Візит зсунутої фазіанки - Володимир Іванович Савченко

речовина зсунуті речовини

антиречовина

2 Мc2 час t

— Ось тільки в цих виступах упродовж малих відрізків періоду зречовинюємося, існуємо, взаємодіємо з іншими синхронними тілами. Можемо й з антисинхронними, з антиречовиною, яка в цей момент перебуває в протилежній фазі. Але у просвітках між тим і другим бачите скільки всього може вміститися? Просто чорт забирай, скільки там усього, зсунутого по фазі на ледь-ледь і більше… Ось вам і розгадка, чому мало речовини й багато пустоти. Речовини багато, тільки вона розподілена по всіх фазах.

Її стільки, мій любий співрозмовнику, — незнайомець випростався, відкинув волосся з лоба й поглянув на мене піднесено, — що і тут ось, де ми з вами розмовляємо, у ті проміжки періоду, коли нас нема, з’являється багато зсунутих світів. А серед них і той, де знемагають у стаціонарі мої друзі — учасники експедиції до Вишеньки; і той, де мій дім, моя лабораторія; і, головне, той чудовий мерехтливий світ, в якому існує Вона… І все виходить так, що коли Вона є, мене нема, а коли я є, її нема. Тік-так, тік-так…. ех, канальство! Нічого, нічого, мовчок!

Незнайомець похнюпився, запустив у чуприну тонкі довгі пальці, й сумно захитався.

— Тепер ви розумієте, звідки я, — озвався він по хвилі, — і чому непогано орієнтуюся в обставинах, назвах, історії. Блукаю. Блукаю, бо від теорії перейшов до експериментів, а метод виявився надто простим. Ви ним опануєте з часом, переконаний. Адже це в хибних теоріях експерименти — пошуки в лабіринтах помилок — складні й багато коштів потребують… Візьміть, скажімо, оці над-прискорювачі елементарних частинок, з допомогою яких ніяк не вдається добратися до першооснови матерії, — адже це сучасні піраміди, пам’ятники блуканням наших «фараонів від фізики» в темряві! А коли теорія правильна, то для її реальності часом і не потрібні прилади, достатньо зусиль точно спрямованої думки. Важливо зрозуміти, відчути ідею, впевнитися в ній. А хіба мені можна було в ній не впевнитись!

…Звичайно, я також починав з установки резонатора для прощупування зсунутих просторів на оптичному рівні, атомному, молекулярному. Власне, фазовий перехід — справа проста: адже зміщення відбувається не на відстань і не в просторі — мізерний зсув по хвилі речовини, на малу частину найкоротшого із періодів коливань, і ви вже не там. Але необхідно контролювати ситуацію, щоб в іншому світі втрапити на поверхню тіла, а не в пустоту, не в середину… інакше влипнеш, як муха в янтар. Тепер мені це вдається і без резонатора. Але спершу у фазову порожнечу безповоротно шугнуло чимало предметів — та ще й, розумієте, здебільшого казенні. Захоплюючись, в експериментальному азарті я, траплялося, забував про все, от і засовував, що попало під руку: то лабораторні журнали співробітників, то сейф з документацією, то короткофокусний зеніт-телескоп, а одного разу навіть шкіряну куртку мого нового шефа.

Треба завважити, що на той час я усунувся від керівництва лабораторією, втратив інтерес до всієї цієї рутинної справи, семінарів, планових робіт… Хіба тоді до них було, коли в голову прийшла така ідея! Працював, звичайно, в позаробочий час, переважно ночами, один: хотів зробити і довести все сам. Я вам розповідав, як ставилися до моїх попередніх великих ідей та відкриттів. Гадаю, зайве пояснювати, чому так… Тепер я розумію, що був слабким, вульгарним і пихатим. Для мене важливим було не перехід в інші світи, в справжній Всесвіт, а перетягнути звідти сюди, в лабораторію, якнайдивовижніший предмет: небачений мінерал, ізотоп з неймовірною картиною розпаду, прилад з фантастичними властивостями і відтак приголомшити колег, повтішатися виразом їхніх фізіономій. Мій мікроскопічний світ був для мене важливішим від низки невідкритих планет, що знаходяться поряд… Ницість, ницість моєї душі! Через те і був покараний. Покараний і віддячений одночасно.

Він крутнувся до мене всім тілом і заговорив з болісними нотками в голосі.

— Бо хто ж знав, мій любий співрозмовнику, що тієї ночі я принесу зі світу фазового зсуву не камінець, не якийсь там прилад на підтвердження своєї правоти, задля дешевого лабораторного тріумфу — а Її!

…Мабуть, ви звернули увагу, що я нічого не розповідаю про своє особисте життя. Нема про що — не було його. Принаймні нічого вартого уваги, порівнюючи з моїми ідеями й відкриттями. Особисте життя талановитої людини — о, яка це складна тема! І з виду непоганий, і розумний, і становище… а все не те, все якось не так. Я подобався багатьом жінкам, та вони мені, привабливі й з гормонами самочок-обивательок, надто швидко набридали. Адже зрештою талант — це поглиблене розуміння оточення і людей. А для них він, як гарний посаг, можливість нагребти побільше благ. Тому й волів залишатись радше «нещасливим» в обивательському розумінні, невлаштованим, неприголубленим, аніж нещасним трагічно, віддавши творчу свободу в жертву гормонам, тваринній біології… Проте, звичайно, гостро відчував свою самотність і мріяв… Ох, як я мріяв!

Незнайомець помовчав хвильку, заплющившись, потім провадив далі:

— Вона з’явилась на платформі резонатора на тлі пейзажу з її світу. Там був сонячний голубуватий день. У неї за спиною вітер гнав хвилі по високій червоній траві на луці, гнав хвилі по озеру й сині хмари в бузковому небі. Небавом світ той згас, а вона зосталась в оточенні приладів і зірок. Спочатку була напівпрозора, відтак напівпрозорою залишилась тільки її одіж.

Ви запитаєте, якою вона була, які очі, лице, шкіра, руки? Та хіба має якесь значення колір очей, які проникають у душу! Що там геометрія ліній і форм, коли від одного її погляду наповнюєшся радісною силою! Що там колір шкіри, коли вона світиться чистотою і ніжністю!.. Фіолетова була у неї шкіра. І вся вона: очі, волосся, губи — мали фіолетові відтінки. Та головне, світилася не фізично, любий співрозмовнику, а немов випромінювала довкола сяєво життя, любові, ніжності. Здається, містики називають це аурою. У сутінках лабораторії я бачив чудо.

З першої миті, з першого обміну поглядами ми зрозуміли одне одного: я для неї — Єдиний, Він, а для мене такою є Вона. Все, що