Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Але гадаю, князь Авур зробить помилку, показавши доньку народові. Так її легше буде знайти, бо фотографії князівни надрукують в усіх газетах континенту, — зауважив король.

— Самус твердить, що у разі, якщо князівна зникне до інвеститури, згодом їй важко буде довести права на трон, — пояснив Нод.

— Логічно, — погодився Горанг. — Проте в очах межиморців зникнення князівни не має бути пов'язане з вами. Треба вдати, що ви від'їжджаєте з князівства, та ще й так, щоб усі це помітили — наприклад, із скандалом. А тоді ви нишком повернетеся і заберете Ераду.

— А куди нам з нею податися?

— До Ланоду справді не можна. У Королівстві вже повно імперських шпигунів — одразу викриють, Дуаліада таки має рацію. Вибір невеликий: Султанат або Конфедерація. Це залежить від того, як довго вам доведеться переховуватися. Щойно князівна зникне, її шукатимуть по усьому континенту. Конфедерація — невелика країна. Там чудові дороги, і її добре телефонізовано. У ній важко загубитися. Але саме там найпотужніше опираються секті ратхарів та імперській розвідці. А у Султанаті збереглося чимало диких місцин, є навіть безлюдні острови, а їх міста — суцільні кам'яні лабіринти. Однак там ви будете вирізнятися серед місцевих мешканців зовнішньо — смагляві вони.

— Є ідея! — зрадів власній думці Нод. — Відправимося у заплановану Самусом експедицію на пошуки крега!

— Це кепська ідея. Експедиція не матиме звісток з континенту, а може статися так, що виникне потреба терміново бути у Королівстві чи у Князівстві, або в обох державах водночас, що швидше за усе!

— Зрозуміло, — важко зітхнув Нод. — Що ж робити?

— Поспитайте поради у тієї Ерекси, — й собі зітхнув Горанг.

— Еревси, Ваша величносте, — виправив Нод.

— Хай буде Еревси, Ваша величносте, — передражнив його Горанг. — Я також іще поміркую, — і він розчинився у мареві Нодового сну.

Планс крадькома увійшов до темного передпокою апартаментів Рамира. З прочинених дверей спальні долинало рівне дихання сплячого парубка. Камердинер обережно зачинив двері, а тоді, рухаючись навпомацки, почав нишпорити у приміщенні. Орієнтувався він тут добре, бо днями допомагав розкладати новий одяг, придбаний у клубному магазині. На вішакові налапав піджак, тихцем обшукав його кишені, вийняв платиновий перстень та чекову книжку. Ще раз, сторожко прислухаючись, обійшов передпокій. Не знайшовши більше нічого цікавого, вислизнув у хол, а з нього до дверей, які вели до ліфта. Там, примостившись у кутку, оглянув поцуплене. Спочатку перстень, намагаючись якнайкраще його запам'ятати, навіть грані каменя спробував перелічити, та облишив це, бо повсякчас плутався. Тоді з корінців чеків переписав олівцем до свого записника суми грошей, за які товари і у яких крамницях їх було сплачено. Зауважив, що серед придбаного є браслет з бузкових перлів. Закінчивши, тихенько повернувся до апартаментів і поклав обидві речі до кишень. Задоволений, що все вдалося зробити так легко, камердинер подався до свого номера.

— Ви ще учора, підполковнику, мали доповісти про перші результати роботи з Юсом та Кинавом, — процідив у лімузині Дет Дут, коли Буртак, за мовчазним порухом дуумвіра, тремтячою рукою зачинив звуконепроникне вікно, що відокремлювало місце водія від дивану у задній частині салону. — Як вони сприйняли арешт?

— Їх не заарештовано, — ледь чутно відповів підполковник.

— Як це?

— За Вашим наказом я доручив Лару Ларсену напроситися у компанію до Кинава, коли той поїде до Юса. Студент спочатку відмовлявся, а тоді раптом погодився...

— Де студент та ординарець?

— Зникли, — прошепотів Буртак.

— Подробиці!

— Кинав та Лар Ларсен виїхали з селища до столиці рейсовим автобусом. Спочатку усе відбувалося цілком штатно. Автобус зупинився на проміжній зупинці, там, де будують електростанцію. Там Ларсену припекло до вбиральні, і Кинав лишився сам...

— А Ваших людей за ними назирці не було?

— Були, звісно, були! Студент вийшов з автобуса, ніби ноги розім'яти. Тоді пішов у бік будівництва. Топтуни — обережно за ним. Але шлях там прямий, а хлопець кілька разів озирався. Аби студент нічого не запідозрив, вони відстали, а коли спробували наздогнати — не знайшли. Немов у воду впав! Поки нишпорки дісталися до телефона, щоб зателефонувати мені, поки за моїм наказом піднялася на ноги поліція...

— Просрали клієнта! А Юс?

— Того ж ранку телефонував скульпторові, який розробляє намогильний пам'ятник генералові Кунстаду, питав, чи можна спорудити там і кенотаф для Нода...

— Що таке кенотав?

— Кенотаф — це символічна могила, де направду немає тіла небіжчика...

— Ординарець знає такі слова?

— Я не сам слухав цю телефонну розмову. Так мені доповіли, — підполковник поквапився знівелювати свою несубординаційну ерудованість.

Лімузин зупинився на подвір'ї резиденції, але дуумвір, наказавши водієві вийти, прогарчав:

— Далі!

— Юс викликав телефоном таксі. Назвав адресу майстерні. Тоді ще про зникнення Кинава відомо не було, тому за таксі наша машина не їхала, щоб зайвий раз не світитися. Таксисти такі спостережливі. Водій міг помітити і сказати Юсу, що за ним стежать. Сподівалися перехопити стеження від майстерні.

— Але до скульптора він не доїхав, — здогадався Дет Дут.

— Так. За словами таксиста, зупинив таксі біля базару. І все. Ми опитали усіх таксистів, що там отираються — жодного результату. Теж зник.

— Родичів Кинава вже допитали?

— Я збирався поспитати дозволу у Вас.

— Вони виявляють ознаки занепокоєння його зникненням?

— Ні.

— Стежте за ними, але не чіпайте! Прикмети та фотографії Юса та Кинава Ви вже, сподіваюсь, розіслали по відділках поліції та контррозвідки?

— Так точно!

— Шукайте, шукайте їх, Буртаку! Завтра чекаю на Вашу доповідь. Гадаю, Сат Сат уже знає про усе, — Дет Дут вказав на дверцята, і підполковник, прожогом оббігши машину, відчинив їх, аби дуумвір вийшов. — А того серуна Ларсена у виправні табори, — пробурчав співдиктатор, важко вибираючись із машини.

12. «Характерник Заарданський»

На ранок погода знову змінилася. Низьке небо над Старим маяком бамбурилося сизими хмарами. Вологий вітер котив морем повільні хвилі, які важко набігали на берег. Самус вирушив до театру, щоб поглянути на опорядження ложі. Усе ж бо має бути гонорово, відповідно до його статусу, — пояснив барон Нодові, якого перед виходом зустрів на терасі. За кілька хвилин потому на терасу до Нода