Ліга Прихильників Веселого Настрою» та інші — всього десять назв. З плутаних і туманних пояснень Бідило зрозумів, що кожна з цих, нібито громадських, корпорацій часто виконує функції активної автономно діючої контррозвідки і що найвпливовішою організацією серед них вважається Легіон Любові. В кінці сторінки зазначалося, що всі оті ліги, партії, легіони давно вже, з самого свого утворення, підпорядковані безпосередньо Хичу.
«А хто ж такий Хич?» — подумав Бідило і в ту ж мить відчув, що в потилицю йому хтось дише.
Різко обернувся. За спиною стояв Чакт.
Іван схопився. Блискавкою майнула думка: «Кінець! Цього вже мені не пробачать!» Застиг, напружився, як для. стрибка, кожним м’язом готовий на відсіч.
Та, як не дивно, Чакт зовсім не гнівався. Не дивлячись на Івана, спокійно взяв книгу і так само спокійно, мовчки вийшов.
«Пішов доповідати батькові, — подумав Іван. — Зараз прибіжить горбань…» Але минали цоти, тоци, а Купхейп все не з’являвся. Нарешті, коли Бідило зовсім уже стомився чекати, до залу ввійшов Шат і з звичайним своїм кам’яним виразом на обличчі повів Івана до його постійної кімнати.
Наступної доби, тільки-но почалася пора малого спокою, з’явилися Купхейп і Чакт з усім навчальним приладдям. Обидва в прекрасному настрої. По всьому видно: Чакт батькові нічого не сказав…
Багато чого зрозумів Іван з отих трьох похапцем прочитаних сторінок. Не ждати йому добра в цій країні десяти контррозвідок… Десять контррозвідок! Проти кого вони? Адже давно уже всі країни планети перетворені на сателітів Щактиф. Значить, є сили, що борються проти держави мислячих перукарів! Але як зв’язатися з ними? Як знайти шлях до незнаного щактифського народу? Єдине, що зараз може Іван, — це терпіти, приглядатися, вивчати…
Якось після чергового уроку мови Бідило запитав у горбаня:
— Хто такий Хич? Поясніть, якщо можна.
Купхейп навіть зрадів:
— Звісно, можна! Не тільки можна, а й треба! Про велич і могутність нашого Хича Мислячого повинні знати не тільки всі топо нашої планети, але й всі мислячі організми Всесвіту!
Купхейп сів у крісло, надів білий шолом.
Картина за картиною з’являлися на жовтому екрані. Горбань з заплющеними очима пояснював, коментував.
…Материк, оточений по океану зелено-золотим колом, — держава Щактиф. Місто в центрі материка. Воно напливає, і от уже на весь екран — кільцеві вулиці, радіальні проспекти, що сходяться до кільцевого палацу.
Зображення все збільшується й збільшується, уже видно, що і центральний хмарочос, і кільцевий палац, який оточує його, — зовсім не круглі, а грановані.
— Шістдесят дев’ять граней, — пояснює Купхейп. — І радіальних проспектів також шістдесят дев’ять.
Ще і ще напливає зображення. Вже палац і хмарочос Займають весь екран. Вже вони не вміщаються на екрані. Мить — і глядач ніби входить до кільцевого палацу.
У широчезному залі йде засідання. Сотні істот у кріслах. Половина крісел — чорні в білу крапочку, половина — білі в чорну крапочку.
Іван придивляється: щось наче на парламент схоже…
За столом президії — висока струнка особа.
— Хич, — пояснює Купхейп. — Хич мислить…
— А про що ж він думає, цей Хич? — поцікавився Іван.
Купхейп ображається:
— Хич не думає! Хич не може думати! Думають лише прості смертні. Про дітей своїх, та щоб війни не було, та ще всяку всячину про злих багатих і добрих бідних. Державний діяч не думає, він мислить, державно мислить!
Бідило з цікавістю дивиться на жовтий екран: висока істота у високому кріслі…
А горбань уже показує, як саме, в який спосіб мислить щактифський колега земних фюрерів.
Хич примружився, тицьнув себе вказівним пальцем у перенісся — і от уже в горах і пустелях, на берегах озер і на океанському узбережжі оплутані дротами й трубами виростають височезні куби цехів. Вогонь схоплюється над ними, жовта пара повиває, а з широкого отвору найбільшого центрального куба пнеться-виповзає на металевому череві зелений повітряний хижак. Хич мислить…
Хич мислить — і над морем ревучою зграєю мчать повітряні кораблі. Попереду ціль. Вогонь! Мечі променів схрещуються на чепурненькому білому острівці. Жовта пара, зелений дим, і вже на місці острова рівне, спокійне море. Хич мислить…
— Хич мислить! — врочисто проголошує Купхейп, і жовтий екран заповнюється новим зображенням.
…Широчезний, яскраво освітлений зал. На стінах зеленим вогнем палають слова: «Іменем Безсмертного їж!», «Їж і ні про що не думай!»
Тисячі трудівників, охоплені патріотичним поривом, їдять, їдять схвильовано, їдять завзято, — радісно, натхненно їдять. А наївшись, дружним, солодкоголосим хором співають хвалу Хичу. Мовляв, спасибі йому, Мислячому, що так любить своїх підданих, любить трудівників, любить…
— Брехня!! — прогуркотав глухий бас за спинами горбаня й Бідила. В шафах затріщало, екран погас.
Червоне променисте марево сунуло Тихим залом. Гримів глухий голос, і в такт його перекатам трепетало таємниче сяйво:
— Хич Дев’ятнадцятий — гнобитель шхуфів! Двадцятому не бувать!
Допливши до протилежної стіни, сяйво пройшло крізь неї. В тому місці стіна зарожевіла, зробилась прозорою, і крізь сяючу пляму стало видно сусідній зал. Пляма тьмянішала й тьмянішала, і через кілька цот вона була вже такою, як і вся стіна. Голос подаленів, замовк.
Купхейп сидів немов приглушений: очі вирячені, губи сіпаються.
— Що це таке? — украй здивований, запитав Іван.
Горбань наче й не чув.
— Вам погано?
Купхейп грізно насупився, рука потяглася за плескатою скринькою з рефлектором. Іван знизав плечима:
— Чого ви гніваєтесь? Я ж тільки запитав, що це таке…
Купхейп схопився.
— Не смійте про це питать! — закричав він, розмахуючи чорною скринькою. — Ніяких запитань! Чуєте? Ніяких запитань! — І, трохи заспокоюючись, додав: — Якщо ви цінуєте мою приязнь — згодного запитання про це…
Поволі спливав час. Бідило наполегливо вчив мову. Він уже розмовляв, читав і навіть писав по-щактифськи. Останнім часом горбань змусив його не лише вчитися, а й вчити. І Купхейп, і Чакт, а потім і Хетат Ааф стали вчитися у Бідила мови землян. Застосовуючи рефлектори-інтенсифікатори, вони, як і Бідило, робили чималі успіхи, а з часом опанували цю Іванову мову майже в такій мірі, як і він їхню.
Купхейп узяв за звичку вечеряти удвох з Бідилом. Поїдять, сяде горбань в крісло, Іванове присуне поближче.
— Сідай!
І почне правити теревені. Та все про себе: і добрий він,