Штучний стан - Марта Уеллс

Я не відповів. Він почекав цілих тридцять секунд, а потім сказав: "Системи конструктів за своєю суттю поступаються передовим ботам, але ви не дурні.

Так, ну і нахрін тебе теж, подумав я, і ініціював послідовність відключення.

Розділ третій

Я прокинувся через чотири години, коли закінчився мій автоматичний цикл зарядки. Транспорт одразу сказав: "Це було надмірно по-дитячому".

"Що ви знаєте про дітей?" Тепер я був сильніший, тому що це було правильно. Відключення та час, який я провів у інертному стані, вигнали або відвернули би увагу людини; транспорт однак чекав, щоб відновити суперечку.

"До складу мого екіпажу входять вчителі та учні. Я накопичив багато прикладів з дитячого життя."

Я просто сидів, дратуючись. Я хотів повернутися до перегляду серіалів, але розумів, що він подумає, що це означає, що я поступаюся, приймаючи неминуче. За все своє існування, принаймні тих частин, які я пам’ятав, я нічого не робив, окрім як приймав неминуче. Я втомився від цього.

"Ми тепер друзі. Я не розумію, чому ви не хочете обговорювати зі мною свої плани".

Це була дивовижна, обурююча заява. "Ми не друзі. Перше, що ви зробили, коли ми сконтактувалися, — це погрожували мені, — зазначив я.

"Мені потрібно було переконатися, що ти не робитимеш спроби завдати мені шкоди".

Я помітив, що там було написано "спроби", а не "наміру". Якби його щось турбувало щодо моїх намірів, він не дозволив би мені зійти на борт. Можливо йому дуже хотілося показати мені, що він могутніший за SecUnit'а.

Не те, щоб це було неправильно щодо "спроби". Під час перегляду епізодів мені вдалося провести певний аналіз, використовуючи схеми у його власній загальнодоступній стрічці та технічні характеристики подібних видів транспорту, доступні на незахищених розділах його бази даних. Я придумав двадцять сім різних способів зробити його непрацездатним і три — підірвати його. Але взаємно гарантований сценарій знищення мене не цікавив.

Якщо я переживу цю поїздку неушкодженим, надалі мені краще вибирати приємніший і тупіший транспорт для наступних поїздок.

Я не відповів, знаючи, що він не витримає. Він сказав, що вже вибачився. Я досі не відповідав. Тоді він додав, що "Мій екіпаж завжди вважає мене надійним."

Я не повинен був дозволити йому дивитися всі ці епізоди Worldhoppers. "Я не ваш екіпаж. І я не людина. Я конструкт. Конструкти та боти не можуть довіряти один одному".

Протягом десяти дорогоцінних секунд було тихо, хоча я міг зрозуміти, що його розумова діяльність зросла. Я зрозумів, що це, мабуть, пошук у його базах даних, пошук способу спростувати мою заяву. Тоді він запитав: "Чому ні?"

Я витратив стільки часу, прикидаючись терплячим, коли люди задавали дурні питання. Я повинен мати більше самоконтролю, ніж він. "Тому що ми маємо потребу виконувати накази людей. Людина може сказати вам очистити мою пам’ять. Людина може сказати мені знищити ваші системи".

Я думав, що це буде аргументом на користь того, що я не міг би заподіяти шкоди, що зірвало би всю розмову.

Але він сказав: "Зараз тут немає людей".

Я зрозумів, що потрапив у пастку, в розмовний глухий кут, а транспорт вдавав, що це потрібно пояснити, щоб змусити мене це сформулювати. Я не знав, кого я більше дратую, себе чи його. Ні, мене це, безумовно, більше дратувало.

Я сидів деякий час, бажаючи повернутися до ЗМІ, до будь-якого серіалу, і не думати про ситуацію. Я відчував його у кормі, він чекав, спостерігав за мною з усією своєю увагою, за винятком незначної кількості ресурсів, необхідних для того, щоб тримати корабель на курсі.

Невже це мало значення, якби він це знав? Чи я боявся, що це знання змінить його думку про мене? (Наскільки я міг судити, його думка про мене вже була досить низькою.) Хіба мені насправді не було байдуже, що думає про мене дослідницький транспорт-придурок?

Я не повинен був задавати собі це питання. Я відчував, як мене охоплює хвиля роздратування і навіть злості, і знав, що не можу цього допустити. Якщо я збирався слідувати своєму плану, такому, як він був, мені потрібно було подбати про це. Якби я дозволив собі байдужість, то я не міг би сказати, де я опинюсь. Летячи кудсь на німих транспортах, переглядаючи ЗМІ, поки хтось не спіймає мене і не продасть компанії, або, ймовірно, розбере і продасть мої неорганічні частини.

Я сказав: "Якось приблизно 35000 годин тому я був задіяний у контракті на станції RaviHyral Mining Facility. Під час виконання свого завдання я став шахраєм і вбив велику кількість моїх клієнтів. Моя пам’ять про інцидент була частково стерта". Очищення пам'яті SecUnit'ів завжди часткові через органічні частини всередині нашої голови. Очищення не може видалити пам’ять з органічної нервової тканини. "Мені потрібно знати, чи інцидент стався через катастрофічну несправність мого командного модуля. Я думаю, що це так. Але я повинен знати це точно". Я завагався, але, до біса, він уже знав усе інше. "Мені потрібно знати, чи зламав я свій командний модуль, щоб викликати інцидент".

Я не знаю, чого я очікував. Я знав, що АРТ (він же Asshole Research Transport) був глибше прив'язаний до свого екіпажу, ніж SecUnits до клієнтів. Якби він не відчував себе таким чином щодо людей, яких він возив і з якими працював, то він би не засмучувався так, коли щось траплялося з персонажами Worldhoppers. І мені б не довелося відфільтровувати всі засновані на правді історії, де людські бригади справді постраждали. Я знав, що він відчуває, тому що я відчував себе так щодо Менси та PreservationAux.

Він запитав: "Чому ваша пам’ять про інцидент була очищена?"

Це було не те питання, якого я очікував. "Тому що SecUnits дорогі, і компанія не хоче втрачати на мене більше грошей, ніж вона вже вклала". Я хотів продовжити. Хотів сказати щось настільки образливе, щоб він залишив мене в спокої. Я дуже хотів перестати думати про це і дивитися "Місяць Святилища". "Або я вбив їх через несправність, а потім зламав командний модуль, або зламав командний модуль, щоб я міг їх убити, — сказав я. — Це дві взаємовиключні можливості".

"Невже всі конструкти такі нелогічні?" — сказав дослідницький транспорт "мудак" з величезними можливостями обробки,  якого мені доводилося підтримувати метафоричною рукою, оскільки він був емоційно скомпрометованим вигаданим медіа-серіалом. Перш ніж я