Візит зсунутої фазіанки - Володимир Іванович Савченко
— А як же, — ми це спостерігаємо — стенув я плечима.
— Е, голубе, що спостерігаємо? І хто спостерігає?.. Ми з вами читаємо про це статті й замітки, — добре, якщо наукові, а то й з газет. Готові тлумачення. А спостерігають, точніше фіксують, завдяки складній апаратурі, коливання яскравостей якихось дуже далеких утворень у Всесвіті — окремі астрофізики. І бачать вони не трясанину, а, в кращому випадку, слабкі голочки промінчиків чи й взагалі лише показання приладів, індикаторну циферію. Так би мовити, — ніч, туман, струна дзвенить в тумані… Все решта — вигадки теоретиків, і виникли вони з усталених уявлень та прагнення їх врятувати.
Але це прийшло до мене згодом. А першою ниточкою, за яку я вхопився, була та моя порада змінити частоту телетрансляції для гуманоїдів Вишеньки. Пригадуєте: вони прийняли наші сигнали на частоті, вищій від тієї, на якій ми знайшли їх. Пояснити це можна лише так: наша підвищена частота для них зовсім не підвищена. Або, якщо хочете, навпаки — ми приймали їхні передачі на значно меншій частоті, аніж та, на якій вони їх посилали… звідки він, цей зсув частоти, га? — Незнайомець поглянув на мене багатозначно й урочисто: відчувалося, що він наблизився до кульмінації розповіді. — А стався він тому, що світ Вишеньки зсунутий проти нашого по фазі!
— По фазі чого? — не зрозумів я.
— Коливань! — голос його урочисто тремтів.
— Яких?
— Основних. Послухайте лишень, адже це дуже просто. Треба тільки серйозно сприйняти те, про що йдеться у фізиці мікросвіту: про хвилю-частку, про дифракцію електронів та протонів… і всі ці хвильові моделі, і що частинки в рівняннях квантової механіки розглядаються як «осцилятори». А зрозуміти це можна тільки так: мікрочастинки і все, що з них складається — атоми, молекули, тіла — є матеріальні коливання дуже високої частоти. Ми, бачте, не сприймаємо тіла, як коливання! — він роздратовано пирхнув. — Та ми й світло не сприймаємо як коливання, а як світло, але там змирились, а ось з коливаннями-речовинами — ну, ніяк.
Коливанням, як відомо, властиві період, амплітуда й фаза. Дивіться, як просто: беремо вираз Бенчика для фотона.
— Бенчика? — перепитав я.
— Ну, не знаю, як його у вашому світі звуть. Я ось про що, — незнайомець зігнувся, надряпав нігтем на землі «E = hv» — співвідношення Альберта Ейнштейна! — І помножимо його на відомий усім електрикам кут зсуву фаз, точніше на його косинус, — він дописав нігтем справа у формулі «cos S».
— У звичайному світі, для якого Беня вивів співвідношення, зсуву фаз нема. S дорівнює нулеві, його косинус — одиниці. Але між різними світами він завжди є, зсув фаз! Косинус менше одиниці. І як це ми сприймаємо? Погляньте: h змінитися не може. Це світова константа, отже, лише частота — частота сигналів, яку ми сприймаємо. І завжди в бік зменшення. Вона виявиться настільки меншою, наскільки більший зсув фаз S. Задачка для молодших школярів.
Незнайомець випрямився, відкинув волосся:
— Ось вам і фокус з частотами телепередач. Та що передачі — сама Вишенька зовсім не теплова, а нормальна зірка, можливо, навіть її температура вища від сонячної. І світ гуманоїдів абсолютно речовинний… от тільки коливання речовини нашої і їхньої зсунуті так, що коли ми є, їх нема, а коли вони є, нас нема. Тік-так — тому зореліт і пройшов крізь планету. Єдиною спільною ниткою між нашими світами стали радіохвилі. А також й з іншими «фантомними світами» — пригадуєте, виявили інші сумнівні телепередачі від радіозірок? Не містифікації це були, не перешкоди, і не від радіозірок вони надходили, а від звичайних зірок із звичайними планетами, тільки зсунутими по фазі.
…Я вам розповідаю детально, але сам все це зрозумів якось одразу, вночі на прогулянці. Мене наче струмом ударило. Я стояв під зірками, дивився на них і дико реготав. Ні, як вам подобається? Вони майже всі не такі. І більша частина їх невидима. І пульсари ці… Ніяких пульсуючих світів насправді не існує. А є знаєте що?
Незнайомець лукаво, з солодким передчуттям сюрпризу глянув на мене, і я просто не міг не відреагувати:
— Що ж?
— Тільки тс-с-с… нікому! — він приклав палець до рота. — Я недавно це збагнув, ще ні з ким не ділився, навіть з тими трьома в стаціонарі. Але вам я вірю і відкриюсь, як рідному: це — биття. Ну, знаєте, те ж саме, що під час роботи двох близьких за частотами радіостанцій створює в приймачі свист — свист, коли ніхто не свистить. Так і з пульсарами-квазарами. Адже не тільки фази, а й частоти власних коливань речовини в різних світах не обов’язково збігаються.
Тоді при їх взаємодії випромінюваннями і відбуваються то поєднання коливань, то гасіння: биття, свист, дз-з-з… Це ефект спостереження. Ну як, га? А вони ортодокси та їх сановні наставники… брик — і нема. Нічого, нічого, мовчок!
…А тепер, любий співрозмовнику, я покажу вам справжній Всесвіт, у якому Всесвіт видимий — то лише його маленька частка! Втім, якщо ви пам’ятаєте теорію цього… ну, лисий такий, гостроносий, геніальний, ім’я забув — ну, релятивістська теорія вакууму, згідно з якою пустота є «заборонена зона» завширшки 2 Мс2, а енергія речовини й антиречовини є надлишок над нею… не пригадуєте?
— М-м… Полік? — невпевнено висловив я здогад.
— Так, саме він — Поль Адрієн Моріс Дірак. Він англієць, а англійці… о, вони все тонко відчувають. Так ось, якщо зіставити його теорію з моєю, неважко переконатися, що зсунутих по фазі світів повинно бути значно більше, аніж синхронних з нашим. Виходить ось що… — незнайомець знову схилився і накреслив нігтем схему з синусоїдою, в якої вершини й провали виступали за межі
